Жила Тетяна Валеріївна

Ідеї соціального розвитку у працях В. Желєзнова.

Анотація. Дана стаття має за мету розкрити певні положення наукових праць видатного українського економіста Володимира Яковича Желєзнова (1869-1933 р.р.). Дослідження стосується тих його розробок, що допомагають виявити тогочасні соціальні проблеми економічного розвитку і визначити пріоритетні шляхи їх вирішення.

Ключові слова. Соціальні засади функціонування суспільства, економічна теорія, заробітна плата, умови праці, виробництво, фабричне законодавство, кооперація, соціальні інститути, праця.

І. Вступ.

Початок ХІХ ст. в Україні можна назвати періодом, коли соціальні засади функціонування суспільства набули дещо інакшої, ніж раніше направленості. Багато економістів у прагненні розв’язати існуючі економічні проблеми, звертались до особливостей впливу на працівників умов праці на виробництві, величини заробітної плати, якості їх життя та дозвілля, а також багатьох речей, що мають дещо опосередковане, не первинне, але достатньо вагоме відношення до господарювання. Все більше піднімається питань, що мають безпосереднє відношення до формування соціальних засад функціонування суспільства, все більше з’являється новітніх розробок економістів, які є можливим відносити до побудови соціального напряму як такого, що мав би пряме вираження в економічній теорії, все більше з’являється науковців, що досліджують питання, які прямо не є економічними, не стосуються ані вироблення, ані розподілу суспільного продукту. Доводяться зв’язки цих питань з економічними результатами господарювання, досліджується необхідність звертати на них увагу, ступінь їх впливу, можливість регулювання тощо. Варто зауважити, що розробка виключно соціальних питань не є основним завданням більшості тогочасних науковців. Особливістю їх розробок є спроба розглянути економічні проблеми, так би мовити, через призму соціальних важелів. Спроба визначити ступінь впливу, на перший погляд не дуже значущих факторів, на процес господарювання в цілому. [1] Оскільки сьогодні наша держава будує соціально орієнтовану ринкову економіку, то актуальність теми не викликає сумнівів.

ІІ. Постановка завдання.

Метою даної статті є виокремити новаторські для свого часу рішення В. Желєзнова щодо поліпшення соціальних засад функціонування суспільства, використовуючи системний підхід.

ІІІ. Результати.

В. Желєзнов називає соціальну атмосферу рамкою для розвитку усіх господарсько-економічних явищ, що притаманні суспільству. Водночас він визнає, що соціальні явища в значній мірі обумовлені розвитком економіки країни в цілому. Цей тісний зв’язок і обумовлює певні особливості кожного окремого періоду розвитку держави. Науковець вважає за потрібне звернути увагу на якомога оптимальніший зв’язок економіки та соціальних явищ, що відбуваються в ній, жодний з яких не може бути превалюючим над іншим. Не можна з ним в цьому не погодитися, оскільки саме життя постійно доводить, що як соціальні та правові інститути будь-якого суспільства завжди залежать від економічних засад його функціонування, так і навпаки. Не може бути одночасно економіка у задовільному стані, а соціальні інститути в незадовільному стані. У той самий час самі лише соціальні інститути не в змозі впорядкувати такий складний механізм як господарство цілої країни, адже він складається з величезної кількості взаємопов’язаних та водночас зовсім різнобічних галузей. Однак взаємозв’язок соціальних суспільних інститутів із економікою в цілому та впорядкування цього зв’язку є однією з перших та найнеобхідніших умов розвитку господарства країни.

