Экономические науки. Маркетинг и менеджмент
Заєць Є.Р.
студентка ДВНЗ « Українська академія банківської справи Національного банку
України», Україна, Суми
Жіноче
лідерство: українські реалії
Проблема гендерної
нерівності зачіпає майже всі аспекти життя і відносин, залишається соціальною
проблемою, незважаючи на величезний поступ у забезпеченні рівності між статями,
якого було досягнуто протягом останніх десятиріч. Важко знайти сферу людської
діяльності, таку обтяжену стереотипами, як жінка – лідер в бізнесі або
політиці. Доступ жінок на світовий економічний ринок та у велику політику в
Україні фактично закритий. Сьогодні прийнято багато законопроектів, які б мали сприяти подоланню гендерних
стереотипів. Проте ми й надалі бачимо присутність дискримінації в сучасному
українському суспільстві.
На жаль, практика
дискримінації за ознакою статі продовжується в усіх країнах світу. Так, річний
дохід найбагатшого 1% населення світу дорівнює річному доходу найбідніших 57%.
Жінки ж, при цьому, є ще біднішими, оскільки, за даними ООН, вони володіють
лише 1/100 всіх світових багатств. Шукаючи шляхів розв’язання цієї проблеми,
світова спільнота виробила і запропонувала механізм забезпечення гендерної
рівності, який дає можливість будувати стійке, справедливе й розвинене суспільство.
Тому що поки що жінки
як і раніше поступаються чоловікам на керівних посадах, займаючи лише 5% вищих
корпоративних посад і меншість посад у виборних законодавчих органах
(наприклад, всього 9% в Україні в порівнянні з 45% в Швеції) [1].
Жінки справді
важливі для економіки, і це уже давно визнала Швеція, яка виділила свого часу
гроші, і жінкам купили машини – пральні та для миття посуду. У жінок з’явився
вільний час, і вони почали бізнес. Жінки здатні підтримувати імідж фірми, вони
відповідальніші. Приватний малий бізнес залежить від відповідальності однієї
людини. Жінка здатна брати на себе відповідальність, а чоловіки у великих
корпораціях збирають наради і приймають колегіальні рішення. Жінка у малому
бізнесі розраховує лише на свої сили і не завжди її підтримує чоловік [2].
Розповсюдженою є думка, що саме
жінки схильні демонструвати авторитарний стиль керівництва, а підлеглі вважають
їх тиранами частіше, ніж керівників – чоловіків. Тільки кожен третій керівник в Україні — жінка. При цьому представниць
прекрасної статі значно менше, ніж чоловіків, серед власників компаній і ТОП – менеджерів,
але більше на позиціях на кшталт «менеджер середньої ланки». Жінок вважають
більш авторитарними і незрозумілими, а чоловіків — демократичними. За даними опитування,
що було проведено Міжнародним кадровим порталом, 45% жінок – керівників одноосібно
приймають рішення, а особливу увагу приділяють послуху й порядку серед
співробітників. Окрім гендерної
дискримінації, перепоною на шляху до лідерства є те, що жінкам складніше
отримати кредит у банку, бо вона не мають майна; жінка зазнає більшого
навантаження з боку органів контролю; має обмежений доступ до інформації та
навчання. Фірми, якими керують жінки, а це переважно
торгівля і готельно – ресторанна сфера, мають невеликі прибутки, витрачають більше грошей на
оформлення документації для податкової.
Щодо політичної сфери, то жінки – лідери, маючи від
природи схильність до політичної діяльності, спілкування з людьми, здібності
промовців, маючи велику волю та впертість, організаторські здібності, твердість
та рішучість, відданість ідеалам своєї Вітчизни, зуміли сягнути високих
державних посад, стали суб'єктами верховної влади. Усе разом узяте свідчить, що
жінка – лідер з часом зможе перейти з категорії рідкісного феномена до більш
звичного факту в політичному житті європейського суспільства [3]. Цивілізований
світ давно зрозумів і сприйняв необхідність активної участі жінок у політиці і,
без сумнівну, визнав неоціненну користь і важливість такої участі. Присутність
жінок у політиці змінює її характер, її спрямованість на користь
соціально-орієнтованих програм, ідеалів гуманізму і ненасильства.
