Педагогические науки/2.Проблеми підготовки специалистов

Аспірант Перута  І. І.

Хмельницький національний університет,м.Тернопіль, Україна

Професіоналізм суб'єкта діяльності як одна із центральних категорій акмеології

Високий професіоналізм і творча майстерність фахівців – один з найважливіших власне людських ресурсів, що стає фактором оптимального розв’язання пріоритетних глобальних проблем. У цьому контексті особливого значення набуває інтегративно-комплексна наука акмеологія, тому що саме вона вивчає закономірності та технології розвитку професіоналізму та творчості, як “акме” – форма оптимального здійснення певних видів професійної діяльності.

Однією з основних науково-методологічних орієнтацій акмеології є її суспільно-гуманітарна спрямованість, яка виявляється в тому, що, відносячись до наук про людину, акмеологія знаходить свою онтологічну визначеність з одного боку, на базі генетичної взаємодії з цими науками в ході історичного розвитку, а з другого – у предметному відокремленні від них як самостійної дисципліни, що тільки формується.

Зрозуміло, що і до виникнення акмеології соціологи, психологи, педагоги активно досліджували питання професіоналізму, творчості, освіти дорослих, що багато в чому подібно з акмеологічногною проблематикою. Однак саме особливий акцент на вивчення дозрівання майстерності, культивування його пікових «акме-форм» призвів спочатку до виникнення специфічно акмеологічної проблематики, а згодом – до концептуально-методичної побудови й оформлення акмеології як особливої науки зі своїми специфічними пердметом і методами.

Відповідно до цієї суспільно-гуманітарної природи акмеологія тісно по'язана з такими соціальними науками, як історія і культурологія, соціологія і економіка, політологія і конфліктологія, педагогіка і екологія. Провідною лінією у взаємодії акмеології з цими науками є соціально-культурний простір освіти людини як особистості та її професійної самореалізації в обраній сфері діяльності, що протікає в динамічно мінливому оточенні й здійснюється у взаємодії з партнерами по соціальному життю, людському спілкуванню та інформаційній комунікації, трудовій діяльності і сфері дозвілля, науки і мистецтва. Саме категорія соціальної значущості, культурно осмисленої праці є основою у взаємодії акмеології із суспільними науками, визначаючи різноманітні соціальні аспекти тлумачення таких її ключових понять, як діяльність, професіоналізм, організація і управління.

Пріоритет у теоретичній розробці та практичному впровадженні акмеологічних ідей за загальним визнанням належить Росії. У різних вищих навчальних закладах Російської Федерації було організовано кафедри й лабораторії акмеології. Через аспірантуру й докторантуру розпочато підготовку кадрів вищої кваліфікації за спеціальністю 19.00.13 – психологія розвитку, акмеологія. У вищих навчальних закладах Москви, Санкт-Петербурга, Тули, Калуги, Нижнього Новгорода й інших міст було організовано дисертаційні ради з цієї спеціальності. У 1991 р створено й офіційно зареєстровано Міжнародну академію акмеологічних наук (МААН) із штаб-квартирою в Санкт-Петербурзі й відділеннями в Москві, великих регіонах Росії й за рубежем. З 1994 р. видається теоретичний журнал „Акмеологія”, а з 1997 р – журнал „Питання акмеології”. Регулярно проводяться наукові конференції й симпозіуми з акмеології. У Москві створено Міжнародний акмеологічний інститут – перший навчальний заклад для підготовки спеціалістів-акмеологів вищої кваліфікації.

В Україні також помітно посилюється увага до акмеологічної науки: створено наукову організацію «Українська Академія Акмеологічних наук» на базі Київського університету імені Бориса Грінченка, діє 24 осередки Академії у різних містах і регіонах нашої країни (Бердянський, Дніпропетровський, Донецький, Житомирський, Запорізький, Київський, Луганський, Львівський, Рівненський, Хмельницький осередки тощо), з 2010 року видається журнал «Акмеологія в Україні: теорія і практика», здійснюються наукові дослідження і проводяться конференції з акмеологічних проблем у вищих навчальних закладах [2, с. 14-15].

