Психология и социология/7. Общая психология

К.психол.н. Ламаш І.В.

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна

Селюкова Т.В.

Національний університет цивільного захисту України, Україна

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Толерантність – це інтегральна характеристика індивіда, що визначає його здатність у проблемних і кризових ситуаціях активно взаємодіяти із зовнішнім середовище з метою відновлення своєї нервово-психічної рівноваги, успішної адаптації, недопущення конфронтації та розвитку позитивних взаємовідносин з собою и з оточуючим світом. Це визначення припускає розгляд толерантності в широкому діапазоні.

Трактуючи толерантність як відсутність або ослаблення реагування на будь-який несприятливий фактор в результаті зниження чутливості до його впливу, психологічні словники відображають скоріше лише його псіхофізиологічний аспект [19]. Так, наприклад, толерантність до тривоги проявляється в підвищенні порога емоційного реагування на загрозливу ситуацію, а зовні це проявляється у витримці, самовладанні, здатності довгостроково виносити несприятливі дії без зниження адаптивних можливостей.

«Терплячість... відсутність важких переживань і різких реакцій, не дивлячись на наявність фрустратора». «Відсутність або ослаблення реагування на будь-який несприятливий фактор в результаті зниженя чутливості до його впливу ... спріяє підвіщенню стійкості до несприятливого фактора, здатність переносити фрустрацію без деструктивних наслідків» [12.]. Тобто, це здатність людського організму долати труднощі.

Як відзначає Є. Г. Луковицька, толерантність до невизначеності у вітчизняній психології мало розроблена, хоча значення її велике. Відомі недавні дослідження, в яких вивчаються такі компоненти толерантності до невизначеності, як новизна, складність і нерозв'язність ситуації. Відомі дослідження толерантності до невизначеності в контексті таких характеристик як пристрасність, винахідливість, оптимізм, адаптивність [11.].

Р.В.Бріслайн розглядає толерантність як якість особистості, яка протиставляється стереотипності і авторитаризму. Вона вважається необхідним для успішної адаптації до нових несподіваних умов. Люди, що не володіють толерантністю, виявляють категоричність, виявляються нездатними до змін [.9 ].

У кризових, проблемних, екстремальних ситуаціях проблема толерантності особистості часто виходить на перший план. Саме в ситуаціях найбільшої напруги психологічних і фізиологічних систем людини найбільш виразно проявляються граничні можливості і здібності особистості. До них можна віднести як ті ситуації, які становлять небезпеку для життя (техногенні та природні катастрофи, стихійні лиха, військові дії, терористичні акти), так і ситуації, пов'язані з професійною діяльністю, що вимагають від людини нервово-психічної стабільності, спроможність швидко і впевнено реагувати на зміну обставин і приймати рішення. Саме стосовно таких випадків важливість дослідження поведінки людини в континуумі толерантності-інтолерантності особливо актуальна [8].

Життєвий шлях кожної людини – це нескінчена низка спроб встановлення рівноваги, постійне прагнення до стабільності впливу різних обставин. Однак зростання кількості комунікацій, що припадають на одну людину на сьогодні, автоматично означає таке ж зростання числа фруструючих та стресогених факторів, що роблять проблему психологічної стійкості всі більш важливою. Зростання темпу життя скорочує міжособистісне спілкування, яке є способом розвантаження та терапії. Зростання невизначеності через величезні потоки інформаційного сміття, скорочення часу на прийняття рішення не співпадає зі зниженям відповідальності за прийняті і реалізовані рішення. Таким чином, сьогоднішній спосіб життя можна охарактеризувати як високо екстримальний, що пред'являє підвищені вимоги до психологічної стійкості. Відставання емоційно-психологічного розвитку людини від його технологічного розвитку однозначне, і цею розрив збільшується. Така невідповідність змушує оцінювати проблему психологічної стійкості як глобальну [6. ].

Психологічну стійкість можна розглядати на різних рівнях – від нервово-психічної до соціально-психологічної. У першому випадку мається на увазі витривалість або протистояння людини до різних впливів, які він може оцінювати для себе як «шкідливі». Зниженя чутливості до впливу таких несприятливих факторів може бути пов'язано з відсутністю або ослабленим реагуванням на них. Толерантність як психічна стійкість – це здатність індивіда протистояти зовнішнім впливам, що виводять людину зі стану нервово-психічної рівноваги, і самостійно повертатися в стан психічної рівноваги. Соціально-психологічна стійкість передбачає стійкість до різноманіття світу, до етнічних, культурних, соціальних і світоглядних відмінностей. Вона в ідеалі повинна сформуватися як моральна система цінностей зрілої особистості, яка проявляеться в емпатії, альтруїзмі, миролюбності, довірі, віротерпимості, кооперації, прагненні до діалогу [.1 ]. Наприклад, М. Уолцер визначає толерантність як особливий позитивний спосіб прийняття відмінностей, який виключає розвиток конфронтації і ксенофобії [23].

