Чаплій О.Ф.

студентка 3 курсу обліково-фінансового факультету

Науковий керівник: асистент

Дзюба Т.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Правове регулювання охорони праці жінок

Серйозним завданням у нинішній час являється необхідність детального теоретичного обґрунтування правових норм, що регулюють працю жінок, тому що як свідчить практика існують значні порушення у сфері охорони праці жінок, їх експлуатація, а нерідко дискримінація.

Метою дослідження даної роботи є висвітлення законодавчого закріплення та норм, що регулюють охорону праці жінок, виявлення особливостей праці жінок з урахуванням обов'язків, що виникають у зв'язку з материнством, вихованням дітей і таке інше.

Вагомий внесок у дослідження правових засад охорони праці жінок здійснили такі науковці, як Головченко В., Чубар Л., Пузирний В., Аніщук А., Вітер О., Штефанов Б. та інші.

Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини. З іншого боку, відносини щодо охорони праці — невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорона праці жінок являється важливим інститутом трудового права, котрий диференціює цілий комплекс правових норм у регулюванні взаємовідносин працівників - жінок з роботодавцем з додержанням специфіки жіночої праці.

Охорону праці і здоров'я жінок віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється [1].

Нормативною базою для охорони праці жінок виступає Кодекс законів про працю України, що містить правові приписи, що регулюють відносини з цього приводу.

В узагальненому вигляді ці норми можна умовно поділити на 2 групи, що
виражають законодавче закріплення охорони праці жінок. Перша група норм регламентує питання з приводу робіт, на яких забороняється праця, а друга група - з приводу забезпечення права жінкам на повноцінне виховання дітей.

Відповідно ст.10 ЗУ «Про охорону праці» забороняється  застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт ( нефізичних робіт або робіт, повязаних з санітарним та побутовим обслуговуванням, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я [3].

Міністерство охорони здоров'я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

Ø підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) -10 кг;

Ø підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни -7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні -350 кг; з підлоги -175 кг [5].

Відповідно ст. 175 КЗпП не допускається залученя жінок до роботи у нічний час за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України .

Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

За законодавством України жінкам надається право на повноцінне виховання дітей. Дані норми зазначені в Кодексі законів про працю України та містять там такі положення, як такі, що обмежують роботу жінок у нічний час (ст.175 КЗпП),забороняють залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження (ст.176 КЗпП).

Важливим аспектом з даної теми дослідження є розкриття поняття про гарантії щодо охорони праці жінок. Гарантії виступають у вигляді відпусток, приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами, а також відпустка для догляду за дитиною.

Відповідно до Закону України „Про відпустки" (ст. 17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 після пологів) [4]. Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років. Час цих відпусток зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст. 181 КЗпП).

Відповідно ст.180 КзпП у разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічну основну та додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році [2].

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про відпустки" жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних [4].

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату за мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

Таким чином, охорона праці жінок являється інтегрованим інститутом трудового права, що носить комплексний характер, оскільки охоплює різноманітні норми правового регулювання та є неодмінною передумовою додержання законності і конституційності положень щодо рівності прав чоловіків та жінок.

Слід зазначити, що в даний час охорона праці жінок потребує нормативного і організаційного удосконалення, тобто прийняття окремого закону про охорону праці жінок

Список використаних джерел

1.Конституція України затверджена Верховною радою України від 28.06.1996 №254к/96-ВР зі змінами і доповненнями.

2.Кодекс законів про працю України затверджений Верховною Радою України від 10.12.1971 №322-VIII зі змінами і доповненнями.

3. Закон України «Про охорону праці» затверджений Верховною Радою України від 14.10.1992 №2694-XII зі змінами і доповненями.

4.Закон України «Про відпустки» затверджений Верховною Радою України від 15.11.1996 №504/96-ВР зі змінами і доповненнями.

5.Наказ «Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками» затверджений Міністерством охорони здоров'я України від 10.12.1993 №241 із змінами і доповненнями.