Психология и социология. 5. Психология труда

К.психол.н. Онуфрієва Л.А.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Магістрантка Махніцька Ю.М.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

В умовах переходу суспільства на нові економічні рубежі необхідно сприяти розкриттю творчих можливостей кожної людини, формувати особистість як творця історично нових відносин в різних сферах життя, управління суспільством і власним розвитком. Характерним для особистості стає усвідомлене, творчо перетворююче відношення до цілей суспільства, його ідеалів, а також і до власної індивідуальності. В системі заходів реалізації економічної реформи важливе значення надається підвищенню рівня роботи з кадрами, використанню накопиченого вітчизняного та закордонного досвіду, застосуванню творчих методів управління.

Прояву і розвитку творчих здібностей кожної особистості сприяють об'єктивні умови. Для досягнення високих і якісних результатів трудової діяльності перед нашим суспільством ставиться задача цілеспрямованого формування особистості, здатної до свідомої творчої участі в перетворювальній діяльності суспільства.

Мета дослідження – теоретичне та емпіричне обґрунтування психологічних особливостей креативного потенціалу особистості в управлінській діяльності.

Дослідники прийшли до висновку, що для аналізу творчого процесу, необхідно визначити „його генетичну клітинку" [2]. Так, Б.Г.Ананьєв вважає генетичною „клітиною" розвитку всього різноманіття творчих здібностей людей, загальною і постійною підставою сукупної людської творчості як поступального руху історії - працю, поряд з іншими її особливостями.

В.М.Дружинін клітинкою творчості вважає „відкриття чогось нового в самому звичайному житті". „Звичайно на всіх стадіях розвитку творчості зберігається генетичний, спадкоємний зв'язок у всіх такого роду процесів з вихідною їхньою «клітинкою», у якій у зародку, у нерозвиненому виді представлені обоє елементарних для даної області явищ дії — „дивлячись і пробуючи" (тобто спостерігаючи і перевіряючи на досвіді). Без них неможливий ніякий творчий процес узагалі" [3].

Так, З.С.Карпенко підкреслює, що „в процесі творчого акта ніхто не створює силогізмів, ніхто не працює так, як це викладається в курсі логіки, а задача зважується за допомогою прийомів, що не укладаються в рамки звичайного курсу логіки" [5]. Вона вважає, що потрібно розрізняти логіку здійснення відкриття і логіку „обробки зробленого відкриття й інформації про нього".

З погляду К.О.Абульханової-Славської, джерелом творчого мислення служить проблемна ситуація, у якій міститься конфлікт між тим, що дано, і тим, що треба довідатися, з'ясувати [1]. Рух думки починається з питання, що виникло перед людиною чи поставлено перед нею. Питання спонукає людину міркувати.

У творчому мисленні і виникнення питання, і старанність аналізу умов, і бачення підказки, і вибір способу рішення, і виникнення гіпотез, і перевірки рішення чітко позв'язані з інтересом, відповідальністю, критичністю, наполегливістю й іншими особливостями особистості. Тому розвиток творчого мислення означає також роботу з виховання властивостей особистості, насамперед, пізнавальних потреб, відповідального відношення до виконуваної діяльності і здатності до систематичних інтелектуальних зусиль.

У зв'язку з характеристикою творчого мислення варто зупинитися на раптовості рішення деяких задач. Аналіз творчої діяльності вчених Г. Гельмгольца, А. Пуанкаре, А. Ейнштейна показує, що в рішенні задач мають місце неусвідомлені компоненти. Звичайно, неусвідомлені компоненти творчості виникають на основі свідомої діяльності: ознайомлення із ситуацією, напруженого аналізу умов, залучення широкого кола знань тощо. Неусвідомлене виступає неізольовано, а в єдиному потоці цілеспрямованого розумового процесу.

В центрі концепції управління, яка забезпечує високу ефективність виробництва, повинна знаходитися людина, як найбільша цінність фірми, організації. На основі цієї концепції система управління повинна бути спрямована на розвиток різноманітних особливостей робітників, творчих якостей з ціллю їх використання в процесі виробництва. Управлінська діяльність все більше враховує соціальні та психологічні фактори. Однією з умов підвищення ефективності діяльності фірми є пошук шляхів активізації діяльності персоналу, врахування його соціально-психологічних особливостей та вибір вірної стратегії управління керівниками.

