Іванова К. А.
Студентка, Харківського Торгово-Економічного
Інституту КНТЕУ
Алексєєва
Т. І.
к.э.н., доц.,Харківського Торгово-Економічного
Інституту КНТЕУ
ТРАНСПОРТНІ ЗВ’ЯЗКИ ЗОВНІШНЬЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ
Становлення України як незалежної держави, реформування внутрішнього блоку,
і, отже, розвиток зовнішніх зв'язків держави чимало залежать від її
транспортно-географічного положення і ефективної, налагодженої транспортної
системи. Транспортний фактор займаєнайважливіше місце в теорії розміщення,
регіональній економіці, міжнародній економіці та теорії зовнішньої торгівлі. У
цьому зв'язку рівень розвитку транспортної системи держави є однією з найважливіших
ознак її технологічного прогресу і цивілізованості.
Процес входження України у світову економічну систему і насамперед в
економічну інтеграцію із західноєвропейськими державами веде до зростання
товарообмінних операцій між країнами-співробітниками. Геостратегічне ж розташування України дозволяє їй бути вигідним
мостом для транзитних перевезень товарів і пасажирів між державами Європи, Азії
та Близького Сходу. Виходячи із цього, транспортна система є однією зі
складових успіху і неодмінним атрибутом сучасної держави, до якої повинні
пред'являтися високі вимоги відносно якості, регулярності і надійності
транспортних зв'язків, схоронності вантажів і безпеки перевезення пасажирів,
термінів і вартості доставки.
Транспорт відіграє
безальтернативну роль у процесі реалізації продукції, здійснення
експортно-імпортних операцій, виробничих поставок, а також для переміщення робітників
і спеціалістів. Він є необхідною ланкою загального процесу економічного
відтворення і в контексті міжнародної кооперації стає елементом зв’язку між
учасниками поділу праці, який актуалізується у разі завершення (можливо,
завершення на певному етапі) індивідуальної участі в коопераційному процесі.
Міжнародна
комерційна діяльність на транспорті пов’язана з перевезеннями пасажирів і
вантажів. І оскільки особливу складність становить транспортне забезпечення
саме товарної торгівлі, основну увагу приділимо саме цьому питанню. Комерційна
оцінка транспортної політики фірми, компанії тощо виходить з профілю її
виробничої діяльності та відповідних потреб під час здійснення виробничих
поставок, передусім сировини, матеріалів, комплектуючих, обладнання, і збуту
виготовленої продукції, наявності чи відсутності транспортної мережі,
географічного розташування виробничого об’єкта та цілі збутового призначення. Важливепитання, виходячи з
урахуванняоб’єктивнихобмежень на використання того чиіншого виду транспорту –транспортнівитрати. Вони охоплюютьбезпосередньовитрати
на перевезення товару, транспортнітарифи, збори на митницях і в портах,
адміністрування, складськіпослуги, технічніроботиіззавантаження та
відвантаженняпродукції, збереження товару в процесіперевезення, маркування,
оформленнядокументації, пакування та перепаковування, пересортовування,
здійсненняоперацій для участі в аукціонах, страхування товару під час
перевезень та ін.
Безумовно, перед
експортером та імпортером під час укладання міжнародної комерційної угоди щодо
купівлі-продажу товару стоїть вибір: здійснити перевезення з використанням
власних, як правило, зафрахтованих, найнятих за певну винагороду механічних
перевізників, або здійснити відповідне доручення транспортно-експедиторській
фірмі, яка за відповідну винагороду здійснить всі необхідні послуги з доставки
товару.Але в будь-якому випадку, при плануванні способів відправлення вантажів
та вибору транспорту необхідно враховувати низку основних чинників:
-
технічні обмеження, які обумовлені якісними характеристиками
товару;
-
необхідні терміни доставки, які визначаються відповідно
до здатності товару зберігати властивості у разі тривалого зберігання, а також
до технологічних вимог конкретних виробничих процесів;
-
необхідність дотримання вимог безпеки та зберігання
споживчих якостей вантажу з урахуванням усіх необхідних технічних операцій;
-
відстань і маршрут перевезення;
-
вартість перевезень або транспортні витрати (найшвидший
вид транспорту – авіаційний – є і найдорожчим, тоді як найповільнішийвид.
