Сакса Ірина  Пранципал Анастасія

Науковий керівник : Бойко Олена Олександрівна

Київський національний торговельно-економічний університет Вінницький торговельно-економічний інститут

Соціальна інфраструктура України: реалії та перспективи розвитку

Питання стосовно розвитку соціальної сфери як виду економічної діяльності розглядаються виключно в контексті організації життя людей в межах конкретної території, територіальної організації праці. До складу соціальної сфери регіону відносяться установи, що сприяють відтворенню населення, установи охорони здоров’я, соціального захисту населення, організація санаторно-курортного, туристично-готельного обслуговування, фізкультури і спорту. Завдання регіональних установ, що сприяють відтворенню населення  – задовольнити потреби людей.

Високорозвинена соціальна інфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівня життя населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створення соціально спрямованої економіки.

Соціальна інфраструктура має вплив на відтворення робочої сили через формування фізичних та інтелектуальних здібностей до праці, створюючи умови для підвищення рівня освіти, кваліфікації, культури, покращення умов праці побуту, організацією відпочинку.

Рівень розвитку соціальної інфраструктури характеризує соціальну спрямованість сфер діяльності економіки, створює передумови для економії часу і таким чином сприяє підвищенню продуктивності праці. Темпи урбанізації залежить від соціальної інфраструктури.                        Трансформація економічних відносин,  економічна криза що спіткала Україну на протязі 90-х років минулого століття спричинили деградацію соціальної інфраструктури сільських та міських поселень і призвели до поглиблення проблем соціально-економічного розвитку в країні.                                  Задоволення життєвих потреб населення значною мірою залежить від збільшення обсягу інвестицій в основний капітал у галузі соціальної інфраструктури. Інвестування розвитку соціальної інфраструктури в Україні здійснюється з різних джерел фінансування, зокрема за рахунок коштів місцевих і державного бюджетів, населення, товаровиробників різних форм господарювання.

Безпосередньо з розвитком соціальної інфраструктури пов'язані зовнішня та внутрішня торгівля.  Важливим завданням економічної політики держави є досягнення збалансованого та стимулюючого впливу конкурентного розширення внутрішніх товарних ринків на економічну динаміку в Україні. Між тим, нині нарощування товарної пропозиції на вітчизняному внутрішньому ринку забезпечується значною мірою внаслідок більш активної діяльності імпортерів, що обмежує перспективи, можливості та стимули розвитку виробничого інноваційно-спрямованого реального сектору.

Метою статті є дослідження розвитку соціальної інфраструктури України.

Меті підпорядковані наступні завдання:

1. Розглянути сутність, значення та основні складові соціальної інфраструктури, її основні природні та соціально-економічні передумови виникнення, розвитку та розміщення.

2. Дослідити рівень розвитку та оцінити сучасний стан соціальної інфраструктури України.

3. Проаналізувати проблеми та напрямки подальшого розвитку соціальної інфраструктури України.

Соціальна інфраструктура — комплекс галузей, які безпосередньо пов'язані зі створенням загальних умов для відтворення робочої сили  і забезпечення нормальної життєдіяльності людей.

Важливим стратегічним завданням України є прискорення розвитку соціальної інфраструктури, роль якої в економічному житті суспільства  недооцінювалась.  Об’єктивно оцінюючи особливості соціально-економічного розвитку окремих територій, необхідно зауважити, що абсолютно однакового стану якості життя людей на усій території України досягти неможливо. Регіони різняться за природо-кліматичними, економічними, історичними та іншими умовами, які за своєю сутністю визначають відмінності та специфічні особливості життя людей на окремих територіях.

Соціальна сфера діяльності на регіональному рівні полягає у здійсненні просторових процесів у суспільстві, впровадженні раціональних форм організації життя людей з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, розвитку особистості, відновлення життя, відтворення населення. Ця сфера безпосередньо пов’язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними дослідженнями тощо. Найбільш розвинена соціальна інфраструктура в таких містах: Київ, Харків, Запоріжжя, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Одеса.

Ця сфера охоплює освіту, охорону здоров'я, житлово-комунальне господарство,  пасажирський транспорт  і зв'язок, культуру, побутове обслуговування, спорт та торгівлю.

Освіта забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.
Кількісна характеристику мережі вищих навчальних закладів України на початок навчального року

Навчальний рік

Кількість закладів

Кількість студентів у закладах, тис.

