К. п. н. Лисенко А.В.

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Шевченківські мотиви у творчості сучасних письменників полтавщини

Звертаючись до літературної спадщини часів минулих, осмислюючи доробок днів сьогоднішніх, ми тим самим долучаємося не тільки до загальнолюдських моральних цінностей, а й маємо можливість відкрити нові грані непізнаного, осягнути безмежжя й велич духу рідного народу, відчути той нерозривний зв’язок, що єднає покоління правічні з прийдешніми.

На літературній карті України Полтавщина вирізняється чи не найбільшим розмаїттям письменницьких талантів усіх часів, котрі полишили про себе славну пам'ять рукописним і друкованим словом.

Упродовж століть на Полтавщині складалися стійкі літературні традиції. Вони зажди були живучі й стимулювали подальший розвиток крайової літератури.

Літературна Полтавщина багата іменами майстрів красного письменства, котрі у своїй творчості звертаються до постаті Т. Шевченка. Серед сучасних письменників слід назвати Петра Ротача, Володимира Данилейка, Михайла Шевченка, Ганну Дениску, Михайла Казидуба, Наталю Баклай та ін.

Зупинимося на окремих талановитих постатях, у творчості яких яскраво прослідковуються шевченківські мотиви.

Інтерес до «малої батьківщини» був притаманний талановитому майстрові красного письменства П. Ротачу. Його називають рідкісним енциклопедистом, «невтомним збирачем окрушин культурної спадщини письменників-земляків» [2, 107]. Петро Ротач належить до людей непростої долі: колишній остарбайтер, вигнанець, а ярлик «український буржуазний націоналіст» супроводжувало його довгі роки.

Правдолюбець, несхитний у правоті своїх поглядів та ідеалів, він не став на шлях підлабузництва і пристосуванства, не поповнив ряди тих, хто уславлював «мудру партію» та її вождів.

Полум’ям протесту проти тогочасної дійсності (70-80-ті роки ХХ ст.) була наповнена поезія П. Ротача. Його твори позначені чіткою позицією патріота, тонким відчуттям слова, естетичною заглибленістю образів у національні традиції.

Десятиліттями принижуваний, позбавлений можливості продуктивно працювати, але з непідробним величним ставленням до національно-визвольних святинь України, зосібно до постаті Т. Шевченка автор пише:

Високе чоло і відкрите

Палючим пристрастям доби,

- Скажи мені, як далі жити

Серед гріховності й злоби? [2, 150].

Любов до України, до рідного слова починалася для П. Ротача із знайомства з «Кобзарем» Т. Шевченка. Вдумуючись у кожне його слово, сповнене національно-патріотичних почуттів, дослідник цю любов збереже впродовж усього свого життя.

Моя любов до тебе – це мій біль,

Що не дає душі спокою.

І ваш це біль так само, що рікою

Тече по Україні звідусіль [2, 152].

Свого першого вірша П. Ротач напише про Т. Шевченка, присвятивши його 125-річчю від дня народження геніального поета. Щемливе почуття любові до рідного краю, патріотична піднесеність – такий лейтмотив доробку автора. Справедливо зазначає М. Костенко, що «читаючи чи поетичні, чи прозові, чи документальні твори П. Ротача, відчуваєш саме цю особливість – вишуканість, стриманість і лаконізм думки й вислову [3, 109].

Петро Ротач відомий поет, прозаїк, літературознавець, дослідник творчості М. Драгоманова, І. Котляревського, В. Симоненка та ін.

Та чи не найвагомішу сторінку у творчому доробкові дослідника займає постать Великого Кобзаря. Пізніше автор скаже: Я щасливий, що Тарас Шевченко осяяв моє життя світлом своїх патріотичних думок, зігрів теплотою свого серця і тим назавжди прихилив мене до України… [4, 603].

У книгах «Від Удаю до Орелі», «Від Яготина до Полтави» автор усебічно розкриває тему зв’язків Т. Шевченка з Полтавщиною, розповідає про людей, які вивчали Полтавські шляхи поета, дбали про вшанування його пам’яті. На особливу увагу заслуговує книга літературно-публіцистичних промов «Під кроною Шевченкового дуба», у яких зібрано промови автора, виголошені в шевченківські дні.

Не менш цікавим є питання маршрутів Т. Шевченка по Україні, які залишаються і сьогодні предметом пильної уваги дослідників. Роздуми над маршрутами Т. Шевченка вміщено у книзі П. Ротача «І слово, і доля, і пам’ять…», де автор аналізує, зівставляє, вносить корективи та уточнення.

