Актуальність. В останні 10-15 років
гуманітарні науки, і в тому числі психологія, починають звертати все більшу увагу
на сферу можливого у дослідженні особистості. Поняття особистісного потенціалу
не є тотожним поняттю можливості, проте змістовно розкриваються через
співвіднесення з ним. Потенція є можливістю, що самоактуалізується незалежно
від ставлення до цього суб’єкта, його рефлексії та вибору. На думку
гуманістичних психологів, потенціалом оптимального функціонування володіє кожна
людина, індивідуальні відмінності якої виявляються лише у мірі його розкриття, із
зростанням особистісної зрілості. Одним із компонентів особистісного потенціалу
є така «сильна» риса особистості як здатність до пробачення, яку можна
розглядати як ресурс, що сприяє успішному пристосуванню людини до оточуючого
світу і практичному оволодінню ним, а також виконує важливу буферну функцію:
перешкоджає розвитку психічної патології, особистісних порушень. Численні дослідження пробачення
показують, що і дарування пробачення іншим,
і отримання пробачення від них справляють помітний
терапевтичний ефект: поліпшується в цілому фізичне і
психічне здоров'я, зменшується відчуття тривоги,
знижуються показники депресії і гніву, підвищується
почуття власної гідності, позитивного ставлення до людей
і багато іншого (Freedman & Enright, 1996; Lin et al.,
2004). При цьому, одні люди пробачають досить легко,
інші – відчувають ускладнення, що дозволяє припустити існування певних
особистісних властивостей, котрі сприяють більш високому рівню здатності до
пробачення. Власне це й обрано основною проблемою даного дослідження, що визначає
його актуальність, адже ситуації, в умовах яких виникає необхідність здійснення
актів пробачення, трапляються у житті досить часто, що може перетворити їх у
невичерпне джерело відчуття задоволення собою, а, отже, і суб’єктивного
благополуччя..
Метою даного
дослідження було виявлення характеру зв’язку між здатністю до пробачення та
іншими «сильними» властивостями характеру.
Постановка проблеми.
Концептуальною гіпотезою дослідження виступало
припущення, що існує зв'язок між здатністю людини до пробачення як сильної риси
характеру з глобальними диспозиційними рисами особистості; соціальною бажаністю
як елементом мотиваційної сфери особистості; самооцінкою; ознаками особистісної
зрілості та її складовими, зокрема з толерантністю, глибинністю переживань, децентрацією;
рефлексією; емпатією; задоволеністю життям; хоробрістю на надією як сильними
рисами характеру, та емоційним інтелектом.
Для реалізації мети
та завдань емпіричного дослідження було застосовано наступні методики:
новітня методика «Цінності у дії» (Values in action (VIA)), шкала соціальної
бажаності Д. Кроуна і Д. Марлоу, шкала самооцінки Дембо-Рубінштейн,
п’ятифакторний особистісний опитувальник МакКрає-Коста (NEO-PI-R), опитувальник особистісної зрілості (О. С. Штепа),
методика виявлення рівня розвитку рефлексії А. В. Карпова; опитувальник
емоційного інтелекту Д. В. Люсіна;
методика діагностики рівня емпатійних здібностей (В. В. Бойко);
і методика задоволеності життям Е. Дінера.
Виявлення
взаємозв’язку між здатністю до пробачення та зазначеними вище особистісними
характеристиками було оцінено за допомогою коефіцієнта r-лінійної кореляції Пірсона.
Результати. Кореляції між п’ятьма глобальними диспозиційними рисами особистості і
показниками здатності людини до пробачення виявились значущими для двох з п’яти
рис, причому найбільш щільний позитивний зв’язок встановлено для
доброзичливості (N=65; r=0,37 при p≤0,01).
Тобто, люди, які відчувають тепло, довіру та повагу до інших, спрямовані на
співпрацю та підтримання стосунків є більш вибачливими. Сумлінність корелює із здатністю
до пробачення на рівні p≤0,05. Так, людина з високим
рівнем самоконтролю здатна більш раціонально дивитись на ситуацію, контролювати
свої емоції та почуття, є більш відповідальною та має й більш високі показники
здатності до пробачення.
