УДК 338.439

Щекович Олена Сергіївна

к.е.н, доцент кафедри банківської справи

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

теоретичний аспект визначення

продовольчої безпеки країни

Багато економістів при обґрунтуванні пропозицій по аграрній політиці рекомендують використовувати досвід тієї або іншої країни. Проте на одиничних прикладах складно виділити закономірності її проведення в ринковій економіці і специфічні особливості, пов’язані з політичним устроєм, національними традиціями, етапами економічного розвитку, природними умовами і т.д. Виникає необхідність, в міру можливості, узагальнити весь світовий досвід. При цьому слід звернути увагу саме на загальні пріоритети для більшості економічно розвинених країн, вибраних як орієнтир для України.

В цьому підрозділі країни світу розбиті на три основні групи - залежно від принципового відношення до проблеми продовольчої безпеки: імпортоорієнтована, експортоорієнтована аграрна політика і політика самозабезпечення.

Перший тип - імпортоорієнтована країна. Йдеться, в першу чергу, про Англію, яка, завдяки економічній залежності своїх колишніх колоній, що збереглася, до 1972 р. підтримувала систему вільної торгівлі. До вступу в ЄЕС| в Англії дозволялося безмитно ввозити дешеві продукти харчування зі всього світу - баранину з Нової Зеландії, бекон з Данії, пшеницю з Канади та ін.

Другий тип - експортоорієнтовна країна.

Класичний приклад цього типу політики - США, сприятливі кліматичні умови і великі землі які з самого початку орієнтували місцевих виробників на експорт.

Третій тип - протекціоністська політика самозабезпечення.

Аграрна криза кінця XIX століття примусила більшість країн континентальної Європи почати політику захисту своїх виробників проти конкуренції з дешевшими і якіснішими заокеанськими продуктами харчування, збільшеної завдяки розвитку транспортних засобів. Вже тоді імпорт багатьох продовольчих товарів був лімітований з боку Держави. В період Великої депресії стали з’являтися перші державні структури управління національними підгалузями сільського господарства. Наприклад, французьке Державне управління по виробництву і продажу зерна з 1936 р. займалося регулюванням цін на зерно і виконувало функції державної монополії зовнішньої торгівлі.

Проте, рекомендації американських економістів не зважали на специфіку положення європейських країн в світовій торгівлі. Виникла необхідність захисту власного сільськогосподарського виробництва від дешевого імпорту, перш за все, американського. Так в 50-60-х рр. з’явилася загальна аграрна політика, яка за задумом творців переслідувала дві основні цілі - політичну (економічне закріплення в союзі післявоєнної Німеччини) і економічну (забезпечення продовольчої незалежності шестірки країн-творців ЄС).

Римський договір від 25 березня 1957 р. визначив п’ять стратегічних пріоритетів аграрної політики:

1. Забезпечення продовольчої безпеки ЄС;

2. Збільшення продуктивності праці в сільському господарстві за рахунок науково-технічного прогресу, раціоналізації виробництва і т.п.;

3. Подолання розриву в рівнях індивідуальних доходів сільського населення в порівнянні з міським;

4. Стабілізація продовольчих ринків;

5. Забезпечення розумних цін на кінцеву продукцію сільського господарства.

На конференції в Страсбурзі (липень 1958 р.) була вироблена тактика загальної аграрної політики 50-60-х рр.:

1. Подолання відмінностей в національній політиці і економіці держав-членів ЄС і створення єдиного ринку сільськогосподарських товарів.

2. Введення загальних митних правил по відношенню до зовнішніх країн з тим, щоб створити систему стабільних цін і захистити внутрішній сільськогосподарський ринок ЄС від конкуренції з дешевими імпортними товарами.

3. Загальна фінансова політика.

Таким чином, узагальнення зарубіжної практики вибору пріоритетів аграрної політики показало, що курс на самозабезпечення продовольством є для будь-якої країни „програмою-мінімумом”, що вимагає опрацьовування потенційних можливостей виробництва певної кількості продукції. Критерій економічної переваги в сучасній практиці формування стратегії аграрної політики в країнах з розвиненою ринковою економікою, хоча він активно пропонується багатьма зарубіжними і деякими вітчизняними економістами для української економіки, не входить до числа визначальних чинників, оскільки ідея всесвітнього розподілу праці без відповідного політичного оформлення поки що не виправдала себе, і національні інтереси є пріоритетними в порівнянні з інтересами короткочасної економічної переваги.

Окрім економічних міркувань, слід враховувати і екологічний аспект. Населення і природа створюють цілісну екосистему. Продукти харчування, вироблені в середині країни, екологічно сумісні з фізіологією кінцевих споживачів. Розгляд цього аспекту може стати одним з перспективних напрямків сучасних досліджень в області екології споживання.

Список використаних джерел

1. Буздалов И.Н., «Реформування земельних відносин у Східноєвропейських| країнах», Досягнення науки і техніки; 1996 р. №2, с.42-47;

2. Вакарін С.І., Інвестиції в Україні, с.56-57;

3. Кваша С.М., «Удосконалення аграрних зовнішньоекономічних відносин і особливості регулювання аграрного ринку в країнах ЄС», Економіка АПК, 2000 р. №6, с.92-96;

4. Золотухин В.П. Фермерское движение и правительственная сельскохозяйственная политика в США (30-60-е годы ХХ века)// Автореферат на соиск. уч.ст. докт.истор.наук. - Ленинград.: ЛГУ им.А.А.Жданова, 1971

5. Исторический опыт КПСС в осуществлении новой экономической политики. - М.: Политиздат, 1972

6. История социалистической экономики СССР (в семи томах). - М.: Наука, 1977-1980.

7. Кэнон-Оливарес П., Зимин И.Н. Анализ программ и политик: международных опыт. Управление программами: принцип логической основы.// в кн. Принятие инвестиционных решений: общий инструментарий. - Институт экономического развития Всемирного Банка, 1995.-с.171-2 57

8. Приходько Т. Основные принципы управления АПК в развитых капиталистических странах. - М.: ВНИИТЭИАПК, 1990.