Педагогічні науки / 4.Стратегічні напрямки реформування системи освіти.

Доцент кафедри педагогіки Алендарь Н. І .

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, України

СІЛЬСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Постановка наукової проблеми та її значення. В Декларації прав дитини проголошується, що: “Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов’язковою. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках”.

Видатний педагог В. Сухомлинський, який доклав чимало зусиль для того, щоб підняти звичайну сільську школу до рівня кращих навчальних закладів України зазначав, що “Завдання школи і батьків – дати кожній дитині щастя”.

Державна національна програма “Освіта” закликає до створення в державі умов для задоволення освітніх і виховних потреб. Це стосується не лише міських, а й сільських шкіл.

На сьогоднішній день для освіти України гострим питанням залишається загальноосвітня сільська школа. Її проблеми без перебільшення можна назвати загальнодержавними, оскільки від подальшого розвитку школи у сільській місцевості багато в чому залежать темпи і якість соціальних перетворень на селі.

До правових документів, які визначають розвиток сучасної освіти на селі, можна віднести укази Президента України “Про державну підтримку підготовки фахівців для сільської місцевості” [7], “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села” [8], закони України “Про загальну середню освіту” [3], „Про освіту” [4], “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні [2], Постанову Кабінету Міністрів України “Про розвиток сільської загальноосвітньої школи” [6].

Школа в сільській місцевості традиційно вважалася духовним осередком, центром культури села. У такому контексті проблеми виховання й навчання сільських учнів досліджено в працях П. Жильцова, А. Кондратенкова, Л. Малкоч, Н. Мойсеюк, Н. Морозової, С. Рогачова, Г. Суворової. Проблемам розвитку особистості сільського старшокласника присвячено роботи В. Артемова, А. Іванова, Т. Десятова (середовище сучасного села та його функції в розвитку особистості); Н. Аістова, С. Новикова (особливості навчання й виховання в сільській школі); І. Ткаченко, Л. Титаренко (педагогічні можливості сільської школи у формуванні особистісних якостей підлітків. Особлива увага приділяється пошукам шляхів удосконалення навчального процесу в сільській школі (І. Бех, В. Мелешко, Р. Охрімчук, В. Хрущ та ін.).

Мета статті - вивчити специфіку функціонування сільської загальноосвітньої школи, виявити особливості, які відрізняють сільську школу від міської школи.

Виклад основного матеріалу. Сільська школа – це сукупність різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які функціонують у сільській місцевості. Ці школи різні за кількістю учнів, територіальним розташуванням, соціальним оточенням, національним складом. Усі вони покликані забезпечувати освітні потреби дітей і виконують соціокультурні функції [5, с. 5].

Як свідчить аналіз соціально-педагогічної теорії та досвід практичної діяльності, загальноосвітня сільська школа сьогодні має стати центром соціально-педагогічної допомоги учням, сім’ї й усім жителям села. Сьогодні зрозуміло стає всім, що там, де функціонує школа розвивається село. Школа – це простір для життя дитини; тут вона не готується до життя, а живе. Тому вся діяльність навчального закладу будується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації і гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеєю самоцінності дитинства, діалогу, компетентного вибору особистого життєвого шляху”.

Отже, сьогодні мета середньої загальноосвітньої школи в Україні – сприяти розумовому, моральному, естетичному і фізичному розвитку особистості, всіляко розкривати її творчі можливості, формувати гуманістичні відносини, забезпечувати умови для розвитку індивідуальності дитини з урахуванням її вікових особливостей, виховувати патріота України [1].

