Філологічні науки

Є. Шахова – поетеса земного та духовного настроїв

Власенко Л.В.

Національний університет харчових технологій

Кінець XVIII та початок XIX століття характеризується великим розквітом поезії у Росії. Серед поетес можна відмітити М. Лисиціну, А. Глінку, Н. Теплову та Є. Шахову. На жаль, на сьогодні творчість поетес не досліджена належним чином і лише починає повертатися із забуття. Одним із дослідників, хто займався саме творчістю забутих письменниць та поетес пушкінської епохи був О.І. Білецький.

Варто розглянути творчість поетеси, яка своїм життям розкрила не лише земне існування людини, а й духовно збагатила душі читачів, пишучи твори на релігійні теми – Єлизавета Микитівна Шахова.

Життєвий та творчий шлях Є.М. Шахової вважається одним із недосліджених та цікавих фактів літератури. Така зацікавленість викликана тим, що ще юна Єлизавета почала писати вірші, якими захоплювалися. “Елисавета Шахова, действительно, с первых шагов своих была обласкана высоким вниманием, слава досталась ей без труда, авансом…” [1]. Вона була обдарована подарунками: “Императрица Елисавета Алексеевна за пьесу “Падающий Фаэтон” пожаловала ей золотую лиру, усыпанную бриллиантами…” [1].

Отже, захоплення її творчістю переросло у забуття майже відразу після її смерті. О.І. Білецький вбачає забуття поетеси у тому, що вона “… представляет довольно мимолетное явление в русской литературе 30-40-х годов, где она еще почти девочкой выступила с преувеличенно-прославленными некоторой группы критики, ˂…˃, стихами” [2, с. 145].

Однак М.М. Зубков, досліджуючи творчість Є.М. Шахової, зазначав, що вона є “… самым талантливым и плодовитым поэтом среди женщин” [3, с. 157].

Є. Шахова, яка у 15-річному віці уже мала невеличку збірку віршів, відразу ж набула популярності. Проте, великий успіх і надію на її поетичний шлях вбачали в уході її у монастир. Але які ж причини наштовхнули молоду особу на такий крок? Такий своєрідний її погляд на оточуючий світ, ймовірно, сформувався під впливом особистих та сімейних обставин: хворобливість самої Єлизавети, смерть батька та сліпота матері не пройшли повз молоду поетесу. Це, на наш погляд, і сприяло заглибленню її в себе та прояв релігійних настроїв та відчуттів.

На думку М.О. Полєвого, Є.М. Шахова характеризується відкритістю, чуттєвістю та щирістю своїх творів, “голос чувства всегда найдет от голосок в чувстве других” [4, с. 28].

Плетньов П.О. стверджував, що “… Если успехи девицы Шаховой, столь заметные и равномерные, не будут остановлены каким-нибудь обстоятельством, она некогда, в зрелом возрасте своем, должна явиться поэтом со всеми совершенствами художника; а таких поэтов, как у нас, так и во всех литературах, было очень немного” [6].

Таким чином, будучи у монастирі, душа її розривається між церковним мовчанням і виявом почуттів. І лише знайомство із святителем Ігнатієм (Брянчаніновим), який підтримав її у сердечних та духовних муках. Святитель Ігнатій забрав її до Петербургу, де протягом року вона здобувала духовну освіту. Саме в цей час Є. Шахова готує до видання найбільшу збірку віршів “Мирянка и отшельница” [5]. Ця збірка стала останньою (перед постригом у монахині) у творчості поетеси. Збірник віршів складався із 2 частин: більшу частину - “Мирянка” – містились вірші та поеми поетеси написані до її приходу в монастир. “Отшельница” – містила 20 творів, які були написані уже в монастирі.

Лише з 1860 року на сторінках журналів знову з’являється ім’я Є. Шахової. Мовчанням поетеса переживала осмислення життя та створення нових форм виявлення своєї творчості. У ці є роки вона знайомиться з духовником Ладожського монастиря – ігуменом Антонієм (Бочковим). Не без його підтримки відбувається повернення Є. Шахової на літературну арену. В цей час вона пише твір “Светлая утреня” – переклади пасхальних пісень, який є першим твором після довгого мовчання.

У 1863 році послушниця Є. Шахова приймає постриг у монахині і отримує нове ім’я – Марія. Саме в цей час відбувається переписка між ігуменом Антонієм та матір’ю Марією не лише як духовних осіб, а й як духовних письменників.

У творах 1870-1880-х років серед релігійних тем - “Падение ангелов”, “На пятое воскресенье Великого поста”, “На день православия” та інших, з’являються і твори, в яких авторка описує ситуацію, яка склалася у сучасному суспільстві - “Новогодняя песня солдат”, “На Волхове”, “На рассуждение о женском вопросе” та інші.

Таким чином, монахиня Є. Шахова знайшла своє покликання: отримавши свободу від земного життя, з вірою у найкраще, вона повертається до поезії. Теми суспільного характеру вона осмислює і передає уже із точки зору духовної особи.

Література

1. “Эпизод из истории русского романтизма. Русские писательницы 1830 - 1860-х годов”. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. – Ф. 162. – Од. зб. 520-522.

2. Белецкий А.И. Тургенев и русские писательницы 30-60-х гг. // Творческий путь Тургенева: Сб. Пг., 1923. С. 135-166.

3. Зубков М.Н. Е.Н. Шахова // Проблемы истории литературы: Сб. ст. по рус. и зарубеж. литературе. М., 1961. Вып. 1.

4. Полевой Н. ˂Рец. на кн.: Повести в стихах Елизаветы Шаховой. СПб., 1842˃ // Русский вест ник. 1842. Т. VI. Отд. III. (Рубр. “Новые русские книги. 1842 год”).

5. Шахова Е.Н. Мирянка и отшельница: Стихотворения: В 2 ч. СПб., 1849. ˂4˃, 346, IV с.

6. Стихотворения Елизаветы Шаховой // Современник. 1840. Т. 17. Отд. II. С. 65-66. 9Авт. П.А. Плетнев).