СВЯТО КОЛОДІЯ В УКРАЇНІ

Бахмач Злата

Студентка 2 курсу 2 групи

Національного університету біоресурсів і природокористування України

Педагогічного факультету

За напрямом підготовки

«Соціальна педагогіка»,

Асистент кафедри української,

англійської і латинської мов

Федоренко Анжеліка Анатоліївна

У статті описується обряд святкування старослов’янського свята Колодія. Заслуговує особливої уваги його святкування. Свято багате образно-символічними дійствами, загадковими ритуалами, добрими побажаннями. Прадавнє свято українців повертає нас до своїх коренів, учить добру, мудрості, злагоді.

В статье описывается старословянский обряд Колодия. Особого внимания заслуживает его празднование. Праздник богат образно-символическими действиями, загадочными ритуалами и добрыми пожеланиями. Старинный празник возвращает нас к своїм корням, учит добру, мудрости и согласию.

The article describes the ritual celebration of Old Slavic holiday Kolodiy. Deserves special attention to its celebration. Holiday rich figurative and symbolic action, mysterious rituals, good wishes. Ancient Ukrainian festival brings us back to their roots, teaches goodness, wisdom, harmony.

На останньому тижні перед Великоднім постом в Україні відзначають «Колодія»– старослов’янське свято на честь весняного Сонця.[1] Його ще називають: Колодки, Масляниця, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, «ніжкові заговини» та ін. Саме у цей час повсюдно справляють, як кажуть в народі,  масниці, і влаштовують подекуди «Проводи Зими». Стародавній Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М’ясниць. Це час коли можна було справляти весілля. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.[2]

Заслуговує на особливу увагу його святкування, воно має суто національний зміст і у нього мало спільного з «Масляною», якої на козацькій Україні не було – вона прийшла до нас з Росії, де у неї зовсім інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми і навіть страви готують, не такі, як  на Колодія. На Україні не практикуються, як у північного сусіда, агресивні кулачні бої й бійки «стінка на стінку»; відсутні льодові гірки; не печуть млинці з ікрою, а традиційно  готують вареники з сиром та сметаною.[1]

Важливо описати та пояснити, що назва «Колодій» саме тому, що з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям.[2]Отже, «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, наступає новий етап його оновлення. Сонячну ознаку Колодія– маленьку вербову колодочку з навкісними хрестиками, перев’язану стрічечкою, дівчата прикріпляли на груди своєму хлопцеві (Черкащина). Парубкам, котрі за рік не одружилися, чіпляли до руки чи до пояса справжню колодку, від якої можна було відкупитися лише подарунком або поставивши могорича.[3] Віддавали «колодку» під час Великодніх свят таким чином: дівчина дарувала кілька писанок у вишитій хусточці своєму обранцеві. За це хлопець «наймав» їй танок, тобто замовляв музику (Східне Поділля).[1] А на Полтавщині, в окремих селах, кріпили колодку й батькам (до ноги) у покарання за те, що своєчасно не одружили своїх дітей. На Волині, зібравшись у понеділок до корчми «на колодку», одному з хлопців одягали на голову хустку, чіпляли йому деревинку і заставляли «волочити» її, аж доки той не відкупиться могоричем.

Прийнято вважати, що Колодій – давньоукраїнський бог шлюбу та людської злагоди, опікун подружнього життя, оберігав молодих від нещасть і недуг, заохочував до продовження людського роду. [2]

Як вважає Степан Килимник: «На останньому тижні перед Великим постом, сирної чи сиропусної неділі, в понеділок, сходились до корчми лише жінки.Непомітно одна з них клала на стіл сповите полінце й тоді всі враз викрикували: «Народилась Колодка (чи Колодій) народилась! Колодка народилась!». Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та відповідними піснями, співаних нині на хрестинах, на зразок «А вже наше дитянародилось, а вже дитя на світ Божий та й з’явилось», – тричі обходили навколо стола, примовляючи: «Колодка народилась!». Потім, у вівторок, колодка хрестилася, у середу їй справляли похрестини, у четвер вона помирала, у п’ятницю її ховали, а в суботу поминали,тужили і плакали за нею».[5, с. 65]