Сільська школа – частина загальнодержавної системи освіти. ЇЇ мету, завдання, а також сутність функціонування визначає не село. Для сільської школи немає суто “сільських” навчальних планів, навчальних програм, підручників та методів навчання. Суспільні вимоги до професійно-педагогічної діяльності вчителів сільських та міських шкіл – загалом однакові. Разом із тим сільська школа функціонує під впливом специфічних чинників – демографічних, соціокультурних, екологічних, звичаєво-правових. Звичаї, традиції села, господарська культура, спілкування становлять специфічні соціальні умови функціонування школи. Школа в сільській місцевості тісно пов’язана з навколишнім життям і водночас залишається закладом, покликаним усебічно виховувати молоде покоління. За своїми особливостями школа постає чинником розвитку села і водночас сама є наслідком досягнутого ним рівня та визначальних соціально-економічних пріоритетів. Традиційна сільська школа є результатом розвитку продуктивних сил села. Форми власності в сільському господарстві, розвиток його матеріально-технічної бази, розвиток культури села впливають на формування соціально-культурних, економічних, педагогічних умов роботи сільської школи, а з іншого боку – визначають масштаби і темпи її розвитку. Організовуючи власне культурне життя та роботу, школа стає осередком культури для своєї місцевості, бере участь у громадському житті [5, с. 8].

На сьогоднішній день сучасна сільська школа стикається з низкою проблем при вирішенні освітніх завдань. Окреслимо деякі з них.

Економічні проблеми сучасного села, відсутність належного фінансування з боку держави негативно позначилися на матеріально-технічному стані сільських шкіл. Батьки сільських школярів мають менше матеріальних можливостей для допомоги школі. У сільських школах часто не вистачає підручників, наочних посібників, спортивного обладнання та сучасних інформаційних засобів навчання. Тому, сільські школи знаходиться в значно гіршому становищі щодо забезпечення матеріально-технічної бази, ніж міські.

Вимоги, які висуває сьогодення до випускника школи, спонукають вводити в навчальний процес нові інформаційні технології. Програма інформатизації навчально-виховного процесу сільської школи хоча й втілюється у життя, проте, це відбувається занадто довго. Технологічна грамотність вчителів сільської школи не відповідає вимогам сьогодення. Тому необхідна посилена перепідготовка сільських вчителів для того, щоб вини могли без проблем використовувати інформаційні технології у своїй роботі. Комп’ютеризація сільських шкіл відкрила б багато можливостей для ознайомлення вчителів з новинками в освіті України та за кордоном.

Учнівські колективи в сільських школах малочисельні, що призводить до обмеженого кола спілкування, розбіжностей у нормах поведінки дорослих і дітей. Сільські вчителі на відміну від своїх колег, які працюють у міських школах, живуть у єдиному ціннісному середовищі зі своїми учнями та їхніми родинами. Всі вчинки вчителя, його поведінка стають предметом схвалення чи осуду не лише учнів, а й їхніх батьків. Тому дуже важливе значення має загальнокультурна підготовленість учителя до життя та праці на селі. Низький рівень матеріального забезпечення вчителів, відсутність можливості в їхньому професійному зростанні та самовдосконаленні знижує імідж педагога в очах дітей. Професія вчителя в сільському середовищі, безумовно, престижніша, ніж у містах (можливо, через обмежені можливості доступу на селі до багатьох сучасних професійних сфер продуктивної зайнятості). Не випадково саме в сільських школах частіше складаються династії вчителів, куди входять представники 2–3 поколінь. Проте, незважаючи на чимало труднощів, на падіння престижу освіти, переоцінку цінностей, духовне зубожіння сільські вчителі продовжують сіяти “розумне, добре, вічне” і намагаються зробити це якнайкраще. Учитель, котрий розуміє школяра, переймається його проблемами, поважає гідність дитини, виховує повагу до старших , і є тим взірцем, до якого прагнуть учні.

Рівень громадської активності учнів на селі значно нижчий за рівень міських учнів. У сільських загальноосвітній школах гіршими є умови для творчого розвитку учнів, зокрема відсутність гуртків, творчих об’єднань, а також закладів культури в сільському населеному пункті, проблеми транспортного зв’язку з районним центром ускладнюють методичну роботу. Це в свою чергу унеможливлює проведення якісної роботи з обдарованими учнями сільської школи.