Крім того, було
виявлено статистично значущий додатний кореляційний зв’язок між здатністю до
пробачення та соціальною бажаністю (r=0,51 при р≤0,01). Це,
на нашу думку, можна пояснити особливостями менталітету українців. Адже з
дитинства нас вчать, що необхідно пробачати інших, бути доброзичливими, терпимими
до інших, надавати їм шанси виправитись. Отже пробачення розглядається як оптимальна
поведінка, якої слід дотримуватись, хоча в реальності у людини можуть
зберігатися негативні емоції по відношенню до кривдника.
Було виявлено
статистично значущий позитивний кореляційний взаємозв’язок між здатністю до
пробачення та ознаками особистісної зрілості (r=0,35 при р≤0,01), а також такими її складовими як «глибинність
переживань» (r=0,31 при р≤0,05), «толерантність» (r=0,32 при р≤0,05) та «децентрація» (r=0,23 при р≤0,1). Це можна пояснити тим, що
особистісно зріла людина здатна вийти за межі ситуації, стати над нею, вона
розуміє, що здатна сама створювати своє життя і робити його насиченим такими
емоціями, які вважає потрібними, здатна сприймати світ та інших такими, як вони
є, уміє відтворювати думку співрозмовника, узгоджувати різні точки зору
і пояснювати їх. Вона не дозволяє образі керувати своїм життям, тому
є більш вибачливою.
Незважаючи на те, що
багато дослідників зазначають, що люди з більш високим емоційним інтелектом
мають і більш високий рівень здатності до пробачення, нами не було
виявлено взаємозв’язку між даними
конструктами. Цей факт, на нашу думку, підлягає більш детальному
дослідженню.
У результаті кореляційного
аналізу було виявлено взаємозв’язок між здатністю до пробачення та рефлексією (r=0,25
при р≤0,05). Здатність людини до
самоаналізу, самопізнання, розуміння власних мотивів, почуттів, станів сприяє
пробаченню. Вона розуміє, що теж недосконала, сама помиляється і
потребує пробачення, тому й пробачає інших.
Слід відзначити
наявність тенденції до взаємозв’язку між здатністю до пробачення та емпатією (r=0,24 при р≤0,1). Така ситуація видається нам цілком закономірною, тому за умови
збільшення вибірки ми скоріш за все отримаємо статистично значущі кореляційні
зв’язки між даними показниками.
Цікавим
для нас було виявлення відсутності зв’язку між самооцінкою та здатністю людини
до пробачення. Тобто не важливо те, як
людина оцінює себе. Адже стосовно пробачення може бути як позиція, що власну
образу можна пробачити, відпустити, і при цьому людина сприймає здатність до
пробачення як гарну якість, що допомагає у житті, так і позиція, що пробачати
погане ставлення до себе – значить потурання, дозвіл поводитися з собою так і
надалі, приниження власної гідності. Обидві сторони погляду на пробачення
можуть бути характерними як для людей з високою, так і для людей з низькою
самооцінкою.
Був виявлений також
взаємозв’язок між здатністю до пробачення та такими сильними
рисами характеру як хоробрість (r=0,29 при р≤0,05) та надія й оптимізм (r=0,24 при р≤0,1). Для того, щоб пробачити людину, котра завдала вам болю, знову почати
довіряти їй, необхідна певна сміливість,
адже пробачаючи, відкриваючись, людина ризикує бути ображеною знову, але
має надію на краще майбутнє, що скоєне не повториться і відновленні стосунки
будуть щирими та близькими.
Висновки. Проведене дослідження дозволило
підтвердити гіпотезу про наявність певних особистісних передумов більш високого
рівня розвитку здатності до пробачення людини. Перспектива
подальших досліджень полягає у більш глибинному вивченні феномену пробачення,
зокрема за допомогою імпліцитних методів дослідження, а також у вивченні
більшого спектру особистісних властивостей людини, котрі сприяють її здатності
до пробачення, та у вивченні вірогідного впливу пробачення на здоров’я людини. Отримані
дані можуть бути корисні для практичних психологів з метою розробки корекційних
програм для розвитку здатності людини
до пробачення як передумови підвищення її суб’єктивного і соціального
благополуччя.