Транспортний сектор України сьогодні – це значний і
важливий сегмент економіки країни. Частка транспортного сектора у валовому
внутрішньому продукті України складає близько 10%. В той же час, непотрібно
недооцінювати той факт що, відсутність послідовної реалізації загальної
стратегії розвитку транспорту та програм для окремих видів транспорту на основі
прогнозів обсягу руху і пріоритетів державної транспортної політики призвели до
того, що транспортна система України багато в чому не відповідає
світовим стандартам і вимогам і відзначається суттєвим відставанням щодо
інфраструктури, обладнання і норм.
Головними проблемами транспортного комплексу
України можна назвати те, що повсякчасно погіршуються соціальні стандарти
якості пасажирських перевезень за такими показниками, як регулярність руху,
безпека руху, наповненість транспортного засобу, забезпечення міським
електротранспортом та автобусами великої місткості. Поступово загострюється
проблема, пов’язана з ростом ступеня зносу транспортних засобів. Позитивним моментом
в розвитку транспортного сектору економіки країни можна виділити той факт, що,
вантажообіг та пасажирообіг в Україні за останні роки стабілізувався.
Важливим аспектом у розвитку транспортної системи України, є високий
коефіцієнт транзитності України, одн з найвищих в світі. Геостратегічне положення міжкраїнами Європи, Азії та Близького
Сходу дозволяєїй бути вигідним транзитним мостом для перевезень
товарів та пасажирів. Обсяг експорту товарів та послугв Україні за 2013 рік становив 76126,5 млн. дол. США, імпорту – 84602,3 млн. дол.
США. Порівняно з 2012 роком обсяги експорту товарів та послуг скоротився на 7,6%,
імпорту – на 7,4%. Від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу склало 8475,8
млн. дол. США (за 2012 р. – також від’ємне – 8985,3 млн.дол.США). За січень-грудень
2013 р. експорттоварівсклав 63312,0 млн. дол. США, імпорт –
76964,0 млн. дол. США. Порівняно з січнем-груднем 2012 р.
експортскоротився на 8,0%, імпорт - на 9,1%. Від’ємне сальдо склало 13652,0
млн. дол. США (січень-грудень 2012 р. – такожвід’ємне
15848,3 млн.дол.США ).Коефіцієнт покриття експортом імпорту за 2013 р.
склав 0,82 (2012 р. – 0,81).
Зовнішньо торговельні операції з товарами Україна
здійснювала з партнерами із 229 країнсвіту. Найбільші обсяги експортних
поставок здійснювались до Російської Федерації – 23,8% від загального обсягу
експорту, Туреччини – 6%, Китаю – 4,3%, Єгипту – 4,3%, Польщі – 4,0%, Італії –
3,7%, Казахстану – 3,3%. Зростанняекспортутоварівсередкраїн-партнеріввідбулось
до Китаю на 53,4%, Туреччини – на 3,3%. Разом з тимекспорт до Російської Федерації скоротився на 14,6%,
Казахстану – на 13,8%, Єгипту – на 6,1%, Італії – на 4,9%, Польщі –
на 1,1%.
Найбільші імпортні надходження в Україну здійснювались
із Російської Федерації – 30,2% від загального обсягу імпорту, Китаю – 10,3%,
Німеччини – 8,8%, Польщі – 5,3%, Білорусі – 4,7%, Сполучених
Штатів Америки – 3,6% та Італії – 2,7%.Збільшились імпортні поставки товарів з
Польщі на 14,1%. Разом з тимобсягиімпорту з Білорусі зменшились на 28,9%,
Російської Федерації – на 15,3%, Італії – на 6,6%, США – на 5,0%, Німеччини – на 0,5%.
Обсяг експорту послуг
за 2013 рік склав 14509,2 млн. дол. США, що на 6,7%
більше, ніж за 2012 рік. Обсяг імпорту послуг склав 7649,3 млн. дол. США і зріспорівняно з 2012 роком на 13,6%.
Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами склало 6859,9 млн. дол. США (за 2012 р. – відповідно 6863,0
млн. дол.США).
За
2013 рік в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5677,3 млн. дол.США прямих інвестицій (акціонернийкапітал). Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій,
внесених в Україну станом на 31 грудня 2013 року склав 58156,9 млн. дол.
США і зріс з початку 2013 року на 5,2%, та в розрахунку на одну особу становив
1283,6 дол. США. Зкраїн ЄС надійшло 76,4% загального обсягу інвестицій, з країн СНД
– 8,7%, з іншихкраїнсвіту – 14,9%.
За 2013 рік інвестиції надійшлизі 136
країнсвіту. До десятки основних країн-інвесторів, які формують більше 83% загального обсягу прямих
інвестицій, входять Кіпр (32,7% відзагального обсягу інвестування), Німеччина
(10,8%), Нідерланди (9,6%), РосійськаФедерація (7,4%), Австрія (5,6%), Велика
Британія (4,7%), Віргінські (Британські) острови (4,3%), Франція (3,1%),
Швейцарія (2,3%), Італія (2,2%).
На
підприємствах промисловості зосереджено 31,0% загального обсягу інвестицій (у
т. ч. на підприємствах переробної промисловості – 25,3%, добувної промисловості
і розроблення кар’єрів – 3,0%, з постачання електроенергії, газу, пари та
кондиційованого повітря – 2,6%). Серед галузей переробної промисловості
найбільші обсяги інвестицій зосереджені на підприємствах металургійного
виробництва, виробництва готових металевих виробів, крім виробництва машин і
устаткування, (11,1% від загального обсягу інвестицій), з виробництва харчових
продуктів, напоїв та тютюнових виробів (5,6%), виробництва гумових і
пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції (2,5%),
машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устаткування, (1,8%),
виробництва хімічних речовин і хімічної продукції (1,8%).
Значний інтерес інвесторів викликають підприємства, що
здійснюють фінансову та страхову діяльність, в них акумульовано 29,7% від
загального обсягу інвестицій. Інвестиційно привабливими залишаються
організації оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів і
мотоциклів (11,1%), підприємства, що здійснюють операції з нерухомим майном
(7,2%), професійну, наукову та технічну діяльність (5,2%).У структурі боргу економічно активних підприємств
найбільшими залишаються частки, що припадають на транспорт, складське
господарство, поштову та кур'єрську діяльність (41,0%), промисловість (28,4%),
професійну, наукову та технічну діяльність (14,8%), будівництво (5,7%).
Транспорт є головним засобом зв’язку між експортером та
імпортером. Своєчасна доставка вантажу в кінцевий пункт призначення у
добромустані є метою транспортування. Завдання
транспортування: перевезення за безпечним маршрутом;якісне сервісне
обслуговування; мінімальні витрати. При виборі транспорту беруться до уваги:
географічне положення країн-експортерів та імпортерів; відстань між країнами;
характер товару, що перевозиться та його вартість,вартість перевезення, безпека
транспортування.
Для
острівних країн
(Велика Британія, Японія та багатьохінших) основними, а той єдиними, видами
міжнародних перевезень
є морський або авіаційний транспорт. В
окремих випадках можуть застосовуватися інші (наприклад, завдяки туннелю під Ла-Маншем
Велика Британія сполучається
з континентальною Європою залізницею
та автотранспортом; трубопроводами, щопрокладаються по дну морів, перекачуються
газ інафта). У багатьох країнах,
а також і в Україні більша частина міжнародних перевезень здійснюється наземними видами транспорту. Дуже часто
доводиться використовувати різні види транспорту для
перевезення одного й того самого вантажу. Так, континентальні країни Центральної Африки
головними своїми
партнерами мають європейські країни, а виходу до моря
в них немає; тому вони вимушені комбінувати автомобільний (або залізничний) і морський
транспорт. В аналогічному становищі знаходяться країни Центральної Азії (в тому числі країни СНД).
