Философия/ 2. Социальная философия

к.філос.н. Шевченко Г.М.

Чернігівський державний інститут економіки і управління, Україна

Особистісне самовизначення в сучасному світі відчуження: освітній аспект

Відчуження та привласнення відносяться до універсальних явищ життєдіяльності людини. В умовах загострення соціальних суперечностей в нашій країні, що підтримуються економічною та політичною нестабільністю, втратою духовності вибір людиною життєвих орієнтирів, які допоможуть визначитися в системі «відчуження-привласнення» є надзвичайно важливим і відповідальним. Через процедуру вибору людина може утвердити себе як власника, тобто показати вміння виробляти та привласнювати нові духовні й матеріальні цінності, або опинитися в полоні відчуження. Тому взаємозв’язок особистісного та суспільного буття людини у сучасному світі ми розглядаємо крізь призму проблеми особистісного самовизначення та вдосконалення системи національної освіти, адже відчуження від соціуму, природи, культури проникає і в сферу освіти.

Особливої гостроти проблема відчуження стала набувати останнім часом в країнах з перехідною та розвиваючою економікою, і в Україні зокрема, незважаючи на те, що спостерігається розширення соціальних перспектив та прав людей. Але, як і раніше, залишаються соціально вразливими широкі верстви населення внаслідок нерівномірного розподілу соціальних можливостей, благ економічного росту та політичної свободи. Це викликає серйозне занепокоєння, адже соціальне відчуження стає великою загрозою для соціальної згуртованості суспільства. Воно проявляється у вигляді соціальної ізоляції, дискримінації, високому рівні безробіття, поглибленні розриву між багатими і бідними, ослабленням системи соціального захисту, погіршенням доступу до соціально-побутових послуг та можливості отримати якісну освіту. Соціальне відчуження є як процесом, так і кінцевим результатом, який унеможливлює самореалізацію людини в різноманітних сферах життєдіяльності.

Суверенізація меж привласнення людьми засобів до життя забезпечує самовизначення особистості в процесі привласнюючої життєдіяльності, вдосконалення меж власного і свого, адже «сучасність заміняє гетерономне визначення соціального становища обов’язковим самовизначенням» [1, 39]. Усвідомлення своїх можливостей, окреслення чітких меж свого, власного допомагає дистанціюватися від чужого й нічийного та з повагою ставитися до нього, не зазіхати, не руйнувати, не грабувати. Для становлення громадянського суспільства значимим фактором стає утвердження гуманістичного типу привласнення та дотримання прав людини. Привласнення є не просто антиподом відчуження, а намаганням кожного громадянина перетворити свій творчий потенціал у прийнятні громадянські форми суспільного співжиття, у наданні власній життєдіяльності не тільки доцільного, а і осмисленого характеру.

Тому сьогодні гострою залишається проблема реформування національної освітньої системи, яка б відповідала актуальним запитам сьогодення: демократизації та гуманізації суспільства, зростання соціальної ролі особистості та її зусиллям щодо конструювання гармонійної соціальної реальності. У сьогоденні, коли явища відчуження підсилюються, зусилля індивіда спрямовуються саме на самовизначення в нових умовах, на те, щоб «зродити рідке твердим, надати форму безформенному» [1, 91]. Маючи багато різноманітних ідей, намірів, тільки через самовизначення людина отримує прийнятну для неї програму привласнення та починає творити нову «тверду» реальність, або опиняється на полюсі відчуження.

Окремо постає проблема пізнавального привласнення світу, співмірності з ним [3]. Еволюція соціального механізму індивідуального привласнення відбувається в контексті адаптації особи до нової соціальної реальності, до нових, більш досконалих форм сучасних комунікацій, до входження України в європейський освітній простір, що вимагає високої самоорганізації та особистої відповідальності. У нових соціальних умовах дія старих механізмів привласнення виходить на новий, більш досконалий спосіб взаємодії. Відкриваються нові можливості для реалізації привласнюючої діяльності у вигляді правової держави, свободи совісті, суверенності сім’ї та адаптації стратегії управління національною освітньою системою в умовах глобалізаційних процесів, що відкриває нові шляхи і перспективи перед українською молоддю.

Отже, розбудова освітнього простору сучасної України має відбуватися на національному підґрунті, з урахуванням особливостей українського менталітету та адаптації до наших умов кращого сучасного світового досвіду у галузі освіти, що слугуватиме розвитку гармонійної, не відчуженої особистості та збільшить шанси щодо самореалізації та подолання деструктивних аспектів, як індивідуально так і соціального, буття. Тому великого значення набуває розробка таких освітніх програм, що сприятимуть змінам мислення сучасної людини та змінять ставлення до найболючіших проблем сьогодення, започаткують нові традиції та практики взаємодії людини з людиною та людини з довкіллям.

Література:

1. Бауман З. Текучая современность / Зигмунт Бауман / Пер. с англ. под. ред. Ю.В. Асочакова. – СПб.: Питер, 2008. – 240 с.

2. Коцюбинський В.Й. Привласнення: соціальні аспекти / В.Й. Коцюбинський; Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. – К.: Український центр духовної культури, 1999. – 229 с.

3. Шевченко В.І. Дружба з мудрістю або ключові проблеми української філософії (Теоретико-методологічний коментар до курсу філософії у ВНЗ) / В.І. Шевченко. – К..: Поліграфічний центр «Фоліант», 2007. – 244 с.