Олійник Світлана Петрівна, Степаненко Ніна Степанівна,

к.п.н, доценти кафедри філологічних дисциплін, Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

МАЛІ ФОЛЬКЛОРНІ ФОРМИ ЯК ЗАСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗВУКОВИМОВИ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Відповідно до мети і завдань освітньої галузі "Мова і література" у структурі держаного стандарту як одну з основних змістових ліній виділяють соціокультурну, яка передбачає розширення уявлень учнів про культуру українського народу, про її особливості в різних регіонах України [ 3 , 32].

Ця робота грунтується на відповідно дібраних текстах, малих фольклосних жанрах, на спеціально дібраних групах слів, стійких виразах, притаманнних українській мові, які використовуються насамперед у побутовому народному мовленні, пов‘язаному зі спілкуванням з дітьми.

Однією з найважливіих складових дитячої особистості, на думку М.С.Вашуленка, є її "мовленнєвий розвиток, уміння висловлюватися в життєвих і навчальнх ситуаціях" [ 1, 133].

Проблема розвитку мовлення завжди була у центрі посиленої уваги вітчизняних лінгвістів і методистів (Н.Д. Бабич, І.К. Білодід, О.М. Біляєв, С.Я. Єрмоленко, М.А. Жовтобрюх, А.П. Каніщенко, А.П. Коваль, Л.І. Мацько, М.І. Пентилюк, Л.О.Варзацька, В.О.Собко, В.І.Бадер та ін.).

Успішному розв'язанню цієї проблеми сприяють дисертаційні дослідженя (Л.В. Барановська, Л.М.Головата, В.А.Каліш, Г.А.Олійник, Т.П.Рукас, В.Д.Усатий та ін). Однак дослідниками висвітлено питання вдосконалення мовної майстерності тих, хто вже одержав шкільну освіту, учнів середньої, початкової школи, тоді як систематична роботу щодо формування й удосконалення мовленнєвої культури, саме учнів першого класу, залишається актуальною і водночас недостатньо розробленою. Окремі аспекти розвитку мовленнєвої культури школярів початкової ланки знаходимо, аналізуючи дослідження методичного характеру: становлення і розвитку орфоепічних норм мовлення молодших школярів (М.С.Вашуленко), прийоми вироблення у дітей навичок україномовного етикету (Р.М.Миронюк), формування орфографічних норм української мови у російськомовних першокласників (Р.І.Черновол-Ткаченко) тощо.

Мовленнєвий розвиток дитини-школяра є досить широке поняття, яке охоплює рівень сформованості звуковимовляння, його відповідності загальноприйнятим орфоепічним нормам української мови, обсяг словниковоо запасу і граматичну організацію мовлення.

Вади дитячої звуковимови можуть мати дві основні причяини: 1) органічне порушення мовленнєвого апарату; 2) вплив іншої, сусідньої, мови та наявність у середовищі, в якому зростає дитина, місцевих діалектів.

Для першокласників єдиною орфоепічною вимовою стає правильне артикулювання звуків української літературної мови. Спостереження свідчать, що, читаючи, діти досить часто припускаються неточності проговорювання звуків, хоч, здавалося б, цього не повинно бути, адже діти розмовляють по-українськи, їхня щоденна мова – українська, вони живуть в оточенні українців.

Проте не можна не враховувати у навчанні дітей рідної мови впливу діалектного оточення, який відчувається і у формуванні лексичного запасу дітей, і в набутті артикуляційної бази. Відомо, наприклад, що у слобожанських говірках, у багатьох говірках Полтавської області (а в експериментальних класах навчаються діти представників саме цих говорів) спостерігаються, крім іншого, м'яка вимова звука [ч']. Узвичаєна учнями така вимова негативно позначається на освоєнні орфографії: вони пишуть і після ч замість и у словах типу читати, навіть ставлять ь, наприклад, у випадках чього. Це було засвідчено нами в процесі знайомства з орфографічною грамотністю учнів третього і четвертого класів Пирятинської школи № 2, середньої школи № 3 м.Полтави.

