Економические науки/2.Внешнеэкономическая деятельность

Пасєка К.О.

Національний університет державної податкової служби України

Застосування теорії ігор у дослідженні міжнародних відносин

На сьогодні у світі налічується майже 200 незалежних держав. Міжнародні відносини з кожним днем відіграють усе важливішу роль у людському співіснуванні. Це зумовлює виникнення та вдосконалення вже існуючих підходів, методів дослідження міжнародних відносин, їх аналізу, прогнозування майбутнього розвитку, впливу на суб’єктів та ін.

Важливим є питання передбачення поведінки опонентів, союзників та власної для прийняття правильних політичних рішень, у тому числі на міжнародній арені. Проблема не є новою, але пошук ефективних методів її вирішення триває.

Мета полягає у описі теорії ігор як апарату, що надає способи розгляду конфліктів різного типу, та демонстрація застосування цієї теорії до конкретних ситуацій на міжнародній арені.

Завданнями є розглянути метод моделювання у контексті дослідження міжнародних відносин; показати на прикладах можливості такого підходу під час вивчення міжнародних конфліктів.

Розглядом методів (особливо тих, що ґрунтуються на математичному методі) міжнародних відносин присвячені праці М. Хрустальова, М. Косолапова, В. Гантмана, А. Кокошина, Ф. Бурлацького, К. Боришпольця, Р. Дольниково, А. Кокошина.

Змоделювати можна міжнародні системи, співпрацю та співіснування, конфлікти, процес прийняття зовнішньополітичних рішень тощо. Структура моделей, створених у процесі моделювання, включає три основних елементи: теоретичний, методологічний і конструктивний .

Основою методу моделювання є системний підхід, за допомогою якого можна врахувати якнайбільше факторів, зв’язків, побачити нові перспективи й зекономити час. Науці про міжнародні відносини системний підхід дає можливість комплексного застосування прикладних методів, технік аналізу та їх комбінацій, розширюючи перспективи досліджень і їх практичної користі для пояснення та прогнозування міжнародних відносин [1].

Проблема конфліктів є важливою галуззю досліджень у сфері міжнародних відносин, що пов’язано, на думку, Т. Шеллінга , з тим, що «ми самі можемо бути втягнутими в конфлікт; ми всі, фактично, є учасниками міжнародного конфлікту; і ми всі у певному розумінні бажаємо перемогти» [4].

Розглянемо теорію ігор як математичний апарат, що спрямований на підтримку прийняття рішень в особливих (часто конфліктних) ситуаціях.

Серед усіх формальних методів моделювання теорія ігор є найбільш конкретною. Вона базується на теорії ймовірності та передбачає конструювання різних типів поведінки суб’єктів.

Гра становить сукупність правил, що описують формальну структуру ситуації змагання та які уточнюють: альтернативи (стратегії), з яких повинні зробити вибір гравці; інформацію, доступну гравцю під час вибору ним варіанту; виграш, що отримується кожним гравцем у кінці гри.

Гра складається з послідовності ходів, а партія – виборів. Стратегія є загальними принципами, яким підпорядковані вибори гравця, який вільно обирає свою стратегію. Остання може бути поганою чи хорошою, але її прийняття чи неприйняття передбачає в розпорядженні гравця; на відміну від правил гри, які являють собою чіткі непорушні вказівки [3].

Розглянемо ситуацію, описану Т. Шеллінгом та названу „Обопільний страх раптового нападу”. Розглядається конфліктна ситуація двох суперників А та В із матрицею виграшів, показаною на рис. 1

В А	Т	Н
Т	0 0	-0,5 0,5
Н	0,5 -0,5	1 1

Рис. 1. Платіжна матриця

У цьому прикладі визначені виграші й програші для А (верхні рядки параметрів у комірках на рис. 1) та В (нижні рядки), відповідно, під час застосування стратегії атаки (Т) чи ні (Н).