Опис поняття «толерантність» можна продовжувати наступними характеристиками: стійкість до різноманітних психотравмуючих факторів, невизначеності, конфліктів, поведенкових відхилень, агресивної поведінки, порушення норм. Синоніми психологічної стійкості – це життєстійкість (стійкість), стабільність, врівноваженість, конфліктостійкість, низький рівень нейротизму (емоціональної стабільності), низький рівень тривожності, резістентності в широкому сенсі (опір зовнішнім впливам).

Таким чином, толерантність включає в себе як вміння тримати себе в руках, так і «мистецтво жити з несхожими» [13]. Психологічна стабільність у різних формах її прояву – необхідна основа емоційно і морально зрілої особистості, цей факт не піддається сумніву.

Толерантність можна визначити, як «інтегральну характеристику індивіда, що визначає його спроможність в проблемних та кризових ситуаціях активно взаємодіяти з зовнішнім середовищем з метою відновлення своєї нервово-психічної рівноваги, успішної адаптації та розвитку позитивних взаємовідносин з собою і з навколишнім світом» [17].

Толерантність є результат дій безлічі різноспрямованих сил, що діють на особистість в період усього його існування, але очевидно роблять найбільший вплив в період активного формування особистості (темперамент, атмосфера в сім'ї, виховання, досвід, соціальні та культурні фактори) [15]. Результати теоретичних і практичних досліджень доводять, що сама толерантність є інтегральною характеристикою особистості, інструменти її формування і розвитку являють собою сукупність факторів. Психологічні дослідження останніх років розкривають механізм подолання ризиків и вибудовування захистів людини.

На думку А.А. Ухтомського, Н. А. Бернштейна кращим способом подолання, захисту від ризиків є визнання його існування. Подолання ризиків відбувається на рівні організацій поведінки, через формування, відповідно до теорій установки Д. М. Узнадзе, фіксованої установки, яка представляє собою механізм адаптації до стабільних властивостей оточення, готовність до виборів. У подоланні ризиків велике значення мають чуттєва та інтелектуальна інтуїція, готовність до мислення, готовність діяті в умівах ризику (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко, В. Лефевр). Серед головних інструментів подолання ризиків – сенс, розуміння, знання про власне незнання, яке породжує проблему толерантності суб'єкта до ризиків, вважає В. П. Зінченко [5.].

Психологічний концепт ризиків включає в себе перспективу результату ситуації, яка залежить від ряду факторів і містить властивість небажаності. Ризик як нормативно-оцінний феномен являє собою властивість діяльності суб'єкта і спілкування, а також є продуктом самооцінки індивіда. Так, здатність людини до аналізу небезпечної ситуації прямо знижує ймовірність ризиків [8]. Суб'єкт формує уявлення про результат майбутньої дії конкретизуючи мету, враховуючи вплив всього набору зовнішніх факторів на уявлення про мету та результат і фіксує підсумок такого «розумового експерименту» як спосіб можливого майбутнього. При цьому людина враховує свій досвід дії в аналогічних ситуаціях. Можливість досягнення мети суб'єкт оцінює опосередковано, за допомогою оцінки достовірності власних знань, правильності міркувань з приводу всієї структури власної діяльності. Враховуючи ступінь когнітивного оволодіння ризиків у формі оцінки невизначеності ситуації, суб'єкт приступає до дії, відстрочує або взагалі відмовляється від нього. Можливості людини з аналізу та обліку ситуації об'єктивно обмежені його перцептивними і розумовими здібностями.

Людина часто приймає рішення в умові неповного знання (дефіциту інформації) ситуації, без точного розрахунку, сподіваючись на вдачу. Прагнучи мінімізувати ризики, він робить вибір і прагне реалізувати його. Долаючи ризики, людина начебто вибудовує імовірні моделі поведінки, протиставляючи невизначеності ймовірнісне реагування та ймовірнісне прогнозування, різні способи захисту. «Вібудовування» майбутнього передбачає залежність від об'єктивних обставин, і підрахунку, оцінок суб'єктивної ймовірності результату або «програмування» відповідного суб'єкту долі [.9 ].

