Психологія та соціологія/12. Соціальна психологія
Цокур
О.К., к. ф. н., старш. викл. Давиденко Е.М.
Донецький
національний університет економіки і торгівлі
імені
Михайла Туган-Барановського, Україна
Проблема бідності як прояв особливостей соціально-стратифікаційної
структури суспільства
Проблема бідності є проявом особливостей соціально-стратифікаційної
структури суспільства. Проблема бідності є однією з найбільш
актуальних не тільки в Україні, а й у світі в цілому. Бідність протягом довгих
років залишається однією з головних соціальних загроз успішного
розвитку суспільства. Проблему бідності досліджували багато вчених –
А.Сміт, Т.Мальтус, У.Уорнер, Д.Рікардо, Р.Спенсер,
Ж.Прудон, Е.Реклю, К.Маркс, Ф.Енгельс. Бідність розглядалася як неминучий
наслідок боротьби за виживання, бідні вважалися особисто відповідальними за
свої матеріальні труднощі.
Мета даної роботи:
розглянути проблему бідності та сучасні шляхи протидії їй,
бо бідність – це один з факторів, що впливає на розвиток національного
господарства.
Аналіз
проблеми бідності показав її неоднозначність і складність. Визнання
багатовимірності цього явища зумовило системний підхід до його вивчення.
Бідність і нерівність – поняття, тісно пов'язані між собою. Нерівність
характеризує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства: грошей,
влади, освіти і престижу між різними верствами населення – у цьому полягає
соціальна нерівність. Основним вимірником нерівності виступає кількість
ліквідних цінностей. Цю функцію зазвичай виконують гроші, і їх кількість
визначає місце індивіда або сім'ї в соціальній стратифікації. Найпоширеніший і
легкий в розрахунках спосіб вимірювання нерівності – порівняння величин
найнижчого і найвищого доходів у даній країні. Інший спосіб –
аналіз частки сімейного доходу, що витрачається на харчування: чим
бідніший
індивід, тим більше він витрачає на харчування, і навпаки. Якщо нерівність
порівняти у вигляді шкали, то на одному її полюсі виявляться ті, хто володіє
найбільшою
(багаті), а на іншому – найменшою (бідні) кількістю благ:
це економічна нерівність. Нерівність характеризує суспільство в цілому,
бідність –
стосується тільки частини населення. Таким чином, бідність – це
економічне і соціокультурне стан людей, що мають мінімальну кількість ліквідних
цінностей і обмежений доступ до соціальних благ [2, с.184].
За
критеріями Світового банку на сьогоднішній день 70% українців живуть за межею
бідності. Більшість українців у середньому витрачають на продукти харчування
більше половини свого заробітку, при цьому, згідно з європейськими нормами,
забезпеченими можна вважати громадян, які витрачають на їжу менше 20% свого
місячного бюджету.
Одним з найнебезпечніших проявів бідності є «відплив
мізків». Після трирічного зниження темпів еміграції висококваліфікованих
фахівців спостерігається новий сплеск. У 2000 році в країни з більш привабливими для
наукової праці умовами виїхав 151 доктор і кандидат наук (на 11% більше, ніж у
1999 році). Всього ж за 1995-2000 роки Україну залишили 270 докторів і 640
кандидатів наук, чверть котрих – фахівці молодші 40
років, а третина - у віці 41-50 років. Але зараз
спостерігається зниження відтоку розумних людей. У 2013 році взагалі
спостерігається притік людей – приріст складає 5523 осіб[4].
Ще одна дуже
важлива ознака зубожіння – вельми низька
народжуваність. Звичайно, це спричинено не лише бідністю: жінки в дуже
благополучних країнах не погоджуються обмежувати свої інтереси внутріродинною
сферою, та й в Україні сумарний коефіцієнт народжуваності знизився до рівня,
який не забезпечує навіть простого відтворення поколінь, ще в 1960-х роках.
Унаслідок цього змінилася віково-статева структура населення, зокрема, низькою
стала питома вага осіб активного репродуктивного віку (16-29 років), що
безпосередньо позначається нині на кількості не лише народжених, а й померлих.
В останні
роки процес зниження народжуваності стрімко прискорився, і це – вже
результат випереджаючого падіння рівня життя сімей з дітьми, розриву між
реальними умовами життя та сформованими стандартами, непевності в майбутньому.
Молоді сім'ї дедалі частіше відмовляються від народження не лише третьої чи
другої, а й єдиної дитини, і в 2000 році народжуваність була вдвічі нижчою
тієї, яка необхідна для простого відтворення населення. Так, зниження
народжуваності характерне для всіх без винятку країн Європи, але саме в Україні
населення пояснює своє небажання мати дітей (останнім часом це стосується
навіть єдиної дитини) низьким життєвим рівнем.