Головна риса ефективного керівництва – гнучкість. У своїй повсякденній діяльності сучасному ефективному керівнику необхідно спиратися на свої сильні, найбільш розвинуті якості, стилеві компоненти, постійно розвиваючи при цьому слабкі, необхідно використовувати креативний (творчий) стиль управління колективом.

Творчий стиль управління – це застосування різноманітних стилів залежно від виникаючої управлінської ситуації, від цілей, умов та засобів її вирішення. Сучасному керівникові потрібно мати розвинуте уявлення, оригінальні судження, ідеї, які притаманні високорозвиненому інтуїтивному мисленню. Таку людину можна назвати творчою особистістю. А спроможність до генерування нових ідей можна віднести до важливих ознак творчої особистості.

Поряд із логічними методами вирішення задач деякі вчені виділяють евристичні методи (Г.С.Альтшуллер, Г.Я.Буш, О.В.Морозов). Евристичні методи вирішення управлінських задач – це система принципів та правил, які задають найбільш вірогідні стратегії і тактики діяльності керівника, стимулюючі його інтуїтивне мислення в процесі рішення, генерування нових ідей, і на цій основі сутнісно підвищуючи ефективність рішення деяких управлінських задач [6]. До евристичних методів відносять метод „мозкового штурму”, метод незалежних асоціацій, метод евристичних запитань та інші, якіможуть знайти широке використання і в діяльності менеджера – сучасного керівника.

Основні тенденції управління персоналом у наш час орієнтовані на врахування соціально-економічних та соціально-психологічних факторів. Застосування партисипативного управління передбачає залучення персоналу до прийняття управлінських рішень, урахування індивідуальних особливостей людей, типологічних особливостей особистості [7]. Підтримка корпоративної культури в організаціях дає можливість розвиватися та самовдосконалюватися співробітникам, використовувати творчий підхід, формувати особистісні стимули до праці, планувати кар’єру. Використання коучинга сприяє підвищенню компетентності і удосконаленню управлінських навичок. Коучинг (Т.Голлуей, Дж.Уітмор) означає розкриття потенціала особистості для максимізації особистісної продуктивності й ефективності. Ефективність управлінської діяльності вивчали багато вчених (М.Альберт, М.Вудкок, М.Х.Мескон, Ф.Хедоурі), але мало уваги приділялося творчому відношенню до управління. В працях О.М.Бандурки, С.П.Бочарової, М.Вудкока, А.М.Лебедєва, Г.А.Шредера та інших відображено психологічні аспекти змісту управління, надано аналіз управління як спеціального виду діяльності.

Управління колективом безпосередньо несе відповідальність за досягнення високих результатів діяльності, тобто досягнення поставлених перед організацією цілей шляхом ефективного та продуктивного використання ресурсів. Для того, щоб управління стало реальністю, в організації повинна існувати певна категорія людей, які здійснюють роботу з управління – управляючих (менеджерів). У західній практиці менеджер – це суб’єкт управління в організації, професійний управляючий, який усвідомлює, що він представник особливої професії, а не просто інженер чи економіст, який займається управлінням. У вітчизняній практиці спеціальна підготовка професійних менеджерів почалася не так давно, але все більше уваги приділяється формуванню ефективного, творчого керівника. У роботах Л.М.Карамушки підкреслено, що підготовка професійних менеджерів є однією із суттєвих умов реформування нашого суспільства та входження його в міжнародний простір [4].

За Л.І.Уманським, колективна робота дозволяє оцінити вміння особистості підкорити свої інтереси інтересам колективу [8]. Сучасний менеджмент створює передумови для рішення всіх найважливіших проблем. Серед його можливостей: поліпшення професійної підготовки співробітників, налагодження взаємодії між підрозділами фірми, посилення ролі колективів усіх ланок компанії в рішенні щоденних задач, розширення стратегічних компонентів у роботі членів фірми.

Найважливішим принципом керівництва персоналом є забезпечення відповідальності кожного працівника за результати своєї праці; кожен співробітник зобов'язаний знати, кому він підлеглий і від кого може одержати наказ. Керівник фірми покликаний точно визначати кожному підлеглому кінцеві цілі його праці. При цьому важливо докладно охарактеризувати механізм і етапи їхнього досягнення. У цьому випадку менше приходиться давати доручень, зв'язаних із приватними задачами, працівником більше виявляється самостійності. Керівник зобов'язаний забезпечити розробку і застосування чітких інструкцій, вказівок, використання яких дозволяє діяти без додаткових роз'яснень і дуже ініціативно, виявляти творчу активність.

