Лепа Р. М., Соколовський Д. Б., Філіпішин І.В., Цопа Н.В.

Інститут економіки промисловості НАН України

Засади визначення сталого зростання підприємства

Перехід до ринкових відносин спричинив посилення уваги до питань, пов’язаних із забезпеченням економічної стійкості підприємств, їхнього сталого розвитку та зростання. Для успішної розробки механізму досягнення економічної стійкості підприємства потрібно, насамперед, визначитися, що, власне, слід розуміти під поняттям «економічна стійкість підприємства».

Дослідження проблеми економічного розвитку, економічної стійкості взагалі, а також економічного розвитку й економічної стійкості підприємства, зокрема, присвячено роботи багатьох науковців, зокрема, Й. Шумпетера, В. Леонтьєва, Л. Абалкина, П. Буніча, Н. Лебедевой, Е. Стоянової, Е. Лобанової тощо. Попри те, що останнім часом набула поширення катеґорія «сталий розвиток», яка чим далі активніше обговорюється в науковій літературі та використовується при дослідженні соціально-економічних систем, ще й досі недостатньо зрозумілим залишаються поняття стійкого розвитку і зростання підприємства, їхнього зв’язку з формальними визначеннями, прийнятими, наприклад, у математичних науках, а також механізму вимірювання та визначення ступеню стійкості стану та розвитку. На думку авторів на рівні підприємства визначення стійкості та сталості мусить ґрунтуватися на мікроаналізі, але враховувати відмінності, притаманні мікрорівню (напр., екологічний чинник є «колективним ресурсом» і на рівні підприємства брати його до уваги недоцільно).

Сутність традиційного підходу до визначення темпів сталого зростання, полягає у тому, що коли підприємство розвивається занадто швидко – швидше за сталі темпи зростання, у нього можуть виникнути певні фінансові труднощі. Тобто, якщо у фінансовому управлінні не контролювати швидкість розвитку, темпи зростання можуть виявитися завеликими.

Стале зростання підприємства, що відповідає темпу приросту обсягів продажу, є добутком чотирьох коефіцієнтів: норми накопичення, норми прибутку, оборотності активів і фінансового левериджу – базових коефіцієнтів фінансової стратегії. За допомогою формули сталого зростання можна досліджувати чинники, що впливають на значення коефіцієнта фактичного зростання: дивідендну політику підприємства, рентабельність продажів, ресурсовіддачу, фінансовий леверидж. Дослідження темпів зміни кожного з чинників дозволяє усвідомити логіку їхньої дії, кількісно інтерпретувати їх вплив, а також зрозуміти, які ресурси і в якому обсязі слід мобілізувати для підвищення ефективності розвитку підприємства. Кожний із наведених чинників можна оцінити за допомогою відповідного показника, пов’язаного з оцінкою економічного зростання підприємства. Стійке зростання підприємства являє собою збільшення передбаченого рівня обсягів продажу, компенсоване за рахунок вкладення додаткових ресурсів. Тож відстеження коефіцієнта сталого зростання дозволяє виявити неузгодженість у зміні фінансових показників.

Модель сталого зростання можна вважати комплексним регулятором розвитку підприємства. З одного боку, в даній моделі регулюються оптимальні темпи розвитку операційної діяльності, які характеризуються приростом темпів обсягів продажу. З іншого, регулюється фінансовий розвиток підприємства за рахунок дотримання балансу в системі зазначених коефіцієнтів. У випадках, коли відповідно до чинних умов кон’юнктури ринку підприємство не зможе вийти на запланований темп приросту обсягу продажів, слід проводити кориґування параметрів фінансової стратегії. В такий спосіб забезпечується фінансова рівновага підприємства. В моделі сталого зростання для забезпечення стабільного розвитку всі параметри мусять приймати наперед встановлені значення. Проте на практиці через об’єктивні причини підприємству важко постійно підтримувати стабільний стан. Внаслідок періодичної зміни сталості фінансового стану підприємства використання розглянутої моделі часто призводить до невірних результатів.

Традиційний підхід визначення стійкості економічних показників, прийнятий в економічному аналізі, полягає в тому, що оцінка стану підприємства дається в залежності від потрапляння певних показника (в даному випадку – темпів зростання) у відповідний діапазон, що виглядає не досить точним і адекватним. Натомість, пропонується вимірювання з подальшим визначенням стійкості того чи іншого показника здійснювати у відповідності до класичного поняття стійкості, а саме безперервності за певним параметром (сталість означає, що незалежною змінною слугує час). Водночас, визначення стійкості у часі (сталості) в зазначеному класичному розумінні передбачає безперервність вимірюваної функції, а отже, безперервність самого процесу вимірювання показників, чого практично не можливо досягти в умовах реального підприємства. Тому на практиці точну перевірку на стійкість, пропонується замінити вимірюванням розбіжності значень показників.

Обґрунтуванням цієї пропозиції слугують такі тези: стійкість (безперервність за параметром) за визначенням означає мінімальне відхилення значення функції при мінімальній зміні величини параметра; запропонований спосіб можна застосовувати для дискретних вимірювань без додаткової штучної інтерполяції цільової функції; такий підхід відповідає відомому статистичному підходу визначення відхилення (статистичному аналогу дисперсії) вибірки спостережень і дозволяє давати тим більш надійні прогнози, чим меншою є величина відхилення.

Дослідження питання сталого зростання підприємства дозволило зробити такі висновки: катеґорія сталого розвитку макроекономічних систем лише частково може бути використана для визначення аналогічного поняття на рівні підприємства; принцип сталого зростання підприємства полягає у збалансуванні темпів його зростання і темпів зростання виробничої бази підприємства; традиційні для економічного аналізу підходи вимірювання стійкості великою мірою не відповідають класичному визначенню зазначеного поняття; принципи організації фінансової звітності не дозволяють вимірювати стійкість у чистому вигляді, тому на практиці пропонується замінити його вимірюванням розбіжності значень спостереження показників.