В. Желєзнов заявляє про залежність навіть технічного прогресу нації від існуючих у ній соціальних умов. Спочатку він наголошує на специфіці соціальних відносин у суспільстві з огляду на те, що вони знаходяться у тісному зв’язку та взаємодії з “послідовними процесами господарської діяльності ... положеннями теорії обміну та розподілу” [1, с.104] і пропонує розглядати їх у контексті визначення соціального середовища сучасного суспільства. Вчений розглядає його як таке, що у своїй структурі не дуже далеко відійшло від рабовласницького унаслідок нещодавнього довготривалого використання кріпосної праці. Він визначає сучасну йому працю як якщо не безоплатну, то дуже дешеву і таку, що не вимагає застосування, а від так і винахідництва будь-яких пристроїв для полегшення умов праці. Адже “чим вищою є заробітна плата, тим вигідніше для капіталістів вводити у виробництво удосконалені технічні прийоми, знаряддя та машини”. [1, с. 137] Тобто він доводить, що науково-технічний прогрес знаходиться під безпосереднім впливом стану ринку праці, а відтак і умов, що панують на ньому. Тогочасні умови праці не можливо назвати лояльними до працівників, або такими, що хоч би якось зважають на елементарні умови праці. Жодної мови не йде про будь-яке дотримання мінімальних соціальних потреб робітників, таких як повернення грошей за дні хвороб, за погані умови праці, занадто довгий робочий день та інші дуже віддалені від здорових умов праці. Поліпшення цих умов не могло бути предметом обговорень, а залишалось очевидною необхідністю.

В. Желєзнов наголошує на важливості соціальних питань у структурі суспільства, їх зв’язок з економічними процесами. “Соціальна атмосфера щільно оточує всі господарські відносини між людьми; державний устрій і взагалі умови публічно-правового характеру, що створюють основу, на якій розвиваються різноманітні вторинні утворення (політичні партії, професійні союзи, корпоративні організації і т.д.), юридичні умови господарства – так зване право економічного обігу (свобода пересування, вибору занять, праці, приватно-правові інститути – власність, спадкоємне право). Будучи самі обумовлені в значній мірі розвитком економічних відносин, в свою чергу, спричиняють на них вплив, створюючи для кожного історичного періоду певні обмеження, в яких розвиваються специфічно-господарські явища даного періоду”. [1, с. 139]

В. Желєзнов пише, що всі чотири головних відділи економічної науки, а саме: виробництво, обмін, розподіл і споживання варто розглядати з точки зору певних соціальних відносин, що виникають під час здійснення будь-якого з них. Зокрема, споживання є не індивідуальним фізіологічним процесом, проте ланцюгом соціальних відносин, пов’язаних із безпосереднім задоволенням людьми їх потреб за допомогою матеріальних засобів та ін. [1, с. 104]

Аналіз зазначених проблем В. Желєзнов здійснює з позицій системного підходу, завдяки чому пов’язуються всі ланки соціально-господарського життя суспільства. Зокрема, науковець зауважує про тісний зв’язок та взаємодію усіх соціальних відносин суспільства в реальному житті. І підкреслює неможливість відділення усіх цих ланок одна від одної. І наголошує, що соціальні відносини, що проходять у межах господарської діяльності людей, являють собою дуже складний і заплутаний комплекс різноманітних явищ. Дослідник не лише наполягає на якомога тіснішому зв’язку соціально-господарських відносин з іншими суспільними відносинами, що повсякчас впливають один на одного, але і наголошує, що з пливом часу вони стають ще більш складними. Однією з основних причин цього явища він називає зростаючу кількість населення на планеті. А оскільки зростає чисельність, то виникає необхідність винаходження все нових, більш складних форм узгодження їх господарських відносин з іншими соціальними зв’язками та інститутами.

В. Желєзнов наводить декілька прикладів, які, на його погляд, ілюструють взаємозв’язок соціального середовища з господарською діяльністю людини. Зокрема, розглядає державний устрій, а також класи та групи, що безпосередньо впливають на господарське життя народу. Він доводить, що держава має багато способів такого впливу, тому “форма державного устрою є далеко не байдужою з господарської точки зору”. [1, с. 140] Разом з тим “не можна не відмітити ... як заміна абсолютистсько-бюрократичного ладу вільними установами очищує та прояснює соціальну атмосферу, звільнює промислових підприємців ... пробуджує в них особисту ініціативу, широкий діловий розмах, а у промислових робітників піднімає почуття власної гідності та привчає до послідовного та наполегливого ... відстоювання своїх інтересів”. [1, с. 141] Тобто В. Желєзнов робить спробу визначити які саме форми державного устрою матимуть найбільш позитивний вплив на економіку і які суспільні інститути сприятимуть цьому на практиці.