Результатом копіткої, подвижницької праці П. Ротача впродовж кількох десятиліть стало 2-томне видання «Полтавської Шевченкіани», до презентації якої автор не дожив. У книгах подаються відомості про перебування Т. Шевченка на Полтавщині, місця, котрі він відвідував, людей з котрими зустрічався, присвячуючи їм свої твори. У роботі висвітлюється також творчість полтавських митців, які торкалися теми життя і творчості Т. Шевченка. Понад тисячу статей ілюстровано репродукціями творів поета й художника, фотознімками, малюнками, поглиблюють і збагачують роль і значення Кобзаря в історії культури нашого краю, який по праву може називатися шевченківським.

П. Ротач не тільки вивчав, досліджував творчість Т. Шевченка, а ніби йшов до Кобзаря на сповідь, утверджуючи ідеали Добра, Честі, Справедливості, аби всі ми. як зазначає М. Степаненко, читали «Кобзар» віщесловий, причащалися до рівня його свідомості, виконували його заповіти, передусім головний – любити Україну [6, 304].

Для Т. Шевченка жінка – це не лише об’єкт захоплення, а в першу чергу – натхнення. Всі злети в творчості митця пробуджує любов, тобто жінка.

Крізьвікове голосіння Шевченкових наймичок і покриток сповна озвалося у творчості Н. Баклай. Нічого не зникає в цьому світі, не повірене старим болем. Наталія Баклай у своїх творах показує наслідки руйнації жіночої душі, людської одухотвореності. ЇЇ обличчя, ліплені з найпростіших метафор, набирають ліричних подробиць, обростають мистецькою плоттю.

«Ненаписаний лист Т.Г. Шевченка до Ганни Закревської», – таку назву має поетичний твір Наталії Баклай.

У 1843 р. Т. Шевченко разом із Євгеном Гребінкою приїздить до с. Мойсівки Пирятинського району. Саме тут він знайомиться із молодою дружиною поміщика Платона Закревського Ганною Іванівною. Шевченко був захоплений її вродою. Аби мати змогу бачити Закревську, поет намагався частіше бувати в с. Березова Рудка, маєтку її чоловіка.

– Ганнусю, серденько, це я пишу листа,

Бо скільки ще мовчати і німіти?

Сивини й ті вже почали боліти,

А як же тому серцю самота?

Це я, Тарас, так зустрічі шукав,

Усе життя, а тричі тільки стрілись. [1, 14].

«Ганною вродливою» називав Шевченко її в одному зі своїх листів. У змалюванні портрета Ганни Закревської, Т. Шевченко уклав усю свою душу, усю свою майстерність.

Як малював, ото лиш надивились!

І я, як Бог, творив тебе й кохав. [1, 14].

Власне, звідси і починається Тарасове «марево», коли він почав ідеалізувати жіноцтво, наділяти його привабливими рисами, створювати майже недосяжний образ, дійти до якого він нібито мусив, але зробити цього не міг.

Не залишився байдужим до постаті Т. Шевченка і талановитий полтавський письменник Михайло Казидуб. Одна з його поезій присвячена Кобзарю, зокрема перебування його в Казахії.

Ця широчінь степів… І це багаття,

Якому аж до сонечка не спати…

Казахський вечір Кобзареві – батько,

Казашка-ніч йому – ласкава мати. [2, 283].

Т. Шевченка як людину, як поета, як борця і як справжнього українця людство відкриватиме все життя. Невмирущий творчий доробок митця, його горде слово духовно збагачує нові й нові покоління.

Література:

1. Баклай Н. Два береги душі / Н. Баклай. – Полтава: Полтавський літератур. – 1993. – с. 14.

2. Калинове гроно: Антологія полтавський літераторів ХХ ст. / М.В. Костенко, Ю.М. Дмитренко, А.М. Дяченко [та ін.]; За заг. ред. М.В. Костенка. – Полтава: Полтавський літератор, 1998. – 488 с.

3. Костенко М. Полтавська плеяда / М. Костенко. – Глобине: Поліграфсервіс, 2000. – 150 с.

4. Ротач П. Рядки за рядками, літа за літами… / П. Ротач. – Полтава: Верстка, 2005. – 640 с.

5. Ротач П.П. Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У двох книгах. – Полтава: Дивосвіт, 2005.

6. Степаненко М. Рідне українське слово / М. Степаненко. – Полтава: АСМІ, 2005. – 392 с.