К. ф. н. Дорошенко С.М.

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка, Україна

Динаміка становлення української термінології нафтогазової промисловості в 20-30-і рр. ХХ ст.

20-і роки ХХ ст. стали плідним періодом для творення національної термінології, чому сприяла поява багатогалузевих термінологічних словників, що було результатом взаємодії східно- і західноукраїнських шкіл. У 1921 р. дві термінологічні комісії були об’єднані в Інститут української наукової мови, створення якого відкрило новий період у розвитку української науково-технічної термінології, оскільки вперше в історії української мови термінологія розвивалася за визначеним планом та за підтримки держави [1, с.21]. Часовий проміжок 1921 – 1933 роки термінознавець А.Вовк назвав “золотим десятиріччям” розвитку української науково-технічної термінології [2, с.27]. Робота Інституту була чітко спланована, на засіданнях комісій вироблялися спільні вимоги і рекомендації до укладання словників. У 1928 р. виходить “Інструкція для укладання словників в ІУНМ”, а слідом кілька термінознавчих праць, що уточнюють загальні настанови для кожної конкретної термінології (О. Яната “За яким принципом треба укладати українську природничу термінологію”, Я. Левченко “За якими правилами укладає Інститут Української Наукової Мови українську природознавчу номенклатуру”, Т. Секунда “Про принципи укладання української технічної термінології”). Теоретичні засади термінотворення були подані в “Інструкції для укладання словників в ІУНМ”. У цій “Інструкції” насамперед зверталася увага на те, що потрібно використовувати лексичний матеріал певної мови та літературних джерел; творити новий термін із кореневих мовних основ; у разі, коли потрібний іншомовний термін, запозичення слід проводити безпосередньо “з термінологічного матеріалу іншої чужої мови, де, очевидно, ця галузь діяльності самостійно й повно розроблена” [3].

Одним із перших словників, виданих ІУНМ, був “Словник геологичної термінології (Проєкт)” академіка П. Тутковського (1923 р.). Словник складався з двох частин: російсько-української та українсько-російської. У передмові до словника автор не схвалює практики штучного творення нових термінів. До словника ввійшли терміни, які дістали схвалення природничої секції ІУНМ, та терміни, що використовувалися на позначення геологічних понять у літературі раніше. Так, у словнику подано як нормативний термін свердловина, а поряд стоять дучка, сверлена дучка, сверлена яма, сверлений отвір, свідровий отвір, верчена діра, бурова скважина, дюрова криниця. Нормативним визнається й термін нафта при поданих нахта, нехта, олій скельний, олій скальний, текучка, кип’ячка, ропа, китиця. У деяких випадках секція визначає по два терміни, що мають однакові права на функціонування: щілинність і шпаруватість, трубка і дудка, дестиляція і перегін, підніжжя і низ гори. Немає однозначності й у поглядах на те, який термін – національний чи запозичений – вибирати з двох пропонованих. Дуже часто укладач віддає перевагу запозиченим термінам: абразія (при існуючому стирання), асфальт (поряд подається земна смола), кар’єр (хоч далі йде копня), флексура (українське – згиб), базис (при українському основа) і т. ін. Хоча у поданому ряді лупак, лупець, лупок, сланець нормативним визнається український термін лупак. Отже, у “Словнику геологичних термінів” спостерігаємо пошук термінів, які б відповідали змісту позначуваного поняття і повністю задовольняли потреби фахівців.

