Психология и социология/14.Кадровый менеджмент
Науковий
керівник: Дашко Ірина Миколаївна,
студ. спец.
«Менеджмент організацій» Мирошниченко Наталія
Криворізький факультет ДВНЗ
«Запорізький національний університет»,
кафедра обліку
та менеджменту, Україна
Сутність та значення невербального
спілкування
Нвербальне спілкування - вид спілкування, для якого характерне
використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного
засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки
про партнера, здійснення впливу на іншу людину.
Складні
психологічні процеси, які є основою спілкування, реалізуються і за допомогою
невербальних засобів (безсловесної «мови тіла») - жестів, міміки, постав тіла, через які передають стан, почуття,
психологічні установки учасників взаємодії. Навіть предмети, які оточують
людину, мають для співрозмовника певну інформаційну значущість. Теоретичною основою невербальних засобів спілкування є наукові
праці з основ комунікації і психології таких українських та зарубіжних учених:
Ф. Бацевича, А. Піза, Р. Бервідстелла, П. Еклана, Е. Халла. Результати досліджень
засвідчили, що інформативне послання однієї людини іншій на 7 % складається зі
слів, на 38 % - з інтонацій і на 55 %
- із жестів.За твердженнями учених,
приблизно 60-80 % інформації
передається у безпосередньому спілкуванні невербальними засобами, які сприймаються
різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.
Жести - свідомі чи несвідомі рухи людини, які
сигналізують про її внутрішній
емоційний стан.
Спілкування супроводжується жестами, які є носіями
різного типу інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до
співрозмовника і теми розмови, впевненість або невпевненість, довіру чи
недовіру, симпатію чи антипатію, рівність або домінування, відкритість чи
закритість тощо.Мова жестів сформувалася
раніше, ніж вербальні засоби. Більшість жестів розвивається з набуттям особистістю
соціального досвіду, деякі є вродженими. Найчастіше
жести засвідчують такі психологічні стани учасників спілкування: відкритість, підозру й потаємність,
заперечення, недовіру, знервованість тощо.
Постава - звичне положення
тіла людини під час сидіння, ходіння тощо; властива манера триматися.
У процесі спілкування партнери можуть почерпнути корисну для себе
інформацію, аналізуючи особливості постави та її динаміку. Постава може
демонструвати внутрішню відкритість (повернутість голови і тіла у бік
співрозмовника, нахилений тулуб уперед, вільні плечі) і внутрішню замкнутість
(відхилення спини назад, схрещення рук на грудях, переплетення пальців); домінування
(нависання над партнером, руки на плечі співбесідника) і залежність (погляд
знизу, згорбленість); гармонію у спілкуванні (однакові постави тіла, зверненість
їх назустріч одна одній, розслабленість м'язів) або протистояння (стиснуті
кулаки, руки на паску, плечі спрямовані вперед).
Міміка (грец. тітікоз - наслідувальний) - різноманітні вирази обличчя,
рухи його частин.
Під час спілкування важливо уміти розшифровувати
повідомлення, які виражає міміка співрозмовника, однак варто пам'ятати, що
співрозмовник також стежить і оцінює вирази обличчя партнера.Міміка може
виражати гнів (відкритий рот, опущені кутики губ, розкриті, примружені й
блискучі очі, зближені до перенісся брови, вертикальні складки на лобі й
переніссі, динамічне обличчя); презирство (рот закритий, кутики губ опущені,
очі звужені, блискучі, брови зближені до перенісся, вертикальні складки на лобі
й переніссі); страждання (рот відкритий, кутики губ опущені, очі широко
розплющені, тьмяні, брови зближені до перенісся, обличчя статичне); страх (рот
закритий, кутики губ підняті, блиск очей не виражений, брови підняті догори,
горизонтальні складки на лобі, статичне обличчя); здивування (рот закритий,
кутики губ підняті, очі примружені або розплющені, блискучі, підняті брови,
динамічне обличчя, горизонтальні складки на лобі) та ін.
Якщо жести й постава можуть певною мірою контролюватися
співрозмовниками, то міміка практично неконтрольована. За допомогою міміки
можна виявити різноманітні почуття.
Форми невербального обміну
інформацією: рукостискання, жести з окулярами , захисне погладжування шиї
долонею, відвернення обличчя
вбік («відвертати носа»), захват
носа, почісування підборіддя, постукування
по столу (ногою по підлозі, тріскання затискачем ковпачка авторучки тощо), машинальне малювання на папері, «порожній» погляд, розкачування на стільці. відкривання і закривання шухляди столу, вставання, міцно зчеплені руки, руки стискають одна одну, спрямування на співрозмовника вказівного
пальця, подзвякування
монетами в кишені, посмикування
себе за вухо.
Отже, невербальне спілкування дає
змогу зробити певні висновки про особистісні якості співрозмовника (темперамент,
самооцінку, соціальний статус, рівень культури), про стосунки учасників
взаємодії (близькість чи віддаленість, рівноправність чи домінування), ставлення
до розмови (бажана чи небажана, комфортна чи дискомфортна, цікава чи
нецікава). Уміння розшифровувати такі сигнали під час спілкування допомагає
оцінити ступінь достовірності інформації, поданої у словесній формі. Знання форм невербальної комунікації допомагає менеджеру в індивідуальному і груповому
спілкуванні.
Література:
1. Бацевич
Флорій. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник / Флорій Бацевич. – К.:
Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с. (Альма – матер)
2. Пиз А. Язык
телодвижений. Розширенная версия / Аллан Пиз, Барбара Пиз; [По пер. с англ. Т. Новаковой]. – М.: Эксмо, 2009. – 464 с.:
ил.
3. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч.
посібник. – К.: Кондор, 2008.– 356 с.
4. Залюбівська О.
Б. Практикум з риторики. Методичні вказівки до виконання вправ та завдань з
дисципліни “Основи риторики”. – Вінниця: ВНТУ, 2007. – 74 с.