Журба О.О.,

здобувач Донецького державного університету управління

Створення сприятливого інвестиційного клімату на засадах правового та фінансового забезпечення функціонування комерційних банків

Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні пов’язане з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності, а також з ефективно діючим фінансовим механізмом комерційних банків.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій. На сьогодні правова система України включає понад 100 законів і нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Насамперед це Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», Закон України «Про режим іноземного інвестування». Постанова Кабінету Міністрів України «Про стимулювання інвестиційної діяльності», Постанова Правління Національного банку України «Про врегулювання порядку здійснення іноземними інвесторами інвестицій в Україні».

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів суб’єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно віл форм власності і господарювання мають рівні права щодо здійснення цієї діяльності; самостійно визначають мету, напрями, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об’єктами і результатами інвестицій, включаючи реінвестиції і торгівельні операції на території України.

Поряд із правами інвесторів чинне законодавство визначає й їхні обов’язки. Суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані додержуватися державних норм і стандартів; подавати у встановленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати несумлінної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Реалізація фінансового механізму передбачає отримання прибутку, банк прагне до його максимізації з урахуванням допустимого ступеню ризику. Отже максимізуючи прибуток банк повинен добиватися того, щоб ступень ризику був якщо не оптимальним, то, принаймні, допустимим. Аналіз економічних показників діяльності комерційних банків здійснюється з метою визначення ступеня участі власних коштів банку у виконаних ним операціях; спроможності реалізації активів для покриття прийнятих зобов’язань; вкладання коштів банку в операції з підвищеним ступенем ризику; рівня прибутковості і рентабельності банківських операцій; ступеня участі банку в операціях на грошовому ринку [1, с.429-430].

Таким чином, ефективно діючий фінансовий механізм передбачає аналіз показників достатності капіталу, ліквідності, достатньої оборотності коштів і прибутковості, ступеня ризику неповернення кредиту. Це дає змогу визначити загальний рейтинг комерційного банку серед інших банків, охарактеризувати його діяльність із приводу стабільності отримання доходів.

Одним із найважливіших чинників стабільності банку є достатність власного капіталу. Ця достатність розуміється у двох значеннях. Перше значення полягає в тому, що власний капітал банку повинен відповідати нормативним вимогам банку стосовно його розміру. Друге значення достатності власного капіталу полягає в тому, що власного капіталу банку повинно вистачати на те, щоб забезпечити можливість продовження роботи банку за умови, якщо залучений капітал необхідно буде повернути вкладникам і кредиторам. Друге значення достатності власного капіталу тісно пов’язане з проблемою структуризації і ліквідності банківських активів.

У процесі аналізу показників ліквідності українських комерційних банків доцільно виявляти ступінь дотримання принципів ліквідності за допомогою підтримки оптимального співвідношення між термінами депозитів і термінами коштів, розміщених в активних операціях. Найкраща ситуація складається в банку тоді, коли терміни ліквідності активів, за винятком власного капіталу, збігаються з термінами погашення заборгованостей перед вкладниками і дебіторами, а власний капітал банку існує у вигляді нерухомості, банківського устаткування, комп’ютерних програм і запасу оборотних коштів, яких вистачає для підтримання життєдіяльності банку.

Кінцевий рейтинг банку визначається після аналізу прибутковості, який передбачає визначення рівня прибутковості та її структури. Найбільш розповсюдженим серед комерційних банків України є метод зіставлення прибутку із загальною сумою активів банку. Відношення прибутку до активів застосовується при порівнянні прибутковості одного банку з іншим. Низьке значення цього показника є результатом консервативної позички чи політики надзвичайних операційних витрат. Високе значення відношення прибутку до активів є результатом ефективної маркетингової діяльності банків, низької частки строкових і ощадних вкладів у загальній сумі чи депозитів високих доходів від активів. В останньому випадку стабільність банків піддається значному ризику.

Для оцінки прибутковості банківських операцій і контролю за витратами використовуються коефіцієнти співвідношення доходів і витрат з активами, які приносять доходи. Ці коефіцієнти дають уявлення про рівень відсоткової маржі банку. Маржа слугує для покриття витрат комерційних банків, ризиків, боргів за договорами, створення прибутку. Це ступінь ефективності використання активів залежно від вартості залучених банком ресурсів.

Література:

1. Романенко Л.Ф. Банківський маркетинг: Монографія. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре» 2001. – 484с.