К.е.н., доцент Бондаренко Л.А., Дзюбенко В.О.

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Криворізький економічний інститут

СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Важливим під час прийняття інвестиційного рішення щодо процесу управління портфелем цінних паперів є не лише знання теоретичних аспектів і концепцій портфельного інвестування, а й розуміння правового регулювання економічних відносин у країні та зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Економіка України нині зазнає серйозних трансформацій, тому добре налагоджений обіг інвестиційних цінних паперів має сприяти подоланню економічних негараздів і створенню національного ринку. Формування відповідної системи регулювання ринку цінних паперів забезпечить не лише його ефективне функціонування, а й економіки України загалом. Саме тому головними принципами державного регулювання ринку цінних паперів можна назвати орієнтацію на загальнонаціональні інтереси та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Ефективна система регулювання ринку цінних паперів має охоплювати всіх його учасників і забезпечувати виконання професійної діяльності відповідно до встановлених правил. У світовій практиці правове впорядкування ринкових відносин здійснюють за допомогою трьох типів правового регулювання: міжнародно-правового; національного державно-правового; інституційно-правового.

Міжнародно-правове регулювання здійснюють, як правило, на підставі публічних міжнародно-правових угод, укладених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх на добровільних засадах. У правовому контексті ці держави є рівноправними і незалежними одна від одної. Національне державно-правове регулювання здійснюють у межах держави на підставі відповідних нормативних актів. Найважливішим серед нормативних актів є Конституція. Решта нормативних актів мають відповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої повноваження через відповідні державні органи, які ухвалюють нормативні акти у межах власних повноважень. Інституційно-правове регулювання здійснюють саморегулюючі організації шляхом реалізації повноважень, наданих законами чи підзаконними актами, або делегуванням повноважень відповідним державним органам [1,2].

Структурна залежність трьох типів правового регулювання визначається так: національне державно-правове регулювання не має суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не має суперечити міжнародно-правовому й національному державно-правовому. Міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів переважно здійснюють у межах окремих міжнародних угод і в межах міжнародних організацій.

Серед численних форм міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів найбільшу увагу привертає регулювання, здійснюване в межах Європейського Союзу (European) та Міжнародної організації комісій з цінних паперів (International Organization of Securities Commissions — IOSCO) [3]. Нині єдиного ринку цінних паперів як такого у межах Європейського Союзу не існує, кожна країна має національний ринок, що регулюється національним законодавством. Отже, кожній країні — учасниці ЄС слід внести відповідні зміни до чинного законодавства або розробити нові законодавчі акти з урахуванням положень засадових документів Європейського Союзу.

Головними правовими документами з регулювання діяльності у сфері цінних паперів в інтегрованій Європі є Директиви Ради ЄС.

Важливе значення у сфері міжнародного регулювання фондових ринків належить Міжнародній організації комісій з цінних паперів (ІОSСО). Ця організація була створена в 1974 р. з метою стимулювання співпраці між комісіями з цінних паперів країн Північної та Південної Америки. Втім, 1984 р. з регіональної міжнародної організації вона перетворилася на всесвітню міжнародну організацію; на початку 1990-х років її учасниками були комісії з цінних паперів близько 100 країн світу.

Головними завданнями ІОSСО є: налагодження співпраці між комісіями з цінних паперів з метою забезпечення ефективнішого державного регулювання національних ринків цінних паперів, обмін досвідом державно-правового регулювання й на цьому ґрунті основі перетворення менш досконалих регулятивних систем на досконаліші; об’єднання зусиль у створенні єдиних стандартів поведінки на ринках цінних паперів і здійснення державного нагляду за міжнародними угодами з цінними паперами; надання взаємної допомоги з метою забезпечення єдності й неподільності ринків цінних паперів і боротьби з правопорушеннями.

Національне державно-правове регулювання здійснюють уповноважені органи конкретної держави на її території. Головними елементами державно-правового регулювання ринку цінних паперів є: здійснення регулювання державними органами, які мають на це відповідні повноваження (Кабінет Міністрів України, НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та інші); виконання цими державними органами регулятивних функцій у межах визначеної ними концепції; здійснення державно-регулятивної діяльності шляхом виконання певних дій, наприклад ухваленням обов’язкових нормативних актів, здійсненням контролю за їх виконанням тощо.

Активне державне регулювання ринку цінних паперів зумовлене необхідністю захисту суспільних інтересів, створення відкритого й упорядкованого ринку і надійної системи захисту прав та інтересів усіх учасників фондового ринку, й передусім інвесторів, які безпосередньо впливають на розвиток ринку капіталів у країні.

Роль держави в регулюванні ринку цінних паперів зазвичай полягає у виконанні таких функцій [3]: ідеологічна й законодавча функція (розроблення концепції розвитку ринку, програми її реалізації, управління програмою та законодавчих актів для розвитку ринку); концентрація ресурсів на створення інфраструктури фондового ринку; встановлення «правил гри»; контроль за фінансовою сталістю й безпечністю ринку (реєстрація і контроль за входом на ринок, реєстрація цінних паперів, нагляд за фінансовою сталістю інституційних інститутів, контроль за виконанням правових та етичних норм, вжиття санкцій); створення системи інформації про стан ринку цінних паперів і забезпечення її відкритості для інвесторів; формування системи захисту інвесторів від втрат (зокрема державних і змішаних схем страхування інвестицій); запобігання негативному впливу на ринок цінних паперів інших видів державного регулювання (монетарного, фіскального, валютного); запобігання надмірному розвитку ринку державних цінних паперів (який відволікатиме частину грошової пропозиції інвестиційних ресурсів на покриття невиробничих витрат держави).

Державне регулювання фондового ринку здійснюється у вигляді прямого впливу на його функціонування, а також у вигляді опосередкованого впливу на ринок. Прямий вплив держави на інвестиційний процес передбачає: комплекс законодавчих актів з проблем ринку цінних паперів; постанови і розпорядження виконавчих органів з цих проблем; заходи, яких вживають інші державні органи, з введення нових і зміни чинних положень і норм, які стосуються діяльності на ринку цінних паперів. До системи важелів опосередкованого впливу належать: податкова політика держави; процеси роздержавлення й приватизації; вихід держави на ринки позикових капіталів; контроль за грошовою масою; зовнішньоекономічна політика держави.

Інституційно-правове регулювання, як правило, здійснюють фондові біржі та інші саморегулюючі організації, включно з тими, що об’єднують професійних учасників фондового ринку.

Таким чином, регулювання процесів портфельного інвестування на ринку цінних паперів ґрунтується на трьох типах регулювання: міжнародно-правового, яке здійснюється за допомогою встановлення вимог та директив з боку Європейського Союзу та Міжнародної організації комісій з цінних паперів; національного державно-правового, яке здійснюється уповноваженими на це органами, серед яких Кабінет Міністрів, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та інші; інституційно-правового, що проводиться з професійних учасників фондового ринку.

Література:

1. Сайт «Професійна юридична система» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.nau.ua.

2. Сайт Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nssmc.gov.ua.

3. Пересада А.А. Портфельне інвестування: Навч. посібник / А.А. Пересада, О.Г. Шевченко, Ю.М. Коваленко, С.В. Урванцева.— К.: КНЕУ, 2004. — 408 с.