Окремо термінологія нафтогазової справи не досліджувалася і в технічному відділі, але її вивчення було одним із завдань гірничої секції. Що й підтвердив “Словник гірничої термінології (Проєкт)” П.Василенка та І.Шелудька, який вийшов у 1931 р. У словнику представлена термінологія різних галузей гірничої справи, в тому числі й терміни нафтогазової галузі. Джерелами “Словника гірничої термінології” з-поміж інших стали Збірники природничо-технічної секції Українського наукового товариства у Києві 1911, 1912 і 1915 років; “Технічні вісті” – орган Львівського технічного товариства, місячник, присвячений усім галузям технічного знання, (1927, 1928, 1929 років) та повість І.Франка “Борислав сміється”. “Словник гірничої термінології (Проєкт)” містить чимало термінів так званих загальногірничих, які характеризують процес видобутку корисних копалин узагалі, наприклад: порода, копня, розробка, промисел, шахта, шурф, електросвердло, видобутність, дебіт, копалина, родовище, запас тощо. Крім того, до складу словника входять однослівні терміни та термінологічні сполуки, що стосуються безпосередньо нафтогазової галузі. З них лише невелику частину спеціальна література включала раніше, наприклад: міграція нафти, газове родовище, устоювання, цистерна нафтова, газівня, газомір, вичерпування тощо, основну ж масу становлять терміни-новотвори гірничої секції Інституту української наукової мови або слова, які вперше вжиті в такому термінологічному значенні, наприклад: газівництво, нафтоприймальня, нафтовидавальня, виробництво нафтове, газовище, нафтодобувник, нафтомір, нафтойма, рівень газовий, нафтопереробня, газовмісність тощо. Наявність таких термінів підтверджує той факт, що укладачі словника спиралися на основні методологічні засади, вироблені ІУНМ, зокрема творили нове слово-термін (новотвір) із кореневих власномовних або запозичених основ, оформлюючи його відповідними українськими суфіксами й префіксами.

Політика українізації в Радянській Україні сприяла тому, що в Харкові почали виходити книги та технічні часописи українською мовою. У 1928 р. Державним видавництвом України була видана книга А. Тулпарова “Виробництво нафтових продуктів”. Вона складалася з двох розділів: перший мав переважно хімічне спрямування, а другий “Короткий опис виробництва нафтових продуктів” і третій “Промислове значіння нафти” стосуються саме нафтоперероблення. Термінологія, використана автором цієї праці, відрізняється від термінології попередніх видань меншою кількістю синонімів. Це виявляється в тому, що А. Тулпаров віддає перевагу запозиченим термінам й у деяких випадках відкидає їх українські відповідники. Так, абсолютна перевага надається термінові нафта, лише один раз у тексті зустрічаються терміни гірська олія та нафтова олія. Із пари дублетів дистиляція і перегін частіше вживається термін дистиляція, причому змінилося його написання (у попередніх авторів було дестиляція). Крім того, використовуються наступні терміни іншомовного походження: вазелін, сепаратор, дефлегматор, рура, рафінерія, крекінг, пірогенізація, гудрон, фракції, лембик тощо.

У 1931 р. видається праця науково-популярного характеру “Що таке середопальний двигун” І. Фішбейна, що має підрозділ “Паливо для середопальних двигунів”, де на чотирьох сторінках описано нафту як основне джерело палива, її властивості й способи застосування. Термінологічно книга небагата, оскільки розрахована на пересічного читача. Автор в основному послуговується тією ж термінологією, що і його попередники.

Що ж до спеціальних періодичних видань, то з 1927 по 1936 роки виходив часопис “Техніка масам” – орган Всеукраїнського товариства “Техніка масам”. Протягом 1930 – 1933 рр. у ньому друкується кілька статей, присвячених нафтогазовій промисловості (Є. Зеланд “Нафтові фонтани і значення натурального газу”, В. Бородкин “Нафтова революція”, Л. Войткевіч “Де та як добувають нафту”, К. Заремба “Сьогочасні велетенські газгольдери”, А. Гринган “Рідке паливо”). У цих публікаціях зустрічаються такі терміни: свердління, видобування, перегонка, дестиляція, свердло, крекінг, зложища нафти, фонтан вдарно-штангове буріння, експлуатаційні свердловини, нафтопровід, нафтопродукти, довбання, вибірниця, газ “вогкий” і “сухий”.