Сьогодні українські вчені визначають акмеологію як науку про досягнення людиною найвищих вершин у життєдіяльності та самореалізації творчого потенціалу, який є основою загальнолюдських потенційних можливостей. Об’єктом акмеології є зріла особистість, яка прогресивно розвивається, самореалізується, головним чином, у професійних досягненнях [2, с. 7-14]. Предметом акмеології виступають процеси, закономірності і механізми удосконалення людини як індивіда, індивідуальності, і особистості у життєдіяльності, професії, спілкуванні, що призводять до самореалізації і досягнення вершин у розвитку професійної зрілості [3, с. 34]. Міра зрілості людини і так звана вершина цієї зрілості, або “акме” – це багатовимірний стан людини, що охоплює значний у часовому відношенні етап її життя й показує, наскільки людина склалася як спеціаліст у певній галузі, зокрема педагогічній, як особистість. Цей стан не є статичний, а навпаки, відрізняється більшою або меншою варіативністю й змінюваністю. Він дозволяє всебічно вивчати закономірності розвитку людини як індивіда (складного живого організму), особистості (ядром якої є ставлення людини до різних сторін дійсності) і суб’єкта діяльності (перш за все, як професіонала), спроможного досягти професійної зрілості [6].

З акмеологічного погляду професійна зрілість – масштабна категорія, яка передбачає розвиток морально-етичних якостей, гуманістичної спрямованості особистості, нормативності поведінки й відносин. Зріла особистість вирізняється високою відповідальністю, турботою про інших людей, соціальною активністю, характеризується гуманістичною спрямованістю, а не лише високими професійними досягненнями й ефективною самореалізацією.

Слід додати, що специфіка акмеології щодо інших наук про людину полягає в тому, що вона досліджує весь життєвий та професійний шлях особистості. Акмеологія вивчає проблеми вдосконалення, корекції професійної

діяльності та виходить з того, що вершин професіоналізму й майстерності людина досягає сама, при чому професійна діяльність особистості відіграє провідне місце в її долі.

Предметом акмеології є закономірності розвитку й саморозвитку особистості, самореалізація творчого потенціалу й розвиток творчої готовності до майбутньої фахової діяльності, закономірності навчання професіоналізму в навчальній діяльності, самоосвіта [5; 8; 9; 10].

Підхід до навчання з точки зору акмеології орієнтований на цілісний і стійкий розвиток освітніх систем і суб’єктів освітнього процесу в умовах цих систем. У межах цього підходу сформувалася низка акмеологічних категорій:

– «акме» як орієнтація на життєвий успіх, досягнення вершин у розвитку кожного студента й викладача, на розвиток творчого потенціалу фахівця та його соціалізацію в складних умовах життєдіяльності;

– зрілість як інтегральний показник досягнення «акме», вершини на кожному етапі підготовки (особиста зрілість, соціальна зрілість, професійна зрілість, здатність до саморозвитку й самовдосконалення);

– акмеологічних аналіз – аналіз процесу й результатів діяльності (навчальної, професійної) через призму можливих досягнень;

– системно-комплексна діагностика як технологія й методика акмеологічного аналізу, аналіз взаємодії різних чинників і показників розвитку майбутнього фахівця у ВНЗ;

– акмеологічних простір як енергетичний простір ВНЗ;

– акмеограма як опис акмеологічних інваріант у суб’єктивних характеристиках праці людини, у її суб’єктивних якостях, які значною мірою забезпечують професіоналізм майбутнього фахівця;

– акмеологічні технології – це технології забезпечення досягнень кожного майбутнього фахівця в умовах варіативності освітніх програм;

– творчий потенціал як чинник, закладений у людині самою природою,який реалізований у різних видах діяльності;

– професіоналізм діяльності як її якісна характеристика;

– саморегуляція як здатність людини керувати собою на основі сприйняття й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів;

– рефлексія як процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів;

– творчість як діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей (За С. Архиповою).