Таким чином, не тільки зовнішні фактори визначають поведінку суб'єкта, але і він сам (внутрішні фактори). Безсумнівно, виявлення зовнішніх і внутрішніх чинників ризику є актуальним і необхідним при вивченні даного феномена. Толерантність до ризиків – показники або сукупність показників, що відображають рівень ризиків, прийнятні для даної людини.

Поняття ризиків пов'язано з поведінкою людини в ситуації невизначеності, небезпеки, будучи результатом його доброї волі брати участь або не брати участь в подібній сітуації, після того як він зважить переваги над витратами в данних обставинах. Цей процес може бути стрімким і навіть не вийти на рівень свідомого прийняття рішень при автоматичній або звичній поведінці. Інша крайність, якщо процес відбувається довго і в ньому присутній елемент цільового мислення та обговорення кількома людьми, прикладом може служити планування небезпечних операцій, польоти в космос [10].

Аналізуючи літературу з даної проблеми, необхідно відзначити «психометрічну» школу, до яскравих представників якої слід віднести С. Ліхтенстайн, П. Словік, Б. Фішноффа. Вони досліджували широкий набір фактів, які включають переконання і цінності, що входять в індивідуальну оцінку ризику. На думку ряду вчених (Вілде, Гентон, Г. Уайд) рівень оптимального ризику, прийнятного людиною, є відносно постійним. Зупинимося на деяких з цих робіт. Розроблено теорію максимізації, К.Кумбс прийшов до висновка про те, що у кожної особистості є свій ідеальний (найбільш бажаний) рівень ризику. На його думку, виходячи з індивідуальних переваг окремих суб'єктів, серед них можна виділити менш і більш ризикованих [20].

Думка про наявність постійно бажаного суб'єктом рівня ризику знайшла відображення також в теорії компенсації ризиків. Вона свідчіть, що оцінка небезпеки у кожного суб'єкта залишається постійною, незалежно від об'єктивних обставин, а прийняття ризиків визначається як відношення почуття небезпеки до почуття обережності. Прийняття ризиків є постійним показником, обумовленим індивідуальною специфікою схильності до ризиків. Відповідно до створеної Г.Уайдом гомеостатичної теорії ризиків, у кожної людини існує свій, зручний для нього рівень ризиків, при наявності якого цікаво працювати [21].

Результати низки досліджень свідчать, що у кожної людини присутній прийнятний рівень ризиків в різних сферах діяльності, за грані якого складно перейти. Однак, на нашу думку, існує оптимальний рівень, при якому є можливість досягнення максимального результату з імовірністю 50/50. Мова йдется про їх подолання, але існують ситуації, в яких необхідно прийняти і реалізувати дію. Для цього необхідно толерантно ставитися до ризиків, тим самим, людині буде комфортно здійснюваті вибір у нетиповій ситуації, а також почувати себе не так схвильовано і неспокійно [.2].

Братченко С.Л. висловлює сумніви про існування постійного, індивідуально прийнятного людиною суб'єктивного рівня ризиків. На його думку, цею рівень може бути різний для фізичних, соціальних та фінансових областей людського життя. Проведенне ним дослідження показало, що прийняття певного рівня ризику багато в чому залежить від психологічного й фізиологічного стану індівідуума. Він прийшов до висновка, що люди мають постійно пристосовуватися до рівня прийнятного ризику. На думку вченого, «середній» рівень прийнятного ризику швидше відображає культуру небезпеки людини та групи людей, ніж є мотиваційним аспектом у виборі або відторгненні ризикованої поведінки. У цілому, коли люди ризикують, роблять це добровільно, не замислюючись або за звичкою, приймаючи рішення з деякою ступінню невизначеності [3.].

Таким чином, бачимо що низка дослідників розглядають ризики як потенційні втрати, яких слід уникнути, однак існує різниця між толерантністю до ризиків, прийняття ризиків і навіть прагнення до виникнення ризиків, з метою випробувати «гострі відчуття», збудження [22].

Методи оцінки толерантності до ризику можна розділити на два типи. Перший метод є послідовний вибір між парами альтернатив, кожна з яких характеризується величиною прибутку або втрат та ймовірністю даного результату [18].