Соціально-економічні і соціально-психологічні методи керування персоналом нині явно повинні переважати над адміністративними. Керівництво спрямовується на здійснення співробітництва персоналу й адміністрації з метою досягнення поставлених перед фірмою цілей. Усе частіше застосовується принцип колегіальності в керуванні, коли співробітники працюють у тісному контакті один з одним, зв'язані узами співробітництва, взаємозалежності і взаємодопомоги.

Головним у менеджменті стає спонукання працівників до розвитку своїх здібностей для більш інтенсивної і продуктивної праці. Керівники все частіше не наказують своїм підлеглим, а орієнтують їх на проблеми, що стоять перед компанією, ранжують їх за значущістю, спрямовують зусилля, допомагають розкриттю здібностей людей, концентрують їх на самому головному, формують навколо себе групу однодумців.

В умовах компанії важливою ділянкою діяльності керівника, що визначає можливості досягнення стратегічного успіху, є створення і функціонування еластичних, самонастроювальних структур, що звичайно іменуються командою. Мова йде не просто про групу професіоналів. Команда - це ретельно сформований, добре керований колектив, що самоорганізується, швидко й ефективно реагує на будь-які зміни ринкової ситуації, що вирішує всі задачі як єдине ціле.

Практика показує, що оптимально, коли діє ціла низка таких команд. Саме так покликані функціонувати фірма в цілому, її правління, колектив кожного відділу. Адже кожен працівник компанії - особистість. Людина живе, працюючи, і в процесі роботи реалізує себе як особистість. Для керівника важливо не стільки його стимулювати, скільки оцінювати значення його праці. Облік заслуг, подяка за виконану роботу підсилюють стимули до праці. Мотиваторами служать не тільки різні премії, пам'ятні подарунки і т.д. Характер винагороди праці залежить від її кількості і якості, а також від задоволення побажань і надій самих співробітників. Один із найбільш діючих мотивів творчої праці - просування по службі. Велике значення має і можливість придбати акції підприємства, що створює для співробітника враження співвласника.

Добре підібраний трудовий колектив компанії повинний представляти команду однодумців і партнерів, здатних усвідомлювати і реалізовувати задуми керівництва. Інноваційний характер діяльності сучасної компанії, пріоритетність питань якості послуг змінюють вимоги до працівника, підвищують значимість творчого відношення до праці і високого професіоналізму. Це вже привело до істотних змін у принципах, методах і соціально-психологічних питаннях управління персоналом.

Трансформація управління персоналом спрямована, у першу чергу, на реалізацію політики мотивації, що націлена на розширення співробітництва персоналу з адміністрацією для досягнення загальних цілей. Це спонукає працівників до розвитку своїх здібностей, інтенсивній, продуктивній і творчій праці.

Найкраще стимулює співробітників до ефективної роботи справедлива оцінка керівництвом якості їхньої роботи. Але, якщо це зроблено з великим запізненням, якщо праця усіх оплачується однаково, по стандарту, не враховуються індивідуальні результати (професійний ріст співробітника), то успіху чекати даремно, так само як і від одночасного підвищення заробітної плати всім і рівною мірою. При цьому справа не тільки і не стільки в матеріальному заохоченні, у його обсязі. Ще більш значимими й ефективними можуть виявитися морально-психологічні стимули.

Організаційна діяльність керівника припускає насамперед самоорганізацію його дій, який повинен сам постійно показувати зразок виконавської дисципліни і вимогливості, прагнути до того, щоб прийняті ним рішення були чіткими, конкретними і реальними. При цьому необхідно враховувати, що спільна діяльність людей, організованих у колективи, викликає ефект спільного зусилля, що перевищує корисний результат суми складових його членів. Тобто керівник повинний мати розгорнуту структуру своєї організаторської діяльності з виділенням самостійних підлеглих і керованих видів робіт, взаємин організатора й підлеглих, єдиноначальності і колегіальності, що виступають на різних етапах виконання завдання на перший план у залежності від рівня розвитку колективу, умов, мети, місця і часу дій. Управлінська діяльність жадає від керівника таких задатків і здібностей, які дозволятимуть йому в найкоротший час досягати високих показників у керівництві людьми.