Є думка, що таємниці приготування «колодієвих напоїв», які готували для цієї події з трав, що давали людям бадьорість й лікували від хвороб, відкрив відомий лікар-фітотерапевт з Яготина на Київщині Євген Степанович Товстуха.Захоплюючу розповідь про це можна прочитати в його книзі «Українська народнамедицина» [4, с. 127]

Метою є встановити, що незважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначалося на всіх теренах України аж до 30-х років XX ст. І хоча є деякі відмінності у його проведенні в різних регіонах – зміст і характер були однаковими. Це – суто український звичай і йому немає аналогів у інших народів.[2]

Є підстави вважати, що ворогуючим людям годилося пити «колодієвий» напій "по колу", щоб погасити злобу та роздратованість, наприклад сварливим сусідам, заздрісникам, свекрусі з невісткою; тещі з зятем, інакше зло за рік до наступного приходу Колодія так сточить серце та душу, як шашіль тверду деревину, роблячи її крихкою, а згодом перетворюючи її на порох. [1] Недаремно наші прародителі прославляли Колодія, бо він є Богом бадьорого духу, злагоди, міцного здоров'я.

У час, коли люди проводжають зиму і закликають весну, Колодій допомагає повернути їм втрачене здоров’я, силу, бо саме тоді вони відчувають загальну втому – не вистачає свіжої садовини та городини. А тому на початку холодів, ранньої весни,    чи влітку, коли ще буяє рослинне царство, вміли наші далекі предки готувати колодієвий напій. Збирали барвисте різнотрав’я: медунку, подорожник, цикорій, яглицю, м’яту, чебрець, липовий цвіт, кропиву, деревій, калину, смородину, аґрус, первоцвіт, верес, материнку. Спеціально для сонячного трунку відшукуються  рослини, які цвітуть яскравими квітками жовтого кольору.[3]

Впродовж семи днів у давнину смакували Колодієві напої, бо наостанок разом з Колодієм повинні були вмерти усі злі та ворожі сили, а тому наприкінці розваг  він ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною добротою. Усі раділи йому, цілувалися, жартували та співали пісень, адже наближається Великдень:

Ой спасибі, Колодію,

Що зібрав докупки,

Гостювали, цілувались,

Аж злипались губки!

Нами зафіксовано, що таке поетичне свято, багате образно-символічними дійствами, загадковими ритуалами, добрими побажаннями, щедрою гостино створили наші предки і тривало воно цілий тиждень, супроводжувалося веселими піснями, запальними танцями, жартівливими діалогами і забавами.[3]

Як підсумок зазначимо, що прадавнє свято українців повертає нас до своїх коренів, учить добру, мудрості, злагоді, очищає душу, виводить за межі буденного, гнітючого, приносить радість і світлу надію. По крихітці збираємо те, що втрачене впродовж віків, починаємо відроджувати і знайомити широкий загал із забутими традиціями.

Я на тебе, Колодію,

Маю всю надію.

А без тебе, Колодію,

Нічого не вдію!

Дослідження дало можливість сформулювати такі висновки: цілісність національної держави не можна собі уявити без національної свідомості, відродження етносу, що ґрунтується на традиційних цінностях, без тих духовних і матеріальних набутків, що залишили нам попередники.[3]

Список використаних джерел:

1. http://volyniany.org.ua/etnos/163-2011-02-23-18-35-31

2. http://www.rius.kiev.ua/colodiy

3. http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=103 За матеріалами блогу «Звичаї України» та публікації Клари Соколовської (професор кафедри українознавства МАУП, к.і.н., етнограф)

4. «Українська народнамедицина» (К.: Рось. – 1994). Євген Степанович Товстуха.

5. «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (К.: Обереги. – 1993) канадійський етнограф українського походження професор Інституту дослідів Волині у Торонто Степан Килимник.