Окремі дослідники стверджують, що люди здатні розуміти і впливати на прийнятність ризику, тільки якщо приймемо до уваги позитивні його аспекти так само, як і негативні [20].

Виявлено, що люди, які є більш організовани та схидьні планувати власні дії, а не діють за натхненням, частіше прагнуть до ризику. Автори також вважають, що люди з більшою толерантністю до ризику прагнуть до раціональність і логіці суб'єктивного досвіду. Аналізуючи цю тезу, ми вважаємо, що позитивний результат попереднього досвіду може бути випадковим, тим самим не гарантує такий самий результат в майбутньому. Чим більше рівень толерантності до ризику, тим більш ризиковані рішення можна собі дозволити, не переносячи стреси [21].

Таким чином, чим більше в людини можливостей ретельно проаналізувати ситуацію і визначити рівень ризику, тим спокійніше вона відчуває себе надалі. Іншими словами, якщо точно знати, чим ризикуєте перед початком дії і приймаєте ризик, тим легше потім психологічно їм управляти. Також виявлено, що люди з великим рівнем толерантності до ризику, як правило, старші та більш освідчені. На думку Д. Рєпіна на толерантність до ризику впливають система цінностей людини, її фінансові та життєві цілі, її минулі досягнення і невдачі, вміння переносити стрес, відчуття впевненості в собі, бажання контролювати ситуацію і навіть деякі особливості його нейрофізіології [4 ].

Скрипник М.М. зазначає, що: по-перше, в даний час має велике значення усвідомлення важливості феномена толерантності для нашого суспільства; по-друге, одним з важливих принципів толерантності є «вміння примусити себе, не примушуючи інших», що має на увазі не примус, насильство, а лише добровільне, усвідомлене самообмеження; по-третє, толерантність людини до ризику визначається вмінням виконувати дії спокійно та раціонально, тим самим, приймаючи ризик, володіючи достатньою дисципліною, щоб розробляти плани і вірно їх оцінити; по-четверте, необхідно навчитися толерантно ставитися до ризику, тим самим, людині буде комфортно здійснювати вибір у нетиповій ситуації, а також почуватися не так схвильовано і неспокійно [16].

Тому, толерантність – поняття багатоаспектне і може розглядатися в психології як з позицій особистості, її установок, цінностей, так і з точки зору виховання, розвитку. Тим самим толерантність – це, з одного боку, мета і результат виховання, що супроводжується формуванням певних соціальних установок, а з іншого – цінність і якість особистості, що виявляється в поведінці и вчинках. У толерантних людей спостерігається знижена чутливість до несприятливих впливів внаслідок підвищення порога емоційного реагування на загрозливу ситуацію. У проблемних ситуаціях проявляють витримку, не губляться, навіть протягом тривалого часу можут витримувати несприятливі впливи [14].

Таким чином, у кризових, проблемних, екстремальних ситуаціях проблема толерантності особистості часто виходить на перший план. Толерантність – це інтегральна характеристика індивіда, що визначає його здатність у проблемних і кризових ситуаціях активно взаємодіяти із зовнішнім середовище з метою відновлення своєї нервово-психічної рівноваги, успішної адаптації, недопущення конфронтації та розвитку позитивних взаємовідносин з собою и з оточуючим світом. З одного боку, як би не намагалася людина наздогнатися за вимогами часу, вона, навіть озброївшись найсучаснішим комп'ютером, змушена діяти в ситуації зовнішньої інформаційної невизначеності. З іншого боку, прагнення мчати «в ногу з часом» невблаганно наштовхує на фізіологічні бар'єри граничних можливостей людського організму, породжуючи аддікації і залежності як реакцію на внутрішню смислову невизначеність ідентичності особистості. Тому, всезростаючі потоки необхідної інформації та стрімке збільшення темпу життя породили проблему глобальної невизначеності людського існування, що визначає необхідність подальшого вівчення даної проблеми та різних її аспектів.

ЛІТЕРАТУРА

1.Аболин Л.M. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека/ Л.M. Аболин. - Казань, 1987.- С.108-136.

2.Абульханова-Славская К. А. Акмеологическое понимание субъекта/ К. А. Абульханова-Славская //- Основы общей и прикладной акмеологии. - М., РАГС, 1995. - С. 85-108.

3.Адамьянц Т.З. Социально значимые закономерности в толерантных и нетолерантных реакциях современных детей/ Т.З. Адамьянц //Мир психологии . - 2004 . - № 1. - С.95-105.