Інший приклад дослідник знаходить у юридичному оформленні умов господарювання. Йдеться про свободу праці і поступовий розвиток робочого законодавства. Фабричне законодавство, яке із самого початку виникло як “окремі заходи, направлені проти спеціальних прикростей, створених новітнім розвитком капіталізму (спочатку дитяча, потім жіноча праця)” поступово перетворилося на “не справу благодійності, ... простягнутою над знедоленими групами сучасного суспільства, ... а на конституційну хартію (виділено В. Желєзновим) для відносин між капіталом і працею, необхідною основою, гарантією суспільного контролю (виділено В. Желєзновим) в справі господарства.” [1, с. 142] Тобто поступово соціальний захист стає не просто благодійним жестом, а законною засадою господарського життя.

Тобто, якщо 90-ті роки ХІХ сторіччя ознаменувались зростанням зацікавленості науковців до питань соціального благоустрою робітників у вигляді певних засад фабричного законодавства (впровадження М. Бунге початкових засад фабричного законодавства для поліпшення умов праці), то подальші події показали, що поступово прагнення захистити слабкі верстви робітничого населення перетворилося на формування певного інструменту, за посередництвом якого мав спричинятись вплив на робітничі маси. А разом з тим готувалось підґрунтя для більш радикального впливу держави на економічне життя завдяки утворенню саме цього “суспільного контролю” функціонування суспільства.

У сьомому виданні праці “Нариси політичної економії” В. Желєзнов багато уваги приділяє поняттю праці як такому, її моральним засадам, питанням соціального контролю за процесом праці, технологічним умовам та всім особливостям, які можуть впливати як на процес і кінцевий результат, так і на винагороду.

Зокрема, називає працю взагалі та процес її організації серйозною моральною школою, яка була і буде слугувати індикатором “людяності” людини, що її впроваджує. Це не означає, що праця має бути низкою суцільних приємностей та виключно задоволення, проте бути “фізично посильною для робітника, та такою, що культивує моральну її сторону ”. [1, с. 151]

Під посиленням моральної сторони праці В. Желєзнов вбачає знищення уламків колишніх обов’язкових умов праці, а саме, надзвичайної тривалості та важкості, або навпаки, безладності праці, відсутності системи та відсутності справедливих норм регулювання трудової дисципліни, які не менш згубно впливають на робітників.

Гармонічної побудови процесу праці науковець не вбачає на жодному з етапів попереднього розвитку людства і його економічних взаємин. Тобто оптимальне співвідношення між господарсько-культурними завданнями даного часу та силами робітника, що визначає найбільш прийнятні та ефективні умови праці. Такі умови, котрі б включали саме таку, що потрібно, кількість ресурсів, як природних так і людських, для виробництва визначеної на поточний момент кількості благ.

Як приклад В. Желєзнов пригадує спорудження величезних пірамід у стародавньому Єгипті. Монументальна мета їх зведення повністю знищувалась жахливими за кількістю втратами робітників. Використання трудової енергії якомога економніше, а відповідно і вигідніше для держави з точки зору загальної тривалості її використання, є важливішим завданням економіки. Знайти цю “золоту середину” В. Желєзнов пропонує у процесі дослідження історичних форм трудового процесу.

Розглядаючи становище сучасних йому робітників, економіст наголошує на його жалюгідності, говорить про пореформений стан, коли кріпосна епоха дійшла свого завершення, але не побудовано жодних нових форм господарювання. Вчений наголошує на повсюдній бідності, особливо серед селян.