Відстань між країнами-партнерами також має значення при виборі транспортного
засобу. На далеку відстань,
що вимірюється тисячами кілометрів, невигідно користуватись автомобільним
транспортом, тому що перевезення невеликого за вагою вантажу обійдеться дуже дорого; у такому
разі краще застосовувати залізничний або морський транспорт, що має велику вантажопідйомність. Тому вибір
виду транспорту здебільшого залежить від властивостей і вартості
товару, що транспортується.
Порівняно дешеві товари не можна перевозити дорогим видом
транспорту, бо транспортна складова становитиме надто велику частку в кінцевій вартості товару.
Найдешевший водний
транспорт (якщо
не брати до увагитрубопроводи), найдорожчий — авіатранспорт. Тому такі вантажі, як зерно, руда,
вугілля, нафта, доцільно перевозити морем, рікою або залізницею. Навіть
автотранспорт для цихвантажів не підходить. Автотранспортом перевозяться порівняно коштовні речі. Найкоштовніші товари можна транспортувати літаками, тому що навіть висока вартість авіаперевезень не стане
великою часткою
в кінцевій вартості
товару. Крім того, авіатранспортом доцільно перевозити речі, які швидко псуються або потребують терміновою доставки з інших причин. Щодо пасажирських перевезень, то перевага останнім часом надається
автомобільному й повітряному транспорту як більш швидкісним видам порівняно з
водним і залізничним; правда, й вартість поїздки в цьому разівища. Дороге,
крихке устаткування найчастіше перевозиться авіатранспортом, що надає певну
безпеку транспортування. Товари, для яких ступінь ризику крадіжки високий
(запчастини автомобілів, конторське автоматизоване і звичайне обладнання,
фармацевтичні товари й медикаменти тощо), доставляються, як правило,
традиційним способом – морем, в основному в контейнерах, хоч коштує це дорожче.
Відправники також враховують швидкість доставлення, частоту відправок (за
планомна добу); надійність (додержування щодо графіків доставки); перевізну спроможність
(спроможність перевозити різні вантажі).
Водний, передусім
морський, транспорт відіграє роль найбільш великовантажного виду транспорту.
Традиційно для останніх десятиліть ХХ ст., а також на початку ХХІ ст. на нього
припадає близько 80 % усього вантажообігу. При цьому в структурі самого
морського транспорту близько 70 % вантажообігу забезпечують великовантажні
судна — нафтові танкери та суховантажні судна. Світова ситуація відповідає
особливостям розвитку водного транспорту України. При цьому, враховуючи
потенціал та реальний стан міжнароднотранспортної сфери України, а також
геополітичні умови — вигідне стратегічне положення країни, наявність значних
транспортних потужностей, геополітичні спори, проблеми з обслуговуванням
інфраструктури, цілком природним є прагнення держави максимізувати позитивний
ефект від використання наявних факторних переваг.
Одним із
найважливіших для України як транзитної держави геополітичних питань є розподіл
маршрутів головних транспортних трансматерикових коридорів, які б поєднували
країни Кавказу, Середньої, Центральної Азії, південно-азійські регіони Росії з
Європою. Заінтересованість у тому або іншому варіанті розв’язання проблеми
розвитку мережі стратегічного транзиту висловлювало чимало держав. І в
результаті обговорень на другій Пан’європейській конференції, що відбулася на
острові Крит у 1996 р., європейськими країнами було визначено дев’ять основних
напрямків (так званих Критських коридорів), по яких будуть спрямовуватися
вантажопотоки. Чотири з цих напрямків пролягають територією України.
Перспективним проектом є об’єднання в єдину транспортну систему, разом з
Критськими коридорами, Євразійського коридору, а також коридору ТРАСЕКА. Це
могло б істотно поліпшити міжнародні перевезення вантажів на великому євразійському
просторі, поліпшити сполучення не тільки по лінії Схід—Захід, а й Північ—Південь. Ще одним важливим проектом,ініціатором
якого, до речі, виступила Україна, є створення в Чорному морі кільцевої
поромної переправи. Однак для того, аби ці проекти реалізувалися так, як в
цьому заінтересована Україна, необхідні
активні переговорні зусилля, проведення підготовчих робіт.