Н. Костихіна ж виділяє основоположними категоріями акмеології на даному етапі її розвитку «професіоналізм» і «компетентність» [4].

Професіоналізм – це інтегральна характеристика фахівця, яка передбачає володіння ним видами професійної діяльності і наявність у нього професійно важливих якостей, які забезпечують ефективне вирішення професійних завдань. Під професіоналізмом спеціаліста акмеологи розуміють високий рівень його науково-предметних знань та вмінь, культурно-моральних якостей, що забезпечують соціально необхідний рівень виконання поставлених перед ним завдань.

Професіоналізм в акмеологічному розумінні складається з професіоналізму діяльності і професіоналізму особистості. Професіоналізм діяльності – якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає професійну кваліфікацію та компетентність, різноманітність ефективних професійних навичок та вмінь, у тому числі заснованих на творчих рішеннях, володіння сучасними алгоритмами і способами вирішення професійних завдань, що дозволяє здійснювати діяльність з високою і стабільною продуктивністю.

Професіоналізм особистості розглядається як якісна характеристика суб’єкта праці, відбиває високий рівень професійно важливих та особистісно- ділових якостей, креативності, мотиваційну сферу і ціннісні орієнтації, спрямовані на професійний розвиток.

На сучасному етапі розвитку суспільства в діяльності висококваліфікованого спеціаліста тієї чи іншої сфери неприпустима наявність вузькоспеціальної компетентності, його професіоналізм визначається поєднанням усіх її видів.

Література

1. Барабанова З.П. Развитие акмеологической культуры педагогов как условие освоения личностно ориентированного взаимодействия [Электронный рессурс] / З.П. Барабанова. – Режим доступу: http://www.intellectinvest.org.ua/ ukr/school_akme_vestnik_akme_akme_3_2009_barabanova_razvitie_akmeolog_kulture/

2. Вакуленко В.М. Акмеологічний підхід у теорії і практиці вищої педагогічноїосвіти України, Білорусі, Росії (порівняльний аналіз) : автореф. дис. на здобуттянаук. ступеня д-ра пед. наук: спец.13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / В. М. Вакуленко. – Луганськ, 2008. – 46 с.

3. Козир А.В. Акмеологічний підхід до формування професійної майстерності викладачів мистецьких дисциплін [Електронний ресурс] / А.В. Козир. – Режим доступу : http://www.culturalstudies.in.ua/kns2_13.php.

4. Костихина Н. М. Акмеологические аспекты профессионально-педагогической подготовки специалиста по физической культуре и спорту. – Режим доступу: http://lib.sportedu.ru/press/ tpfk/2005N10/p12-16.htm.

5. Мартиненко В. В. Проблеми неперервної професійної підготовки фахівців фізичного виховання і спорту / В. В. Мартиненко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. – Х., 2006. – № 3. – С. 56.

6. Пальчевський С.С. Акмеологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ С. С. Пальчевський. – К.: Кондор, 2008. – 398 с.

7. Перевозчиков В.І. Актуальні питання розвитку акмеологічної науки в Україні / В. І. Перевозчиков // Акмеологія в Україні: теорія і практика. – 2010. –№ 1. – С. 14–17.

8. Рак П. С. Изучение профессиональной направленностиличности педагога / П. С. Рак // Педагогика высш. и сред. спец. шк. – 1990. – № 4. – C. 33– 38.

9. Рахимов А. К. Педагогическая акмеология : наука о закономерностях достижения профессиональных вершин / А. К. Рахимов. – Уфа, 1999. – 245 с.

10. Сергєєв О. Акмеологічний принцип : його сутність і призначення / О. Сергєєв, І. Богданов // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. – Херсон, 2000. – Вип. 15. – С. 147 – 153.