К.е.н., доцент Савенко О.А.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Підходи до формування стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій

Відсутність розуміння важливості використання в стратегічному управлінні соціально-економічним розвитком сільських територій призводить до зниження ефективності розв’язуваних проблем.

Актуальність проблем визначає необхідність розв’язання важливої теоретико- методологічної задачі, а саме забезпечення в рамках загального стратегічного підходу можливості здійснення управлінських впливів на регіональні соціально-економічні системи з позицій розуміння індивідуального характеру і особливостей його розвитку.

Сьогодні постає проблема визначення стратегії комплексного регіонального розвитку і розробки соціально-економічного механізму переходу до нього. Стратегічний підхід передбачає визначення головного напряму дій на довготривалий період, що в аспекті регіонального розвитку вимагає висунення як головного пріоритету досягнення конкурентоспроможності регіональної економіки. У зв’язку з цим найбільш важливим завданням є забезпечення комплексного розвитку економіки на регіональному рівні. Комплексність являє собою одну з провідних закономірностей функціонування економічних систем, що випливає із загальної взаємопов’язаності їх елементів. Джерелом, яке породжує необхідність комплексного розвитку, виступає, перш за все, економічна доцільність щодо раціонального розміщення виробництва.

Вищезазначене можна розглядати як передумову для існування певних, природно-обумовлених підстав стосовно виникнення виробничих угрупувань на основі комплексності. Деякою мірою можна говорити про припустимість стихійності у процесах виникнення окремих виробничо-територіальних поєднань.

Комплексний економічний і соціальний розвиток передбачає раціональне використання ресурсів території. При цьому не обов’язково використовувати навіть найменші природні ресурси, якщо це неефективно. Поряд із тим комплексний розвиток сільських територій передбачає економічно найефективніше використання трудових ресурсів, виробничої та соціальної інфраструктури для розширеного відтворення матеріальних і духовних благ. Важливою складовою частиною такого розвитку є досягнення сприятливої екологічної і демографічної ситуації на відповідній території. Також забезпечення комплексного економічного і соціального розвитку передбачає використання сільських територій не тільки як вмістилища ресурсів, але й як поля взаємодії суспільно-природних компонентів [1].

Для комплексного розвитку характерним є певне співвідношення. Пропозиції для сільських територій різного рангу визначається, насамперед, законами розширеного відтворення. Це співвідношення може бути неоднаковими для різних територій і залежить від різних чинників, а саме: галузевої структури регіональної економіки, умов, потреб і функцій даної території в системі територіального поділу праці. Для кожної території повинна зберігатись збалансованість між розвитком виробничої і соціальної сфер, промисловості і сільського господарства, виробництва і і виробничої інфраструктури і т.д. Усе це повинно забезпечити найбільш повну відповідність структури господарського комплексу природним і економічним умовам. Отже, пропорційність є тісно пов’язаною зі збалансованістю, а наближення до збалансованого розвитку є суттєвою ознакою комплексності економічного і соціального розвитку сільських територій.

При формуванні стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій доцільно враховувати різноплановість впливу основних факторів розвитку: сучасна ринкова кон’юнктура і разом з нею природно-ресурсний потенціал сільської території консервують сировинну орієнтацію економіки; геоекономічне розміщення перешкоджає збереженню сировинної спеціалізації; екологічний фактор вимагає змінити розвиток господарств на більш ощадливий режим природокористування; людський потенціал сільської території, як техніко-економічний рівень виробництва при існуючий досі спеціалізації приречені на відставання.

Стратегія розвитку регіону повинна давати орієнтири для збалансованого нарощування всіх форм капіталу. При цьому структура сукупного капіталу має послідовно змінюватися від домінування сировинної складової до домінування соціального капіталу і знань.

У конкретній ситуації для більшості регіонів України заходами для досягнення їхнього стійкого розвитку є: по-перше, структурна перебудова економіки; по-друге, вирішення соціальних проблем і, по – третє, поліпшення якості навколишнього середовища.

Література:

1. Литвин Ю.О. Сучасна бюджетна політика в забезпеченні комплексного сільського розвитку /Ю.О. Литвин // Матеріали V Міжнародної науково- практичної конференції «Аспекти стабільного розвитку економіки в умовах ринкових відносин», 19-20 травня 2011р. – Умань: Видавець «Сочінський», 2011. – Ч.1. – С. 201-203.