Здібність згуртовувати колектив залежать від цілого комплексу особистісних якостей і вмінь керівника, зокрема, від його вольових якостей (цілеспрямованості й вимогливості), комунікативних якостей (лідерства й сумісності), умінь використовувати різні форми співробітництва (колективні, кооперативні, групові), умінь створювати сприятливий клімат, направляти колективну думку, регулювати колективний настрій, налагоджувати оптимальні взаємини зі співробітниками.

Цілком очевидно, що керівникові в розвитку здібностей потрібно звертати увагу на ті з них, які необхідні йому в першу чергу, при вирішенні актуальних завдань керування. Успішність діяльності керівника залежить від виду й ступеня управлінської майстерності. Вид управлінської майстерності визначається спеціальними знаннями, уміннями й провідними здатностями менеджера.

Існують також і стримуючі фактори в розвитку особистості менеджера. Сильні сторони особистості при правильному їхньому використанні сприяють успіху справи, помилки й недоліки, навпроти, перешкоджають ефективно працювати. Існує, звичайно, чимало недоліків, з якими можна миритися. Бувають фізичні залишки, позбутися від яких неможливо. У таких випадках залишається тільки з'ясувати, яким чином їх можна компенсувати. Від шкідливих звичок можна себе відучити, помилки ж потрібно не допускати й постійно над собою працювати. Варто знайти в собі психологічні «гальма», які стримують розкриття управлінських здібностей.

Творчі здатності виражаються в ініціативності, альтернативному (різноманітному) мисленні, умінні вирішувати нові проблеми і критично ставитися до справи. Схильності до вдосконалення й рішення завдань нетрадиційними методами, умінні психологічно перебудовуватися при зміні умов і виникненні нових задач, умінні діяти всупереч "тиску" колективу, але в руслі його інтересів, здатності сприймати критичні зауваження, як показник нових ідей і підходів, відкритості до всього нового й умінні ризикувати.

Висновки. У результаті розгляду особливостей креативного процесу й основних ознак творчості особистості можна виділити такі основні соціальні риси, що характеризують розвинуту творчу особистість: глибина і широта знань, уміння застосовувати їх у різних ситуаціях, сформована стійка потреба до постійного відновлення знань і придбання нових; цілеспрямоване прагнення до істини, здатність глибоко проникати в сутність проблеми, виявляти зв’язки між явищами, тобто здатність до аналізу та синтезу, уміння самостійно систематично працювати, нездоланне прагнення до самовдосконалення і самореалізації; конструктивний критицизм і самокритичність, уміння відмовитися від застарілих звичок та поглядів, уміння погоджувати нове з колишнім особистісних досвідом та досвідом інших; науковий світогляд.

Креативний потенціал являє собою складну підсистему, яка тісно переплітається з іншими структурними складовими психіки, які детермінують творчі процеси елементами. Креативний потенціал менеджера виявляється у здатності особистості ставити і вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності, підходити до вирішення конкретної справи нестандартно, самостійно, оптимально.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Абульханова-Славська К.А. Стратегия жизни / К.А. Абульханова-Славская. – М.: Мысль, 1991. – 299 с.

2. Ананьев Б.Г. О соотношении способностей и одаренности / Б.Г. Ананьев. – Проблемы способностей. – М., 1962. – 308 с.

3. Дружинин В.Н. Психология спосібностей: Избранные труды / В.Н. Дружинин. – М.: Изд-вл «Институт психологии РАН», 2007. – 514 с.

4. Карамушка Л.М. Психологія управління: Навч. Посібник / Л.М. Карамушка. – К.: Міленіум, 2003. – 344 с.

5. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості / З.С. Карпенко. – К.: ТОВ Міжнародна фінансова агенція, 1997. – 216 с.

6. Ламбен Ж.-Ж. Стратегический маркетинг / Ж.-Ж. Ламбен. – СПб.: Наука, 1996. – 199 с.

7. Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. – М.: Дело, 1992. – 704 с.

8. Уманский Л.И. Личность. Организационная деятельность. Коллектив. Избранные труды / Л.И. Уманский. – Кострома: КГУ, 2001. – 208с.