4.Андреева Г.М. Конструирование образа социального мира в условиях социальной нестабильности/ Г.М. Андреева // Социальная психология в трудах отечественных психологов ; под.ред. А.Л. Свенцицкого. – СПб: Питер, 2000. – С. 315 - 336.

5.Зинченко В.П. Толерантность к неопределенности: новость или психологическая традиция?/ В.П. Зинченко//Вопросы психологии. - 2007 . - № 6. - С.3-20.

6.Карпов А.В. Метод диагностики: «устойчивость к неопределенности»/ А.В.Карпов, С.В. Михайлов //Диагностика профессиональных и познавательных способностей. -М., 1988.-С. 109-123.

7.Корнилова Т.В. Интуиция и рациональность в уровневой регуляции вербальных прогнозов при принятии решений/ Т.В. Корнилова, О.В.Степаносова, Е.Л. Григоренко // Вопросы психологии. -2006. -№2.- С. 126-137.

8.Корнилова Т.В. Психология риска и принятия решений: учеб. пособие для вузов/ Т.В.Корнилова. - М.: Аспект Пресс.- 2003. -286 с.

9.Кринчик Е.П. О соотношении временной и альтернативной неопределенности в условиях передачи информации человеком/ Е.П.Кринчик, Л.Н.Александрова // Вопросы психологии. -1966. -№2. -С.25-34.

10.Куликов Л.В. Личностный фактор в преодолении стресса/ Л.В. Куликов // Экспериментальная и прикладная психология. вып. 14, СПбГУ, 1995. - С. 92-99.

11.Луковицкая Е.Г. Социально психологическое значение толерантности к неопределенности: автореферат дис. канд. психол. наук: спец.19.00.05. / Е.Г.Луковицкая. – Петербург. гос. ун-т. – СПб., 1998 – 18 с.

12.Мурашов А.А. Гримасы толерантности: когда терпимость нетерпима/ А.А. Мурашов //Мир образования – образование в мире.-2003.-№3.-С.189-194.

13.На пути к толерантному сознанию / Отв. ред. А.Г. Асмолов. – М. : Смысл, 2000. – 255 с.

14.Оконешникова Н.Л. Проблема толерантности личности в современной зарубежной психологии / Н.Л.Оконешникова. Режим доступа: http :// psy . tsu . ru / data / pdf /1_34. pdf

15.Олпорт Г.У. Природа предубеждения/ Г.У.Олпорт // Век толерантности. -2003. -№5. С.11-25; № 6. -С.39-50.

16.Прыгин Г.С. Проявление «автономности» и «зависимости» в осознанной регуляции деятельности: дис. канд. психол. наук/ Г.С. Прыгин. -М., 1984. - 132 с.

17.Солдатова Г.У. Практическая психология толерантности, или как сделать так, чтобы зазвучали лучшие струны человеческой души?/ Г.У.Солдатова // Век толерантности. Научно-публицистический вестник. –2003. - Выпуск 6. - С. 60 - 78.

18.Съедин С.И. Некоторые пути преодоления негативного влияния стрессовых ситуаций на состояние психического здоровья/ С.И.Съедин // Мир психологии. -2002. -№4. - С. 235-245.

стях. Ч. 2 / Сост. Т.А. Моисейкина. – М.: АПК и ППРО, 2008. – С. 88 – 94.

19.Черник В.Г. Определенность и неопределенность как категории научного познания: автореф. дис. канд. философ, наук / В.Г.Черных.- Ташкент, 1977. -24 с.

20.Butzer В. Relationships between the frequency of social comparisons and self-concept clarify, intolerance to uncertainty, anxiety, and depression/ В. Butzer, N.A. Kuiper // Personality and individual differences. -2006. - Vol. 41. -№ 1.- P. 167-176.

21.Frenkel-Brunswik E. Intolerance of ambiguity as an emotional and perceptual personality variable/ E. Frenkel-Brunswik //of Personality.- 1949.- № 18. -Р.108-143.

22.Shaffer D.R. Intolerance effects of ambiguity tolerance and task effort of dissonance reduction/ D.R.Shaffer, C Hendrick, C.R Regula, J. Freconna //of Personality.- 1973.- № 41. P.224-233.

23.DeRoma M. V. The relationship between tolerance for ambiguity and need for course structure/ M. DeRoma Virginia, M. Martin Kanetra, Lynn Kessler Maria// Journal of Instructional Psychology .- June, 2003.- Р 42-50.