Філософія/4.Філософія культури

Булаєнко А.О.; наук. кер.: професор, д.філ.н Морозова Л.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

МЕДІАКУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ

У кінці ХХ ст. розпочався новий етап у розвитку людського суспільства, який докорінно відрізняється від попередніх. Цей новий стан пов'язаний з розвитком інформаційних технологій. Саме вони і їх використання надають усім процесам, що протікають у суспільстві, небувалий динамізм і розмаїття. Основними засобами залучення сучасної людини до подій оточуючого світу, посередниками у формуванні культури є преса, радіотрансляція, кіно, телебачення, реклама, Інтернет. Значна частина традиційних функцій «друкованої комунікації» сьогодні замінюється новими з допомогою мультимедійних інтерактивних ЗМІ. Інтернет надає користувачу широкі можливості залучення до світової культури: електронних бібліотек, віртуальних музеїв, багатих банків даних з різних галузей людського знання. Але Інтернет - це не тільки середовище існування та поширення інформації, але й засіб здійснення комунікації та обміну поглядами. Різноманіття інформації в Інтернеті про різні культури та цінності дозволяє людині, залишаючись носієм своєї культури, пропонувати її іншим людям, і, в свою чергу, знайомитися з іншими культурами та відчувати їх вплив.

У 70- 80-ті роки появилося нове покоління молодих людей, які виросли в зовсім іншому комунікаційному середовищі, звикли до швидких змін і в цьому не подібні до своїх батьків. Але культура сучасного суспільства все більше стала тяжіти не до мультикультуралізму і не до глокалізації, як сподівалися у 80-ті роки ХХ століття, а до створення мікронацій в межах великих націй. В умовах, коли кожна етнокультурна, конфесійна спільнота має можливість створити свої засоби інформації, зростає можливість проведення політики мультикультуралізму, а це веде до створення конгломерату спільнот з спільним громадянством, що підриває процеси консолідації націй.

Проблемі мультикультуралізму присвячені праці В. Галецького, Л. Дротянко, В. Жолдокова, В. Іноземцева, У.Кімліка, Дж. Комароффа, Ч. Кукатаса, В. Малахова, О.Неменського, Н. Полякової, Ф. Фукуями, Ю. Хабермаса, С. Хантінгтона та ін.

У сучасному світі посилюються центробіжні тенденції, що можна пояснити переходом від політики, спрямованої на формування національно - державної ідентичності, до політики культурної ідентичності - мультикультуризації. Це призвело до того, в кінці ХХ - на початку ХХІ століть посилився процес розпаду націй на окремі етнічні та культурні утворення. Якщо в ХІХ-ХХ століттях домінував процес націєтворення, то проведення політики мультикультуралізму спричинило не тільки гальмування цього процесу, а й посилення центробіжних тенденцій та привело до мультинаціоналізму вже сформованих націй, у тому числі американської.

Думки про руйнівну силу мультикультуралізму дотримується С.Кара-Мурза: «Мультикультуралізм, зведений і ранг державної політики США, стимулював етнізацію взагалі всіх меншин... Спільні культурні засади зводяться на рівень приватних. Руйнівний потенціал мультикультуралізму для більшості націй і народів величезний» [1, с. 41].

Ю. Хабермас, характеризуючи ситуацію в сучасному західному суспільстві, також звертає увагу на посилення ксенофобських настроїв: «У наших суспільствах добробуту примножуються етноцентричні реакції населення тієї чи іншої країни проти всього чужого - ненависть і насилля, звернені на іноземців, на іновірців і людей з іншим кольором шкіри, але також і на маргінальні групи, на осіб, що не мають повних прав, і знову таки на євреїв. У цьому зв'язку зустрічаються ще і процеси десолідаризації, які розгораються навколо питань перерозподілу і можуть призвести до політичної фрагментації суспільства» [2, с. 288].

Сучасне суспільство все більше втрачає свою єдність і швидко дезінтегрується. Е. Тоффлер зазначає: «Британія, яка колись розглядалася як найбільш однорідна країна та в якій етнічні меншини від пакистанців, західних індійців, кіпріотів, жителів Уганди до турків та іспанців сьогодні перемішані з корінними популяціями, стає все більш і більш різнорідною. У всьому світі етнічні меншини вимагають визнання своєї індивідуальності та прав на працю, прибуток і просування в корпорації. Австралійські аборигени, новозеландські маорі, канадські ескімоси, американські негри, мексиканці в Америці й навіть східні меншини, які колись сприймалися як політично пасивні, сьогодні приходять у рух» [3, с. 378].

Глобалізація становить реальну загрозу уніфікації культур, зниження їх самобутності, яка забезпечується збереженням свої історії, культурних цінностей, мови, як символічної сторони етнічного. Актуалізація етнокультурної приналежності та усвідомлення феномену унікальності як основи для самоідентифікації і як цінності, яка інтегрує соціальну спільноту, пов'язані з бажанням зберегти свою «інаковість» в умовах глобалізації. Як зазначає М. Кастельс, це основне протиріччя долається через відкритість культури до комунікації, що означає відмову від жорсткої позиції «ізоляціонізму», визнання диференціації культури, розуміння перспективності моделі «самобутності, яка відкрита в майбутнє» [4, с. 307-308].

Отримати інформацію та послуги в Інтернеті можна тільки на одній з домінуючих у світі мов. Якщо не змінити цю ситуацію, то це може призвести до руйнування культурної та мовної різноманітності й прискорити зникнення мов, звичаїв і традицій. Але, як зазначається у декларації ЮНЕСКО «Про культурне і мовне розмаїття в інформаційному суспільстві», глобалізація, разом з швидким розвитком інформаційних і комунікаційних технологій, не тільки є загрозою культурному розмаїттю, але й створює умови для відновлення діалогу між культурами і цивілізаціями. Тому одним з найважливіших завдань інформаційної доби є необхідність «знайти баланс між захистом етнічних і економічних прав авторів і збереженням суспільного доступу до літературних творів, наукових і художніх праць, а також до послуг в галузі культури» [5, с. 11].

Відмова від політики мультикультуралізму небезпечна посиленням конфронтації у суспільстві та центробіжних тенденцій. Зняти напругу в мультикультурних суспільствах можна скеровуючи цю політику в русло міжкультуралізму та недопущенням локалізації культури етнічних та релігійних груп. Сприяти цьому має проведення політики в сфері медіакультури, спрямованої на те, щоб дати можливість знайомитися з особливостями культури інших народів, з їх традиціями, звичаями, релігією. Важливо, щоб при проведенні цієї політики акцент ставився не на мультикультуралізмі, а на міжкультуралізмі. Культурне розмаїття - це частина загальнолюдської спадщини. Воно є джерелом обмінів, виникнення нових ідей і розвитку творчості, тому його слід зберігати в інтересах сьогоднішнього і майбутніх поколінь та розглядати в якості одного з основних прав людини.

Список використаних джерел:

1. Кара-Мурза С. Г. Демонтаж народа / Сергей Кара-Мурза. - М.: Алгоритм, 2008. - 704 с.

2. Хабермас Ю. Политические работы / Сост. А. В. Денежкина; пер. с нем. Б. М. Скуратова. - М.: Праксис, 2005. - 368 с. - (серия «Новая наука политики»).

3. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер. - М. : ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. - 784 с. - (Классическая философская мысль.)