Християн Раковський: політичний портрет

Перші монографічні дослідження про життя і діяльність Х. Раковського з’явилися на Заході. В СРСР ця історична постать упродовж десятиріч залишалася невідомою для широкого загалу. Табу на згадування його прізвища в позитивному чи навіть нейтральному контексті державна партія зняла за якихось три роки до кінця свого існування. Після цього в Києві та Харкові вийшли друком присвячені йому книги, що дають уяву про роль цієї людини в історії України, Росії та Європи. Як так сталося що він зайняв таке визначне місце в історії Украйни? Наявні факти дають змогу об’єктивно оцінити позитивне і негативне в його діяльності.

У збереженні самоврядування України був глибоко заінтересований ряд більшовиків-неукраїнців, таких, наприклад, як Християн Раковський - голова українського радянського уряду, який у 1919 р. ставився до національних прагнень українців із презирством, а в 1922 р. дійшов висновку, що чим більший авторитет матиме український радянський уряд, тим більше влади охопить він особисто. Тому Раковський теж став антицентралістом і оборонцем української автономії.

Христиан Георгійович Раковський (справжнє ім'я і прізвище - Кристю Станчев) (1873 - 1941 рр.), партійний діяч, дипломат. Народився в сім'ї заможного торговця.

Щоб зайняти активну позицію в питанні про модернізацію суспільства в країнах Східної Європи, треба було стати революціонером. Кристю Станчев-Раковський став ним у 15-річному віці. До цього зобов’язувала й сімейна традиція.

У 1891 - 1892 рр. разом з Д. Благоєвим узяв участь у створенні Болгарської соціал-демократичної партії. У серпні 1893 р. він представив її на Цюріхському конгресі II Інтернаціоналу. На той час юнаку виповнилося 20 років.

Влітку 1896 р. з мандатом від Болгарської соціал-демократичної партії Х. Раковський поїхав на Лондонський конгрес II Інтернаціоналу. Провідні соціал-демократичні діячі Європи уже добре знали 23-річного болгарського революціонера, який виступав за підтримку національно-визвольного руху пригноблених народів Оттоманської імперії.

У серпні 1904 р. в Амстердамі відбувся черговий конгрес II Інтернаціоналу. Х. Раковський мав два мандати - від болгарської й сербської соціал-демократичних партій. За віком значно молодший від таких визначних діячів, як А. Бебель, Е. Бернштейн, А. Бріан, Ж. Гед, Ж. Жорес, К. Каутський, Г. Плеханов, він уже вважався ветераном європейського соціалістичного руху.

Під час Першої світової війни було створено Балканську соціал-демократичну федерацію. Секретарем її (тобто фактичним керівником) став Х. Раковський.

У квітні 1918 р. Х. Раковський на чолі радянської делегації приїхав до Києва. За умовами Брестського миру радянська Росія мусила визнати незалежність УНР і укласти з нею мирну угоду. Як і передбачав Х. Раковський, Центральні держави незабаром зазнали поразки у війні. У Німеччині спалахнула революція, Брестський мир був анульований.

У березні 1919 р. в Москві відбувся VIII з’їзд РКП (б). Х. Раковського, партійний стаж якого становив трохи більше року, обрали до керівництва більшовицької партії - одним із 19 членів ЦК. Щоб цей факт не виглядав так вражаюче, йому зарахували весь час перебування в соціал-демократичному русі - з 1890 р.

Під тиском денікінців і військ УНР червоноармійці наприкінці серпня 1919 р. залишили Київ, а незабаром всю Україну. Х. Раковський виїхав до Москви, де майже півроку очолював політуправління Реввійськради.

Великим лихом для українського народу обернувся неврожай 1921 р. у південних губерніях. Щоб викачати з УСРР якнайбільше хліба, центр розпорядився замовчувати голод.

Х. Раковський намагався протестувати, але дістав догану по партійній лінії. Лише коли в Україні почалися масові голодні смерті, центр зняв інформаційну блокаду. Голова уряду радянської України негайно уклав угоду з АРА, яка врятувала сотні тисяч селян.

Х. Раковський без ентузіазму зустрів нову економічну політику, започатковану з весни 1921 р. Х з’їздом РКП (б), але дисципліновано почав проводити в життя принципово інший курс.

Становище Х. Раковського в Україні було міцним, доки в центральному керівництві державної партії хід подій визначали В. Ленін і Л. Троцький. Коли ж В. Ленін через хворобу почав відходити від справ, а в політбюро ЦК РКП (б) сформувалася спрямована проти Л. Троцького "трійка" в особі Й. Сталіна, Г. Зінов’єва і Л. Каменєва, Х. Раковський втратив підтримку у вищих ешелонах влади. У 1922 - 1923 рр. розпочав боротьбу - не на життя, а на смерть з наркомом у справах національностей РСФРР і генеральним секретарем ЦК РКП (б) Й. Сталіним. Предметом боротьби став адміністративно-політичний устрій Радянської федерації.

31 грудня 1936 р. Х. Раковського заарештували. Він проходив у сфабрикованій справі так званого антирадянського правотроцькістського блоку разом з М. Бухаріним, О. Риковим та іншими керівними діячами партії. 65-річного хворого Х. Раковського засудили до 20 років ув’язнення.

11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівців до Орла всіх політичних в’язнів місцевої тюрми розстріляли. Серед розстріляних був і Християн Георгійович Раковський, третій голова уряду радянської України, людина унікальної долі.