Але спостерігається тенденція зниження абортів: 2008 рік – 19‰, а у 2011 – 15‰
; також вчені констатують, що спад населення з роками зменшується: 2008рік – на
358,5 тис. людей, 2012 – на 230 тис. людей.
Нині в українському законодавстві передбачено дев'ять
видів багаторазових і чотири види одноразових пільг. Частина їх має
забезпечувати певні привілеї особам, які і без того мають досить коштів для
існування, а частина спрямована на соціальну підтримку малозабезпечених верств
населення. Найпоширеніші пільги на оплату проїзду в міському та приміському
пасажирському транспорті, право, на яке має третина населення країни, право на
пільговий проїзд у міжміському транспорті (мають 13% населення).
Система соціальної підтримки вразливих верств населення
повинна бути орієнтована на справді нужденних. Необхідно, щоб парламентарії
нарешті подолали свою «сором'язливість» і назвали бідність бідністю. За цим має
йти затвердження офіційних критеріїв і порогів бідності, розробка механізму
державної підтримки бідних верств суспільства.
Згідно Стратегії соціально-економічного розвитку України
на 2002-2015 рр. з метою вирішення проблеми бідності в Україні, в першу чергу,
потрібно терміново простимулювати внутрішній попит. Країна, в якій виробляються
і споживаються блага, менш сильно постраждає від кризи. А для цього хоча б
потрібно не припиняти виплати по зарплаті, соціальні та інші виплати, іншими
словами, щоб у населення були гроші, які вони змогли б витрачати на продукти та
послуги. Це, в свою чергу, буде стимулювати виробництво благ, тим самим
дозволяючи зберігати робочі місця. Далі необхідно більше уваги приділяти
працевлаштуванню за допомогою державної служби зайнятості на вільні та
новостворені робочі місця, також залучати безробітних до оплачуваних
громадських робіт. Всі заходи потрібно проводити достатньо швидко і ефективно,
інакше настільки великі вливання грошових коштів в економіку країни виявляться
марними і не призведуть до бажаних результатів[1, с. 11].
З метою
об'єднання міжнародних зусиль, спрямованих на вирішення глобальних проблем
соціально-економічного характеру, у вересні 2000 р. відбулася найбільша в
історії зустріч світових лідерів – Саміт Розвитку
Тисячоліття ООН. Представники 189 країн світу, в тому числі і України,
підписали Декларацію, зобов'язуючись виконати до 2015 року вісім глобальних
Цілей Тисячоліття: забезпечення всім дітям початкової освіти; сприяння
гендерній рівності; скорочення дитячої смертності; поліпшення стану здоров'я
матерів; зупинка поширення ВІЛ / СНІДу та ін хвороб; забезпечення сталого
розвитку довкілля; розвиток глобальної співпраці. Але головною метою є
ліквідація крайньої бідності і голоду, зокрема, зниження на 50% частки людей,
що живуть за межею бідності[5].
Таким чином
подолання бідності є тривалим і не простим процесом, протягом якого можуть
змінюватися завдання й уточнюватися критерії вимірювання
бідності. Бідність – складна та неоднозначна соціальна проблема. На
початку ХХІ сторіччя боротьба з бідністю стала однією з найбільш вагомих
проблем і найбільш важливим завданням соціальної політики більшості країн
світу. Бідність
є одним з невирішених питань і серед соціально-економічних проблем в Україні.
Необхідний комплексний підхід, орієнтований як на бідні, так і на відносно
забезпечені верстви суспільства для подолання цієї
проблеми.
Зусилля держави з підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх
матеріального становища мають спиратися на забезпечення сталого економічного
зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового
потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.
Список використаних джерел
1. Боротьба
з бідністю: Нові кроки Уряду / Андрусенко Н. / / Вісн. Пенс. Фонду України -
2007. - № 3 - с.11
2. Якість життя: теорія і практика соціальної економіки.
Збірник доповідей Міжнародної практичної конференції-Бєлгород: БелТГАСМ; М.:
Мобілізація та розвиток: - 2002. - С.20-32;
3. Вікіпедія. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ru. wikipedia. org / wiki /% C1% E5% E4% ED% EE% F1% F2% FC
4. Укрстат. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
5. Центр перспективних соціальних досліджень. [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://www.cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=arti cle&id=26:2010-06-13-20-52-54&catid=19:2010-06-13-20-46-54&Itemid=26