Экономические науки/1.Банки и банковская система

Мироненко Г.В.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Україна

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ВАЛЮТНИМ КУРСОМ

ТА ІНФЛЯЦІЙНИМ ТАРГЕТУВАННЯМ

У макроекономічній політиці країн, що розвиваються одне із центральних місць посідає валютний курс. У багатьох країнах номінальний обмінний курс часто використовується як інструмент зниження інфляції; в інших країнах (передусім у Латинській Америці) номінальний обмінний курс використовувався як інструмент прихованого оподаткування експортного сектора [1].

1990-і роки позначилися активізацією дискусій вчених і політиків щодо вибору режимів обмінних курсів для країн, що розвиваються. Багато авторів стверджують, що для країн, які розвиваються та країн з перехідною економікою найбільш прийнятними є режими жорсткої фіксації – переважно валютне правління або доларизація. Одним з головних аргументів на користь такого вибору Калво і Рейнхарт називають «страх плавання» [2]. Після валютних криз кінця 1990-х і початку 2000 рр. багато країн, що розвиваються відійшли від жорстких режимів обмінного курсу і почали схилятися до гнучкіших механізмів монетарного регулювання. Не стала винятком і Україна. Після тривалого періоду фіксації, а згодом – керованого плавання гривні Національний банк України має намір найближчим часом перейти до інфляційного таргетування у зв’язку із відмовою від номінального валютного курсу в якості якоря грошово-кредитної політики. Починаючи з 04.04.2014 р., курс гривня-долар визначатиметься як середньозважений курс продавців і покупців, який склався в поточний робочий день за даними системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України» [3].

У контексті зазначених кардинальних змін у регулюванні валютного ринку України представляє інтерес дослідження міжнародного досвіду щодо сполучення гнучких обмінних курсів з таргетуванням інфляції, у результаті чого сформувалися кілька підходів [4]:

1) класичний підхід, який використовується у розвинутих країнах («plain vanilla» inflation targeting);

2) підхід відкритої економіки (open economy inflation targeting) – включає ВК у функцію реакції ЦБ опосередковано;

3) інфляційне таргетування з валютним коридором (inflation targeting with an exchange rate band);

4) інфляційне таргетування у поєднанні з використанням валютного курсу замість відсоткової ставки в якості інструмента та операційної цілі грошово-кредитної політики (exchange rate-based inflation targeting).

Зазначені підходи мають спільні риси: по-перше, стабілізацію інфляції на цільовому рівні як довгострокову мету грошово-кредитної політики; по-друге, підпорядкованість динаміки обсягу виробництва, процентних ставок і валютного курсу визначеній інфляційній меті.

Класичний підхід («plain vanilla» inflation targeting) передбачає періодичне коригування відсоткової ставки в залежності від невідповідності прогнозного показника інфляції цільовому параметру та, меншою мірою, в залежності від відхилень фактичного ВВП від передбачуваних темпів зростання. Отже, за даним підходом, валютний курс не є інструментом прямого реагування з боку центрального банку, але останній опосередковано враховує валютно-курсові коливання у прогнозах інфляції та випуску.

Зауважимо, що підхід «plain vanilla» є результативним для розвинутих економік, яким притаманні шоки попиту, і практично не доречний для більшості країн, що розвиваються, де переважають шоки ризик-премії. Головною перешкодою у використанні країнами, що розвиваються класичного варіанту інфляційного таргетування «plain vanilla», є обмежена надійність підтримання центральним банком цільового показника інфляції.

На практиці багато країн, які використовують інфляційне таргетування, коригують відсоткові ставки систематично у відповідь на коливання ВК. При цьому механізм регулювання обмінного курсу у зазначених вище гібридних підходах є різним. Так, для відкритої економіки допускається використання загальних та спеціальних інструментів валютної політики з метою зменшення волатильності валютного курсу з дотриманням довгострокових інфляційних цілей. Інфляційне таргетування з валютним коридором передбачає встановлення граничних значень у відхиленнях валютного курсу, отже цільові показники валютного курсу стають пріоритетними порівняно з інфляційними при досягненні межі валютного коридору. У механізмі інфляційного таргетування з прив’язкою до валютного курсу головним операційним інструментом та проміжною ціллю грошово-кредитної політики є саме валютний курс, а не процентна ставка. Для регулювання валютного курсу центральний банк застосовує валютні інтервенції та короткострокові процентні ставки рефінансування.

Таким чином, вибір підходу до інфляційного таргетування як складової грошово-кредитної політики держави залежить від ризиків та шоків, на які наражається економіка країни.

СПИСОК Літератури

1. Svensson L. Open-Economy Inflation Targeting / Lars Svensson. - Journal of International Economics. – 2000. - Vol. 50. – P. 155-183.

2. Calvo G. A. Fear of Floating / G. A. Calvo and C. M. Reinhart // Quarterly Journal of Economics. – 2002. – № 117. – P. 379–408.

3. Про внесення змін до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів. Постанова Правління Національного банку України від 31 березня 2014 року №180.

4. Roger S. Hybrid Inflation Targeting Regimes / S. Roger, J. Restrepo, C. Garcia // IMF Working Paper. – 2009. – № 09/234. – 57 р. – Режим доступу: https://www.imf.org/external/pubs/ft/wp/2009/wp09234.pdf.