Знайомство з тим, з якою артикуляційною базою приходять діти до шкіл м.Полтави й Полтавської області, показало, що у переважній більшості молодші школярі не вміють артикулювати звук [ф].

Орфоепічне промовляння набуває особливої ваги насамперед у роботі над словами з такими звуками, в яких не вироблена навичка нормативної вимови. Робота над орфоепічним прочитуванням речень у букварний період, як і в подальшому, підпорядковується виконанню важливого завдання початкової школи – виробленню в учнів артикуляційної бази української літратурної мови і ознайомленню зі специфікою української графіки, яка знайшла втілення у відомому твердженні про деяку невідповідність між вимовою і написанням. З такою невідповіністю знайомляться уже першокласники: це і співвідношення звука [дз] та буквосполучення дз, це і вживання букви щ для передачі двох звуків [ш] і [ч], це і різне прочитування букв я,ю,є.

Цілеспрямоване проведення орфоепічних вправ було заздагегіть сплановане. Бралося до уваги, що окремого розгляду заслуговують приголосний [ґ], шиплячий звук [ч], африкати [дж], [дз], [дз‘]. Зумовлено це тим, що, як показав аналіз усного мовлення учнів експериментальних класів, у їхній артикуляційній базі є відхилення від літературної норми саме у вимові перелічених звуків.

З учителями експериментальних класів було проведено консультативну розмову про потребу неухильного дотримання вимовних норм, оскільки, як відомо, діти наслідують вимову дорослих, мовлення вчителя. Цей захід сприяв тому, що вправи на орфоепічне промовляння проводились із зразковим артикулюванням звуків.

Відповідно до порядку вивчення звуків – букв, передбаченого Букварем і Зошитом для письма, планувалися вправи: на вимову звуків [г], [ч], [ф], [дз], [дж], на тверду вимову губних [в], [м], [п] перед [й]. Опрацювання цього матеріалу здійснювалось за Зошитом № 2 для письма. З метою вироблення виразної артикуляції голосних використовуються скоромовки, чистомовки, українські народних прислів‘я, приказки, загадки, лічилки, примовки, потішки, колядки, римівки, пісеньки, ігри.

Практикувалися вправи на тільки на вимову ізольованого звука чи сполук звуків, а й вимову їх у слові. Наприклад, щоб навчити дітей правильно вимовляти твердий [ч], їм пропонувалося робити це окремо і в сполученні з голосними: [а,о,у,е,и], а також у структурі слів: у кінці слова (ніч, річ), перед голосними [а,о,у,е,и] (час, чоловік, чути, чесний, читанка). Робота над вимовою цього звука продовжувалась і на уроці, на якому опрацьовувалося написання букви щ (Щ). Діти вправлялись у вимові звука [ч] у сполуці з [ш] у словах: дощ, кущ, щока, щука, щавель, пищик, щелепа.

Для вивчення кожного звука готувалися вправи-завдання. Так, перед вивченням звуків [дз], [дз'], що позначаються буквосполученням дз, пропонувалась вправа чи кілька вправ (залежно від підготовки учнів) на зразок:

Виконання вправ на правильну артикуляцію звуків [дз], [дз‘]. Вимовляються африкати у звукосполученнях:

Дза – дзо – дзу – дзи – дзі;

Адз – одз – удз – едз – идз – ідз;

Дзя – дзьо – дзю;

Адзь – одзь – удзь – едзь – идзь – ідзь.

У словах: дзеркало, кукурудза, дзвінок, дзеленчати, дзижчати, гудзик, дзьоб, дзюрчати, дзига, гедзь.

У віршах:

Ми дзвіночки, лісові дзвіночки, Рано в тиші лісовій

Славим день. Дзенькнув дзвоник голубий,

Ми співаєм, І почався у пташок

Дзвоном зустрічаєм На галявині урок.