“Селянська праця продовжує залишатись зразковою за успішністю лише у тому випадку, якщо на допомогу до неї приходять могутні соціальні засоби нового часу – кооперація, яка полегшує її технічне та економічне пристосування до нових життєвих вимог, та агрономічні знання, що вказують на найбільш доцільну організацію господарства.” [1, с. 185] Вчений обґрунтовує необхідність соціального контролю за умовами праці.

Вже на рівні землероба В. Желєзнов вважає за необхідне введення певних соціальних структур, що набувають пріоритетності, коли мова йде про ефективне та ощадливе використання людських ресурсів. Доводить, що праця як така не призведе до зростання економіки, а лише у сукупності із соціальними інструментами, придатними саме для цього виду праці. Тобто кожен сектор економіки має сформулювати власні механізми, які б оптимізували особливості праці, притаманні саме йому.

“Вільна праця має різні ступені продуктивності, залежно від соціальних умов, у які вона поставлена”, - стверджує економіст. “Соціальні умови головним чином пов’язані із обстановкою роботи та рівнем добробуту трудящих верств населення, і, у свою чергу, поділяються на три досить суттєві елементи: тривалість робочого часу, величина заробітної платні та розвиток технічних знань і загальної освіти.” [1, с. 186]

Щодо першого елементу – тривалості робочого часу, відомо, що в Англії з моменту прийняття відповідного біллю про введення 10-годинного робочого дня, відбулося значне підвищення продуктивності праці робітників. Зокрема, галузі промисловості, на які розповсюджувалася дія цього закону, постійно прогресували – збільшилася кількість виробленої продукції, кількість верстатів, а разом з ними і розмір виробництв порівняно із тим, що було раніше. Англія, як країна з найкращим станом промисловості та успішним введенням найбільш революційних та ефективних важелів виробництва, в тому числі і соціальних, могла деякою мірою слугувати прикладом реформування соціально-економічного життя суспільства. Тому приклад із введенням 10-годинного робочого дня в Англії слід було вважати, як дещо таке, що змогло б покращити існуючу в Україні ситуацію з соціальними негараздами.

Для прикладу вчений наводить фабриканта, який самостійно видав розпорядження власним робітникам щодо зменшення робочого часу з 12 до 10 годин разом з обіцянкою зберегти існуючий розмір заробітної плати в тому разі, якщо кількість виробленого не зменшиться. Дійсність довела, що продуктивність праці не тільки не зменшилася, але і зросла на 5 відсотків.

„Таким чином важко не помітити, що питання про надання робітникові кращих умов існування у вигляді скорочення годин його праці ... витікає із сутності самого фабричного виробництва, виправдовується інтересами самої промисловості.” [1, с. 189]

Другим елементом соціальних умов, які мають безпосередній вплив на ступінь продуктивності праці на думку В. Желєзнова, є величина заробітної плати. Її вплив на виробництво в цілому і на якість праці кожного окремого робітника буде розглянуто далі в роботі.

Третім елементом серед тих, що розглядає науковець, є розвиток технічних знань і загальної освіти. „Народна освіта має значення для продуктивності народної праці передусім через те, що тільки з нею є можливою гарна постановка технічної освіти. ... Сучасна промислова праця, що має справу із складними механізмами, вимагає посиленого напруження уваги, не може виконуватись успішно за будь-якого неуцтва робітників.” Сьогодні ми маємо багато прикладів, коли йдеться про вдосконалення самої праці, а також її результатів завдяки з’ясованим технологічним особливостям певних виробничих процесів, які в свою чергу не можливі без детального вивчення досвіду попередніх поколінь, що є метою загальної освіти як такої.

В. Желєзнов звертає увагу на певні труднощі у розробці питання заробітної плати. Найбільш важливою з них він називає близькість до практичних інтересів і дух індивідуалізму, що проник у загальний світогляд більшості дослідників. Загалом це є істиною, оскільки кожен дослідник у першу чергу є людиною зі своїм життєвим досвідом і світосприйняттям. Природно, що всі явища, що ним спостерігаються, сприймаються через призму його власного бачення ситуації, а також уявлень, як вона мала б розвиватися далі. Наукові судження економісти підсумовують не лише на базі виведених економічних законів, а і через призму цих умовностей, впливу яких важко уникнути.

