Филологические науки / 6. Актуальные проблемы перевода

Жегоріна В. О.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Черкаси, Україна

Особливості перекладу художніх творів

Переклад – це вид мовного посередництва, який повністю зорієнтований на іншомовний оригінал. Переклад розглядається як іншомовна форма існування повідомлення, яке міститься в оригіналі. Міжмовна комунікація, що здійснюється шляхом перекладу, найбільшою мірою відтворює процес безпосереднього мовного спілкування, при якому комуніканти користуються однією й тією ж мовою.

Художній переклад – це переклад творів художньої літератури. Однією з особливостей художньої літератури є її насиченість образними засобами мови, фразеологізмами, неологізмами, що створює немало труднощів при перекладі. Перекладачеві художньої літератури досить часто доводиться зустрічатися з «крилатими» словами, прислів’ями, приказками, порівняннями тощо. Трудність полягає не в передачі загального змісту будь-якого вислову, а в передачі фігурального, метафоричного елементу. У подібних випадках від перекладача вимагається розуміння образного підтексту народної мови, вміння побачити у крилатому вислові прихований зміст. Дуже часто для адекватного перекладу того чи іншого вислову важливо знати історію його походження. Усі ці психологічні (особливість образного мислення) й лінгвістичні (метафоричність мови) фактори, разом взяті, саме й створюють необхідні оптимальні передумови для адекватного перекладу образних засобів. Основним засобом перекладу є пошук відповідного вислову (порівняння) у рідній мові чи самостійне створення аналогічного звороту, чи використання методу описового перекладу.

Практика художнього перекладу літературних творів має уже багатовіковий досвід. Однак, цілий ряд питань, пов’язаних зі специфікою і своєрідністю такого виду перекладу, все ще залишаються далекими від свого остаточного рішення. Особливо проблематичним є питання співвідношення характеру перекладу художнього тексту в аспекті екстралінгвістичних факторів, які мають безпосередній вплив як на змістовну, так і на формальну сторони перекладу, на відбір зображальних і виражальних засобів, які дозволяють судити про самодостатність та цінність перекладу.

Коло діяльності, що охоплюється поняттям «переклад» дуже широке. Перекладаються з однієї мови іншою вірші, художня проза, публіцистика, наукові книги, дипломатичні документи, статті та виступи політичних діячів, промови ораторів, газетна інформація». Переклад відіграє величезну роль у культурному розвитку людства. Завдяки перекладу люди однієї країни знайомляться із життям, побутом, історією, літературою і науковими досягненнями інших країн.

Багато перекладених художніх творів стають частиною національної літератури, що посіли в ній почесне місце.

Все це підводить до питання про роль і значення теорії перекладу та міри теоретичної підготовки перекладача. З цього приводу було висловлено багато думок і знайдено багато підходів.

Почнемо із визначення значень слова «переклад». Як відомо, термін «переклад» вживається, принаймні, у трьох значеннях, із яких для нас найбільш важливими є такі:

1) передача інформації, що міститься у даному творі мови, засобами іншої мови;

2) пошук в іншій мові таких засобів вираження, які забезпечують передачу нею не тільки інформації, але й найбільш повної відповідності нового тексту початковому також і по формі (внутрішній чи зовнішній) .

При всій своїй своєрідності вимог, що ставляться перед перекладачем, при всій різниці в мірі обдарованості й творчої ініціативи, в об’ємі і характері відомостей, необхідних у тому чи іншому випадку, для всіх видів цієї діяльності, на думку А. В. Федорова, спільними є два положення:

1) мета перекладу – якомога ближче познайомити читача, який не знає вихідної мови, з даним текстом;

2) перекласти – значить висловити вірно й повною мірою засобами однієї мови те, що було вже виражене раніше засобами іншої мови.

У вірності й повноті – власне і є відмінність перекладу від переробки, переказу чи скороченого висловлювання від усіляких, так званих, «адаптацій» .

Відомий теоретик у галузі перекладу В. Н. Комісаров підкреслює, що переклад – це засіб забезпечити можливість спілкування (комунікації) між людьми, що розмовляють різними мовами. Теорія перекладу – розділ лінгвістичної теорії перекладу, що вивчає більш загальні лінгвістичні закономірності перекладу, незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь у процесі перекладу, способу здійснення цього процесу та індивідуальних особливостей конкретного акту перекладу.

Крім того В. Н. Комісаров вважає, що переклад – це складне багатогранне явище, окремі аспекти якого можуть бути предметом дослідження різних наук .

Продовжуючи тему теорії перекладу, наведемо точку зору Т. Левицької, A. M. Фітермана та Я. І. Рецкера. Згідно з ними теорія перекладу не тільки формує мету й завдання перекладу, але й підказує шляхи вирішення перекладацьких проблем, пов'язаних з різними аспектами мови. Її завдання встановити існуючі в двох мовах відповідності – лексичні, граматичні й стилістичні, а також розбіжності, і підказати можливі способи перекладу. Теорія перекладу, на їхню думку, аж ніяк не збірник рецептів як перекладати. Дуже часто у своїй праці перекладач може скористатися тими засобами, які вона йому підказує. Але багато випадків вимагають цілком індивідуального рішення.

Теоретична підготовка та мистецтво перекладача виражається в умінні знаходити правильні рішення таких труднощів, а також в умінні використовувати накопичений практичний досвід.