Якщо раптовість забезпечує перевагу, то є смисл позбавити противника цієї переваги, ударивши першим (як для А, так і для В). Страх того, що противник (нехай А) може завдати удару, помилково припустивши, що В збирається завдати удару, породжує мотивацію А вдарити першим, тим самим виправдовуючи мотиви супротивника. Але якщо вигоди навіть від успіху такої раптовості менш бажані, ніж повна відсутність війни, то „фундаментальних” підстав для нападу немає ні в жодної зі сторін.

Покладемо кожному із двох гравців основний параметр, що становить імовірність того, що він буде атакувати, якщо він не повинен цього робити. Значення цих параметрів повинні бути повністю відомі обом гравцям, причому кожному відомо про те, що це відомо іншому. Наприклад, якщо два гравці розуміють, що політика взаємного ненападу – кращий із можливих результатів для них обох, визнають це „рішення” і виберуть утримання від нападу. Наприклад, у такій матриці виграшів кожний буде впевнений у їхній взаємній довірі й вибере стратегію, що принесе обом гравцям кращий результат із можливих. Ця вимога до раціональності двох цих гравців є досить помірною. Можливість того, що один з них спокуситься порушити дисципліну через власну безпеку або через страх, що інший може почати спробу нападу, призводить до міркувань про те, що існує деяка ймовірність (Ра для гравця А, і Рв для гравця В) того, що гравець дійсно нападе, коли він вибрав стратегію ненападу, тобто його рішення буде суперечити першій частині наших міркувань. У цьому полягає суть думки про те, що гравець може напасти, коли цього він цього робити „не повинен”. До цього може призвести те, що матриця виграшів зрозуміла неправильно, і що насправді цей гравець віддає перевагу однобічному раптовому нападу, або ймовірність того, що хто-небудь помилиться й через необережність здійснить напад [4].

Демонструючи розв’язок цього завдання, Т. Шеллінг робить висновок, що ймовірності Ра та Рв дієві самі по собі, незалежно від їхнього впливу на цінність взаємного ненападу, тому що можуть стати причиною того, що гравці перейдуть від стратегії ненападу до стратегії нападу. Але цей вплив не допускає компромісів: все або нічого. Отже, імовірність нападу або обмежена цими ймовірностями, або перетворюється в визначеність.

Метод моделювання міжнародних відносин має свої переваги й недоліки. До переваг можна віднести його синтезуючий характер, що дає змогу досліджувати як весь об’єкт, так і його елементи, до яких належать учасники міжнародних взаємодій, відносини між ними, політичні, економічні, соціальні, релігійні, просторово-часові характеристики [2].

Отже, теорія ігор, яка під час розробки була передусім спрямована на вирішення економічних завдань, стала важливим та перспективним напрямом у дослідженні міжнародних відносин, якому на цей момент не приділяється належна увага, але хоча формальні методи дослідження в цілому і розширюють традиційні методи аналізу, застосування комп’ютерної техніки дає змогу підвищити швидкість, якість обробки даних і т. ін., але процес не може зводитися до застосування лише цих методів, оскільки сама природа міжнародних явищ не може бути формалізована, тобто методи повинні ретельно добиратися та комбінуватися для здійснення справді ефективної оцінки, прогнозування процесів, що відбуваються на міжнародній арені.

Література:

1.Богатуров А. Д., Косолапов Н. А., Хрусталев М. А. Очерки теории и политического анализа международных отношений. – М. : Науч.-образовательный форум по междунар. отношениям, 2002. – 384 с.

2. Луцишин П. В., Луцишин Н. П. Теорія міжнародних відносин. – Луцьк : Ред.-вид. відд. „Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2003. – 338 с.

3. Саати Т. Л. Математические модели конфликтных ситуаций : пер. с англ.; под ред. И. А. Ушакова. – М. : Сов. радио, 1977. – 304 с.

4. Шеллинг Т. Стратегия конфликта. – М. : ИРИСЭН, 2007. – 366 с.