Решетова Анастасія Сергіївна
Донецький національний університет економіки и торгівли ім.Михаила Туган-Барановського
Патріотичні мотиви в літературі
Василя Симоненка
Україна! Як багато почуттів вкладено у це слово. Яка вона
гарна, велична і неповторна. А чого тільки не винесла вона на своїх плечах!
Скільки років наш народ не знав своєї історії, не
знав багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою через любов до
рідного народу. До таких поетів належить і
Василь Симоненко. Саме тому
дана тема є актуальною в наш час.
Цю тему вивчали такі вчені як: Брюховецький В., Гончар О.,
Ільницький М. , Моренець В.
Ім'я цього поета назавжди вписане до історії рідної літератури, та
разом з тим завжди є і буде її злободенною сучасністю, її сповіданою
прийдешністю. Один з найталановитіших виразників дум і сподівань рідного
народу, він своїм словом і життям ствердив загальнолюдські духовні ідеали,
збагатив скарбницю світової культури.
Поетична збірка Василя Симоненка спалахнула на небосхилі української
літератури в шістдесятих роках минулого століття. Усього 28 років відпустила
йому доля, але й за цей невеликий проміжок часу він зумів прогриміти молодим
весняним громом, який відлунюватиметься ще багато десятиліть. Адже у творчості
«витязя молодої української поезії», як сказав про нього Олесь Гончар, порушені
вічні питання, що хвилюють людство, — це любов до своєї землі, самоствердження
людини у складному сучасному світі.
Для
поезії Василя Симоненка характерні прояви української класичної традиції.
Провідним мотивом творчості поета є любов до своєї України, котру він називає
матір'ю. Саме синівською розмовою з матір'ю Україною є вірш «Задивляюсь у твої
зіниці...». У ньому митець висловлює свою велику любов: «Україно! Ти для мене
диво!», і велику тривогу за її долю: «Ще не всі чорти втекли на небо, Ходить їх
до біса по землі». «Я українець. Оце і вся моя автобіографія», — сказав колись
Василь Симоненко. І тому він відстоює святе право бути вільним наодинці з
Україною, пожалітися їй, рідній, щиро зізнатися у своїх найпотаємніших
почуттях: «Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю!.. Маю я святе
синівське право З матір'ю побуть на самоті».
Творчість Василя Симоненка виділяється яскравим променем на фоні поезії
60-х років. За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули
поставити нашу літературу на рівень світової літератури. Ми сьогодні на повний
голос заговорили про екологію, а поет ще чверть віку тому вбачав провину
людства у тому, що міліють ріки і лисинами світять береги. Він любив рідну
землю, Україну свою безталанну, невмирущу українську пісню, чарівну мову
народу.
Василя Симоненка випоїла соками рідна земля, яка дала йому голос
сердечний і ніжний, сповнила серце почуттям патріота і поборника рідної
культури. Вітчизна і мати — ці слова були для поета синонімами ніжності та
синівської любові: «Можна вибрать друга і
по духу брата, та не можна рідну матір вибирати, можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.
«Лебеді материнства» — це поетичний шедевр Симоненка, найпопулярніша
його збірка. Не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо
людина починається з колиски і материнської пісні. Це вона, Україна, завжди з тобою, де б
ти не був — її верби та тополі, материнські очі, батьківська хата — завжди з
тобою. Їй ми завдячуємо своїм життям, для неї ми живемо і працюємо.
Те, що він створив, — нетлінне, слово його — справжнє надбання. За
неповні 29 років він зумів осмислити людське життя, зрозуміти його цінність,
пізнати його суть, доторкнутися до глибин філософії буття. Бути патріотом — це
любити свій народ, і невипадково поет оспівував працю простих трударів, не
оминав найдрібнішої деталі щастя й горя людського. Життя тільки тоді матиме
сенс, коли людина живе у дії, чогось прагне. Усією творчістю поет закликає нас
горіти, палати, а не тліти; жити, а не існувати. «Живе лиш той, хто не живе для
себе, хто для других виборює життя», — ці слова Василя Симоненка були його
життєвим і творчим кредо. У своєму щоденнику він написав: «Найбільше люблю
землю, людей, поезію і... село Біївці на Полтавщині, де мати подарувала мені
життя».
Як патріотичне волевиявлення українського хлібороба, звучить вірш «Є
тисячі доріг...» — розгорнута метафора, справжній поетичний шедевр, сповнений
сокровенними думками й почуттями.
У своїх
творах Симоненко звертався до вічних тем: дружба, любов, патріотизм, правда і
несправедливість. Вірші його такі прості. Прості, як усе геніальне. На мою
думку, творче кредо поет сформулював в сонеті «Я» :
Не знаю,
ким - дияволом або богом Дано мені покликання сумне : Любити усе прекрасне і
земне І говорити правду усім бульдогам.
Здається,
він любив так щиро, ніжно, як не умів ніхто, але і ненавидів так само сильно
свавілля, підлість і лицемірство.
Симоненко
належав до групи «шестидесятников» - письменників, що не боялися говорити
правду, не покорялася влада. Їх називали зрадниками і відступниками, не
друкували їх твору, знищували морально і фізично. Але справжнє мистецтво не
можна убити, не можна посадити за грати слова правди. Вони все одно відроджується
і повернуться до людей. Таким було мистецтво слова Василя Симоненко, яке стало
духовним досягненням світової культури.
Висновок. В. А. Симоненко - поет прекрасної, але трагічної долі.
Він прагнув сказати правду про свій час і про себе, розвінчати пору
сталінського культу, відродити загальнолюдські моральні і духовні цінності.
Його творчість була теплим диханням вітру після важкої крижаної зими, першою
ластівкою, що, на жаль, не принесла з собою весни. В. Симоненко був до
безпам'ятності закоханий в життя і поезію. Він залишив нам неоцінимий духовний
скарб.
Література:
1. Жулинський М. Г. Із книги «Із забуття — в безсмертя (Сторінки призабутої
спадщини)». - Київ: Дніпро, 1990. — С. 397—401.
2. . Жулинський М. Наближення. – К., 1988.
3. Іваничук Р. Благослови, душе моя, Господа… Львів, 1993.
4. . Історія української літератури ХХ ст. – Книга друга.
Частина перша. – К., 1995.