День! День! (П.Тичина) (В.Заєць)

У скоромовках:

Дзінь-дзелень,

дзінь-дзелень,-

дзвонить дзвоник

всенький день. (П.Мовчан)

У відгадках до загадок:

Балерина закружляла на підлозі край стола, притомилася, упала і в коробці спать лягла. (Дзига).

Стоїть собі літечком

На городі тіточка,

Світлокоса, білозуба,

А на ній зелена шуба (Кукурудза).

Проводиться гра “У дзвона”. Кому ж бути “Дзвоном”? А полічимо.

Ішла піна із-за моря,

Стала бить, колотить,

У дзвіночок дзвонить.

Цар, царице, іди геть, королице.

І медок, і сахарок, іди геть, корольок!

Після цього всі стають у коло і беруться за руки. А “Дзвін” посередині. Ходить навхрест туди й сюди і питає:

- Чиї ворота? – Одудові.

- А це чиї такі високі? – Лелечині.

- А тут? – Сиворакшині.

- А ці низенькі? – Перепелині.

- Пустіть мене. – Не пустимо!

Він відступає і каже:

- Бий, дзвоне, бий, хмару розбий!

Та й кидається з розгону, щоб перервати коло. Якщо вискочить, то всі його ловлять. Хто спіймає, той стає “дзвоном”.

Виконуються вправи на вимову [дж], [дж‘].

Африкати вимовляються у звукосполученнях:

джа – ждо – джу – дже – джи – джі;

джу – дже – джу – джа – джи – джі;

дже – джа – джо – джи – джу;

У словах: джміль, бджола, джерело, джура, кинджал, ходжу, раджу, саджати, збуджений, серджуся, годжу.

У віршах: Лісове джерельце, добре в нього серце.

Всім дає водиці, І звірятку, й птиці,

Дереву, травиці, Квітці і людині,

Тому й не міліє, Дзюркотить, радіє,

І з лісів дзвінкою витіка водою.

Комар

Бідолаха комар застудився: З джерела студениці напився.

Обмотав собі хусткою шию, П'є гарячий відвар з деревію,

Бо дзижчати не може ніяк, Лиш тихесенько чхає в кулак.

(Я.Бенза)

У відгадках до загадок:

Розмотався сам моток та й полинув на лужок. На лужку сів на вербі і змотався знов собі (Бджоли).

По водицю звідусюди йдуть стрімким потоком люди, -

Всім їм сили додало чудодійне... (джерело).

Щоб домогтися багаторазового повторення складів, слів на фоні підвищеної уваги учнів, варто провести гру “Відлуння”. Спочатку вчитель говорить склад (слово), а учні повторюють його 6-7 разів поступово все тихше і тихше, імітуючи відлуння. Наприклад, вчитель говоритиь “Джа”. Учні повторюють “Джа” (голосно), “Джа” (тихіше), “Джа” (ще тихіше), “Джа” (пошепки);

Далі проводиться українська народна гра “Дуб чи качан”: двоє стають один навпроти одного. Котрийсь починає:

- Муха чи бджола? - Бджола.

- Починаймо від чола (та й дасть йому щигля).

І знов питає:

- Муха чи бджола? - Муха.

- Починаймо з вуха ( і смикне за вухо).

А далі:

- Дуб чи качан? - Дуб.

- Починаймо тут (потягне за чуба).

А тоді:

- Дуб чи качан? - Качан.

- Качав, качав та й знов почав (хапає того й тормосить, а поборюкав- шись, міняються ролями).

Пропонується вправа на тверду вимову [р] у кінці слова. Учні за вчителем повторюють чистомовку:

ар, ар, ар – славний квітникар;

ір, ір, ір - візьми перевір;

ур, ур, ур – високий мур;

яр, яр, яр – відмінний кресляр;

ар, ар, ар – цікавий буквар.

Потім учитель пропонує усно доповнити вірш словами, в яких [р] вимовляється твердо в кінці слова:

Як закінчуєш слова:

Р завжди твердий вживай;

Вчить читати нас буквар,

На воротах – воротар,

Все запише секретар,

Назве дати календар,

Лікар хворого лікує.