Товариство автомобілістів у Харкові з 1928 по 1933 роки випускає свій друкований орган – “Авто та шляхи”. У ньому протягом 1930 р. друкуються статті, пов’язані з нафтогазовою промисловістю: А. Дубнер “Крекінг-бензина”, А. Дубнер “Рідке паливо в Німеччині та питання крапління вугілля”, “Що таке асфальт” (автор не зазначений). У цих статтях використовуються терміни, що позначають продукти нафтоперероблення: газолін (важка бензина), лігроїн (легка бензина), крекінгована нафта, нафтові мастиви.

Таким чином, у 20-30-і роки ХХ ст. посилено розвивалася термінологія нафтогазової промисловості в Україні. Розроблялася досліджувана термінологія в основному фахівцями нафтогазового комплексу, про що свідчать словники та публікації цього періоду.

Після ліквідації у 1930 р. найавторитетнішого наукового центру, що координував термінологічну працю в усій Україні, – Інституту української наукової мови, проти української науково-технічної термінології “розгорнулася справжня війна”, за влучним висловом Г. Наконечної [1, с. 29]. Новий, “очищений” Інститут мовознавства видає додатки до термінологічних словників – “Термінологічні бюлетені” (1934-1936 рр.), у яких “виправлено” 14,5 тис. лексичного складу української термінології, що становило від 50 до 80 відсотків оригінальних українських термінів [1, с. 31]. “Виробничим термінологічним бюлетенем” зі складу української термінології нафтогазової промисловості вилучені та замінені на російські відповідники й близькі до них такі терміни: паля – свая, межовий – бакенний, острішок – юбка (ізолятора), прогонич – болт, линва – трос, тужавий – в’яжучий, масний – жирний, лупак – сланець, верчення – свердління та багато інших. Було вилучено терміни, які українська мова запозичувала самостійно, без посередництва російської, якщо вони не відповідали російським. Це особливо стосується назв хімічних елементів: силіцій став кремнієм, меркурій – ртуттю, флюор – фтором, магнезій – магнієм, манган – марганцем тощо. Термінологія нафтогазової промисловості зазнала й граматичних змін: низка українських термінів дістали рід російських (бензина – бензин, прафіна – парафін, церезина – церезин і т. ін.)

Головним завданням і темою дослідження українських термінологів було максимальне наближення української й інших національних термінологій до російської. Основоположним принципом термінологічної політики в УРСР стає, продиктований “Резолюцією НКО” 1934 р.: “...говорити про українську термінологію як таку можна лише з часу існування радянської влади на Україні” [5, с. 17].

Це був складний період у розвиткові української наукової термінології, адже перекреслилися результати багаторічної пошукової й творчої праці українських науковців, вилучено з ужитку словники та україномовні підручники.

Знищення Інституту української наукової мови – осередку української науково-технічної термінології – відбилося і на стані термінології нафтогазової промисловості. Було призупинено подальший розвиток української науково-технічної мови, заборонені й вилучені з користування словники, видані Інститутом української наукової мови, вилучено або замінено на кальки російських слів значну кількість питомих українських термінів.

Головним завданням і темою дослідження українських термінологів того часу було максимальне наближення української й інших національних термінологій до російської. “Припинення видання наукових журналів та монографій українською мовою призвели до сумновідомого наслідку – наша термінологія рясніє мовними покручами, кальками, невдалими запозиченнями; нова ґенерація науковців (навіть ті, для кого українська мова є рідною) недостатньо володіє науковою українською мовою” [4, с. 174].

Література

1. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення / Г. Наконечна. – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.

2. Вовк А. Термінологічні проблеми кібернетики / А.Вовк // Науково-технічне слово. – 1995. – № 1 (4). – С. 23 – 30.

3. Інструкція для укладання словників ІУНМ // Вісник ІУНМ. – 1928. – Вип. 1. – С. 66 – 72.

4. Кочерга О. Деякі міркування про шляхи та манівці розвитку української наукової термінології / О.Кочерга // Сучасність. – 1994. – № 7/8. – С. 173 – 181.

6. Резолюція НКО для перевірки роботи на мовному фронті в питаннях термінології // Мовознавство. – 1934. – Ч.1. – С. 17 – 21.