Дитина вчиться не тільки у вчителя, важливим учителем і вихователем є шкільне середовище, дитячі колективи. Саме це середовище і ці колективи вчать дитину спілкуватися, дають їй змогу засвоювати різні моделі поведінки та різні соціальні ролі. Чим старша дитина, тим важливіший для неї колектив; чим більше дітей у колективі, тим складнішим є засвоювані комунікативні навики й аналіз різноманітних своїх і чужих вчинків, диференціювання оцінки; чим до більшої кількості колективів входить дитина, тим легше їй адаптуватися до середовища, що змінюється, шукати та знаходити спільну мову зі своїми однолітками, пристосовуватися до нових умов. Саме цього всього позбавлені учні, котрі навчаються в загальноосвітніх школах сільської місцевості.

Проблема загальноосвітньої школи сільської місцевості – одна з найскладніших в українській освіті, оскільки проблема відмінності освіти міських і сільських учнів залишається актуальною й на сьогодні. Соціальна стратифікація учнів на бідних і багатих, низький рівень якості життя на селі різко скоротили стартові можливості сільських старшокласників у втіленні та здійсненні життєвих планів, зробили для багатьох із них недоступними соціальні блага, зокрема отримання безкоштовної вищої освіти. У результаті втрати поваги до вчительської праці учні стають дедалі розкутішими й вільнішими, що дратує та лякає вчителів. Частішають випадки грубощів учнів і їхніх батьків до вчителів. Небажання вчитися призводить до ворожого ставлення учнів до педагогів та школи загалом, зменшується авторитет учителя, а сама освіта в очах учнів утрачає сенс. Сільські діти переважно не бачать перспективи вступу до вищого навчального закладу. Вони бачать, що робота на селі в основному некваліфікована праця, більшість дітей з раннього дитинства досить плідно працюють і своїми заробітками поповнює сімейний бюджет. Тому пропаганда необхідності здобуття освіти не завжди приносить позитивні результати, оскільки суперечить реаліям життя на селі. Відсутність позитивного мотиву навчання є причиною низької успішності сільських учнів.

Нестандартні умови функціонування сільської школи вимагають від вчителів пошуку відповідних форм, методів і прийомів роботи з учнями та засобів, які дадуть можливість гнучко організувати навчально-виховний процес для позитивного використання цих умов.

Висновки. Отже, підтримка сільської школи на сьогодні залишається актуальною проблемою. Визначені проблеми сільської школи свідчать про те, що у сільській місцевості доступ до освіти більш обмежений, ніж у місті: низька матеріальна база сільських шкіл, значно нижчий рівень кваліфікації учителів і рівень освіти дітей, гірше за міську школу методичне забезпечення навчально-виховного процесу. Тому, сільська освіта в останні роки не може конкурувати з міською. Сільська школа вимагає активного втручання і допомоги наукової громадськості у вирішенні її проблем, взаємодії і співпраці з міською загальноосвітньою школою. Школа як головний осередок культури на селі має забезпечувати належний рівень навчання і виховання дітей та молоді, систематично і кваліфіковано впливати на процес виховання дитини, сприяти її позитивній соціалізації й адаптації. Однак через матеріальні та фінансові труднощі, комплекс соціальних, економічних, педагогічних, психологічних проблем вона не в змозі нині реалізувати свої головні функції. Вирішити проблеми сучасної сільської школи можна лише на загальнодержавному рівні.

Література

1. Зайченко І. В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів (Рукопис). / І. В. Зайченко // – Чернігів, 2002. – 528 с.

2. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” : прийнятий 5 лютого 1993 року № 2998-XII, зі змінами станом на 16 квітня 2009 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.

3. Закон України „Про загальну середню освіту” : прийнятий 13 травня 1999 року № 651-XIV, зі змінами станом на 3 червня 2008 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.

4. Закон України „Про освіту” : прийнятий 23 травня 1991 року № 1060-XII, зі змінами станом на 20 квітня 2008 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.

5. Іванюк Г. І. Соціально-педагогічні засади розвитку сільської школи в Україні (1958-2000 рр.) / Г. І. Іванюк / К. : Пед. Думка, 2007. – 408 с.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про розвиток сільської загальноосвітньої школи” : прийнятий 20 липня 1999 р. № 1305 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.

7. Указ Президента України “Про державну підтримку підготовки фахівців для сільської місцевості” прийнятий 19 березня 1999 р. № 262 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.

8. Указ Президента України “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села” прийнятий 15 липня 2002 р. № 640 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.