Найдалекоглядніші політики визнають, що прихід жінок у політику робить життя
суспільства справедливішим, повнішим, гармонійнішим, демократичнішим. Так, серед країн – членів Європейського Союзу перше місце
(четверте місце в світовому рейтингу) займає Швеція – 45%, інші провідні країни
співтовариства знаходяться ближче до середини рейтингу: Німеччина – 26-е місце
(з 33%), Франція – 40-е (27%), Польща – 59-е (24%), Великобританія – 65-е
(23%), Італія – 73-е (21%), при цьому в Італії з її неймовірно частими змінами
урядів за останні 60 років жодна жінка так і не стала прем'єр – міністром.
Лідерами ж залишаються Скандинавські країни – компанію Швеції складають
Фінляндія (43%), Норвегія (40%) та Данія (39%). Водночас такі країни, як
Афганістан і Ірак, демонструють значно кращі показники, ніж держави, що
принесли їм демократію: 28% (39-е місце) і 25% (47-е місце) відповідно. Щодо
України, то згідно зі статистикою Світового
банку, вона посідає 151-е місце в світі за кількістю жінок у парламенті,
незважаючи на те, що жінки складають 65% від загального числа виборців, що
значно відрізняється від ситуації в країнах Європи [4].
Сучасна українська
політика потребує формування нового типу політичного лідера – жінки
та чоловіка, що поєднує позитивні як “жіночі", так і "чоловічі"
управлінські якості. Такий лідер – досвідчена, дaлекоглядна, смілива та
відповідальна особистість, здатна до аналізу й прогнозування, яка є авторитетом
для соціального оточення, яка володіє природними й інтелектуальними
можливостями впливу на нього, вміє об'єднати маси задля реалізації ідеї, якій присвятила
себе. Саме жінки – лідери схильні до компромісів, мирних форм діяльності,
комплексного бачення проблем, врахування перспективи під час прийняття
будь-якого рішення, за спільних дій із політиками – чоловіками дають змогу
об'єднати зусилля в досягненні важливих соціальних і політичних цілей країни.
Дослідження Міжнародної фінансової корпорації засвідчило, що потенціал
українських жінок у бізнесі повністю не реалізований. Відтак потрібно
удосконалити законодавство і змінити певні стереотипи, які існують донині в
українському суспільстві, що пов’язані в першу чергу з гендерною
дискримінацією. Дана проблема відноситься і до політичної сфери, саме тому
необхідно готувати жінок до активної участі у діяльності, проводити
роботу із формування культури суспільства. Демократія розвивається знизу і
можлива тільки за рівноправної участі чоловіків і жінок у процесах розвитку
суспільства. Необхідно поступово створювати і зміцнювати позитивний імідж жінки
– керівника та жінки – політика. Якщо більшість жінок зрозуміє необхідність
такої участі і підтримки жінок – лідерів, процеси демократизації життя у нашій
країні стануть реальнішими, динамічнішими та результативнішими.
Література:
1. Свердлюк, Я.І. Жінки в політиці: міжнародний
досвід для України
[Текст] / Я.І. Свердлюк . –К.: Атіка,
2006.– С. – 120-145.
2. Жінки в Україні зазнають більше перепон у
бізнесі, аніж чоловіки – дослідження [Електронний ресурс] / Радіо Свобода – Режим
доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2301622.html
3. Єрко, Г.В. Гендерна
політична ідентичність як складова цивілізаційного розвитку суспільства [Текст]
/ Г.В. Єрко// Наукові записки. – 2011. – №7. – С. – 221-227.