В структурі заробітної плати В. Желєзнов виділяє три глобальні аспекти, що проходять наскрізь цю соціально-економічну величину і передують усім можливим подальшим запитанням. Розробка цих аспектів є найважливішим завданням для сучасних і майбутніх економістів, а також є однією з основних труднощів соціально-економічної побудови держави. Ці три аспекти: питання про джерело заробітної плати, питання про розмір заробітної плати як частини у загальній масі чистого доходу суспільства, і, останнє, питання про розмір заробітної плати, що належить окремому робітникові. [1, с. 520]

Перше питання, на думку вченого, є достатньо розробленим і вважається таким, що не потребує жодних принципових новаторств. Джерелом заробітної плати має бути спеціальний фонд, і ця теорема не потребує доказів у сучасних економістів.

Друга сторона проблеми є набагато менш розробленою і вирішеною. Досі були зроблені певні наробітки з цього приводу, деякі з них є вдалими, деякі - не дуже, проте, робітники працюють, а заробітна плата має місце у суспільстві. В державі існує її певне регулювання, але ринкові відносини накладають свій власний відбиток, не переймаючись особливими теоретичними засадами. “Сучасній політичній економії належить поповнити цей недогляд та звернутись до уважного реалістичного аналізу складу суспільного доходу, і, що є особливо важливим, не лише до його основних часток (заробітна плата, відсоток, рента, підприємницький прибуток), а і до головних підрозділів загальної маси доходу трудящих класів (розміри часток, що відносяться до великих верств трудящого населення)”. [1, с. 521] Не можна точніше висловити певну недовіру і загальне неприйняття В. Желєзновим тогочасного існуючого стану речей у суспільстві з приводу питань заробітної плати.

Щодо третьої сторони проблеми – розміру доходу окремо взятого робітника – В. Желєзнов стверджує, що це питання є таким, що найбільше привертає увагу дослідників, та визнає, що вже виведено багато факторів, що мають свій вплив на встановлення розмірів заробітної плати. Проте “досі ще не можна вказати жодної теорії, у якій значення цих різноманітних факторів знайшло б собі будь-яке цілісне пояснення.” [1, с. 522]

Насправді, цей вислів В. Желєзнова є і сьогодні актуальним. У сучасній економічній науці існує думка про вплив різного ступеню величезної кількості факторів на величину заробітної плати кожного окремого робітника. Перелік цих факторів у кожному разі свій і залежить від багатьох можна сказати суб’єктивних факторів, починаючи з персональних характеристик робітника до персональних характеристик і бачення світу роботодавця. Але поєднує їх те, що можна виділити певні пріоритетні об'єктивні господарські параметри, дотримання яких передбачає певний рівень заробітної плати, тобто з цієї величезної кількості виділити дещо структуроване, на що можна впливати.

IV. Висновки.

В. Желєзнов запропонував сучасності багато своєрідних і новаторських для того часу рішень, які б мали призвести до вирішення часткових складнощів та поліпшення ситуації у соціальному секторі господарювання в цілому. Більшість з них є актуальними й до сьогодні, оскільки проблеми соціального сектору економіки тісно пов’язані з людським фактором, який постійно змінюється, тому неможливо прийти до одного постійного рішення, яке б оптимізувало всі процеси, притаманні соціальним засадам суспільства.

Література

1. Железнов В. Я. Очерки политической экономии. 7-е изд., перераб. и доп. М., (т-во И. Д. Сытина), 1912. 1204 с.

2. Святловский В. В., Туган-Барановский М. И., Железнов В. Я. Историки экономической мысли России / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Экономический факультет. Центр общественных наук; РАН; Институт мировой экономики и международных отношений / М.Г. Покидченко (ред.), Е.Н. Калмычкова (ред.). — М. : Наука, 2003. — 320 с.