І—II рівнів акредитації

Ш—IV рівнів акредитації

І—II рівнів акредитації

III—IV рівнів акредитації

2009/10

511

350

354,2

2245,2

2010/11

505

349

361,5

2129,8

2011/12

501

345

356,8

1954,8

2012/13

489

334

345,2

1824,9

Отже, кількість закладів І—II рівнів акредитації та Ш—IV рівнів акредитації щорічно зменшується. Кількість студентів, що навчаються у закладах І—II рівнів акредитації зменшується, за винятком 2010/11 навчального року; кількість студентів, що навчаються у закладах III—IV рівнів акредитації  кожного року стає менше.   Зменшення чисельності народжених в Україні у 1992— 2001 рр. зумовило або закриття багатьох дошкільних навчальних закладів, або їх здачу в оренду, або перепрофілювання шляхом зміни форм власності. За останні роки кількість дітей зросла, однак більшість колишніх приміщень виявились непридатними для занять. Відтак, багато дітей, особливо в сільській місцевості, не мають змоги відвідувати дошкільні заклади освіти. Училища розташовані переважно в міських поселеннях і великих селах. Максимальна кількість училищ зосереджена в обласних центрах та інших великих містах.

Культура - це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об'єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва - характерний показник розвитку культури будь-якої держави.

Охорона здоров’я включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає також освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.

В Україні налічується 2,9 тис. лікарняних закладів на 451 тис. ліжок та 7,7 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 987 тис. відвідувань за зміну. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням.

В установах охорони здоров'я відчувається гостра нестача обладнання, близько 60% його вимагає заміни або ремонту. Існуюче обладнання використовується не ефективно.

Матеріально-побутовий комплекс забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств.

Головним джерелом товарних ресурсів є промисловість. Оптові контори і бази здійснюють основні торгові зв'язки з промисловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.

Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру розширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиблення територіального поділу суспільної праці, розвитку продуктивних сил окремих регіонів.

Україна має значний науковий потенціал зосереджений у науково дослідних інститутах та їхніх філіалах. Незабезпеченість достатніми видами фінансових ресурсів, неістотне скорочення чисельності наукових кадрів, незначний рівень впровадження нових технологічних процесів не сприяють розвитку інноваційного вектора економіки України.

Науково-технічна діяльність, яка демонструє таку динаміку, не може бути основою науково-технічного прогресу і зростання національної економіки.

Необхідно зазначити, що науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її економіки в умовах ХХІ століття дедалі більше починає залежати від інтелектуального потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але високорозвинені країни найменше зацікавлені в розвитку нашої національної економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені в передачі найновіших своїх технологій, тому Україна дедалі більше закуповує у них обладнання, технології, матеріали і "ноу-хау", значна частина із яких уже не відзначається новизною. Важливою проблемою є збереження висококваліфікованих кадрів і впровадження наукових розробок і досягнень у практику [1, ст. 224].

Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Слід зазначити, що об’єктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядів на соціальну інфраструктуру.

У зв’язку з цим різко постає питання про вибір інструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативно визначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в цілях підвищення ефективності її функціонування.

Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів.

Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, найгострішими проблемами розвитку соціальної сфери населених пунктів України є наступні:

-          невпорядкованість відносин власності на об’єкти соціальної інфраструктури;

-          недостатність бюджетних коштів для ефективного функціонування та розвитку відповідних об’єктів та відсутність дієвих стимулів залучення коштів з інших джерел;

-          недосконала система територіального розміщення об’єктів соціальної інфраструктури;

-          недостатній рівень кадрового забезпечення, низька кваліфікація працюючих та незадовільні умови праці у галузі;

-          низька якість послуг, що надаються населенню цими об’єктами.

Отже, соціальна інфраструктура має значні територіальні відмінності у рівнях обслуговування. Вони визначаються рівнем грошових доходів і життя населення, природними чинниками і системою розселення і транспортом. Галузі соціальної інфраструктури в Україні недостатньо модернізовані, порівняно із більш розвинутими країнами.

Україна має значний науковий потенціал, але незабезпеченість достатніми видами фінансових ресурсів та незначний рівень впровадження нових технологічних процесів не сприяють розвитку інноваційного вектора економіки.

Україна має значні проблеми розвитку соціально інфраструктури, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей та ін. Слід зазначити, що об'єктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядів на соціальну інфраструктуру. Потрібно замінити старі способи розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними.

 

1. Пасічник Ю.В. Фінансове забезпечення наукового потенціалу України/ Ю.В. Пасічник// Збірник наукових праць Національного університету наукового потенціалу України. - 2011. № 2. - С. 215 - 228.

2. Жук М.В. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник / М.В. Жук, В.П. Круль. – К : Кондор, 2006. – 296 с.