З метою кращого
транспортного обслуговування міжнародної торгівлі в Україні визначено
пріоритетні прикордонні контрольно-пропускні пункти (КПП) на кордонах з усіма
сусідніми країнами, з якими наша держава має спільний суходільний кордон. Ось
так виглядає перелік означених КПП:
-
на кордоні з Польщею: Ягодин, Устілуг, Шегині, Рава-Руська, Краківець;
-
на кордоні із Словаччиною: Ужгород, Малий Березний;
-
на кордоні з Угорщиною: Тиса (Чоп), Косини;
-
на кордоні з Румунією: Рені, Порубне, Дякове;
-
на кордоні з Молдовою: Великоплоське, Кучурган,
Платонове, Могилів-Подільський, Мамалига, Маяки, Сокиряни;
-
на кордоні з Російською Федерацією: Сеньківка, Бачівськ,
Катеринівка, Велика Писанівка, Плетенівка, Гоптівка, Танюшівка, Просяне,
Новоазовськ, Красна Талівка;
-
на кордоні з Білоруссю: Нові Яриловичі, Славутич,
Доманове, Удрицьк, Городище.
Необхідне й
забезпечення потужного фінансування як із внутрішніх джерел, так і за рахунок
інвестицій і кредитів, зокрема з боку міжнародних фінансових установ. Згідно з
експертними оцінками, загальний обсяг коштів, яких потребує Україна тільки для
створення сучасної транспортної мережі суходолу (реконструкція старих автошляхів
та залізниць, будівництво швидкісних магістралей, станційних об’єктів,
сервісних пунктів та ін.), сягає 55 млрд дол.
Метою розвитку
національної транспортної системи є забезпечення стабільних умов участі України
в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, що, у свою чергу,
має гарантувати динамічний розвиток соціально-економічної сфери країни. Швидке
та ефективне транспортне забезпечення – важлива умова прискорення економічного
поступу, тоді як транзит стає потужним джерелом валютних надходжень. Ці
положення є особливо значущими в умовах глобалізації, лібералізації торгівлі та
валютно-фінансових відносин, які разом зі значним зростанням населення привели
до відповідного збільшення потреб у транспортних перевезеннях.
Отже, подальший
розвиток транспортнихзв’язків ЗЕД України є справжньою вимогою часу, важливим
засобом формування відкритої економіки.У процесі здійснення міжнародних
економічних зв’язків транспорт забезпечує переміщеннявантажів, пасажирів і
багажу, яке становить предмет міжнародної транспортної операції. Діяльність
транспортноїгалузі дає країні значні валютні надходження від експорту
транспортних послуг.Транспортне
забезпечення зовнішньоекономічної діяльності є об'єктивно необхідним.
Часто вантажовласнику важко орієнтуватися в транспортній обстановці, яка
вимагає професійних знань законодавства окремих країн, міжнародних конвенцій
(договорів), техніко-експлуатаційних характеристик транспортних засобів,
пунктів перевантаження й перевалки вантажів, умовах їх роботи ринку посередницьких
послуг і ін.Тому, при необхідності відправлення вантажу за кордон, доцільно
колись установити тісні контакти із транспортними підприємствами й
організаціями, які займаються міжнародними перевезеннями. При цьому важливо
вибрати вид транспорту, яким ви хотіли б відправити вантаж за кордон. Тут треба
мати на увазі; що у сучасному світі функціонує шість видів транспорту:
морський, залізничний, автомобільний, річковий, повітряний і трубопровідний.
Види транспорту підрозділяються на водяний (морський, річковий), наземний
(залізничний, автомобільний, трубопровідний) і повітряний. Кожний з них має
свою специфіку.
Список використаної літератури
1. Головань О.О. Міжнароднітранспортніперевезення:
навчально-методичнийпосібник / О.О.Головань, Н.М.Коваленко. –Запоріжжя: ЗНУ,
2013. –80 с.
3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посіб. / За ред Ю.Г.
Козака, Н.С. Логвінової, І.Ю.Сіваченка. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.:
Центр учбової літератури, 2006. – 792 с.