Повар тістечка готує,

Слюсар зробить інвентар,

Вийде в поле плугатар. (А.Свашенко)

Учням пропонуються загадки, на які вони за командою вчителя хором говорять відгадки:

Ні звір, ні птиця, а хвіст, як спиця (Комар); Дірок багато, а нема куди вилізти (Ятір);

Є у хаті рахівник, Не спортсмен, не чоловік,

Дні рахує цілий рік. А на лижах цілий вік.

В нього кожен день-деньочок Землю риє, а не звір,

Має цифру і листочок, У труді він богатир.

А як вечір надійде, (Екскаватор)

Той листочок упаде (Каледар)

Вивчається напам'ять одна із скоромовок на вимову [ж].

При цьому звертається увага на дзвінку вимову [ж] перед глухим [к]:

Жатка жваво жито жне, Обережний жовтий жук

Жатку жнець не дожене. З жита виліз на межу.

Жив собі дід Сажка,

На ньому була синя сермяжка,

На голові шапочка,

Під носом капочка,

На сермяжці латочка.

Чи хороша моя казочка?

У всіх випадках вправи супроводжувалися зразковою вимовою вчителя, до якої мали прислухатись учні і наслідувати її.

Зрозуміло, наслідуванням не обмежується навчання правильно артикулювати звуки. Учителі демонстрували і словесно описували роботу мовних органів, наприклад, при навчанні дітей вимовляти губно-зубний щілинний звук [ф]. Проте до показу артикуляції звуків вони вдавалися лише тоді, коли в звукотворенні беруть участь мовні органи, за роботою яких учні можуть спостерігати. Тому не варто пояснювати дітям, як утворюються звуки [дж] чи [дз] або звуки [г] чи [г]; їх творення не піддається візуальному спостереженню. Досвід свідчить , що учні на слух успішно оволодівають вимовою цих звуків.

Зате показом вимови можна виправити неправильне артикулювання деякими учнями звука [c] як міжзубного, у той час як цей звук є зазубним.

Експеримент довів, що виконання орфоепічних вправ позитивно впливає на удосконалення звуковимови шестирічних першокласників.

Список використаних джерел

1.Вашуленко М.С. Навчання грамоти в 1 кл.: Посіб. для вчителя.-К.:Освіта, 2001.-176с.

2.Даценко О.А.,Олійник С.П. Методика формування правописних навичок у першокласників:навчально-методичний посібник.-Полтава,2002.-96с.

3.Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи. Освітня галузь "Мова і література" Початкова школа,2001.-№1.-С.32.

4.Методика навчання української мови в початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За наук.ред. М.С.Вашуленка.-К.:Літера ЛТД,2010.-364с.

5.Методика викладання української мови: Навч. посібник /За ред.С.І.Дорошенка .-К.: Вища школа,1992.- С.197-234.

Анотація

У статті запропоновано систему навчальних вправ, що грунтується на застосуванні вдало дібраних текстів, усталених виразів, українських народних прислів‘їв, приказок, загадок, лічилок, скоромовок, примовок, потішок, колядок, римівок, пісень, народних ігор, у яких відображаються особливості матеріальної і духовної культури народу, національного характеру, яка сприяє удосконаленн. звуковимови шестирічних першокласників як складової мовленнєвого розвитку молодших школярів.

Resume

In this article the system of training exercises which are based on the usage of succussfully chosen texts, idiomac phrases, ukrainian peoples proverbs, riddles, funnies, counters, carols, songs, rhimes, which reflect the peculiarities of the material and spiritual cultura of the people, national character.

Ключові слова: система навчальних вправ, тексти, усталені вирази, прислів‘я, приказки, загадки, лічилки, скоромовки, примовки, потішки, колядки, римівки, пісеньки, удосконалення звуковимови, мовленнєвий розвиток школяра.

Key words: system of training exercises, texts, idiomac phrases, ukrainian peoples proverbs, riddles, funnies, counters, carols, songs, rhimes, which reflect the peculiarities of the material and spiritual cultura, national character, writing actions.