Історія

Історія Східної Європи

К.і.н. Куцаєва Т.О.

Меморіальний комплекс “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років”

До питання окупації ворогом і визволення частинами Червоної армії населених пунктів України у роки Великої Вітчизняної війни

У роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) територія України двічі ставала ареною битви із ворогом, а значна кількість населених пунктів у ході тих боїв переходила з рук у руки кілька разів. Окремі селища та залізничні станції ставали полем запеклих боїв до чотирьох разів.

Перший раз ареною битви українська земля була у період від початку війни, тобто саме з 22 червня 1941 р. (без урахування території Закарпатської області, яка на той момент у склад Української РСР не входила) і до кінця липня 1942 р., коли відступаючі війська Червоної армії змушено залишили останні населенні пункти Луганської області. Розпочався період тимчасової окупації України.

В друге українська земля стала полем бою із загарбниками у період визволення України, тобто з грудня 1942 р., коли були визволені перші населені пункти Ворошиловградської (нині Луганської) області і до кінця жовтня 1944 р. У той період було визволено останні населені пункти та залізничні станції Закарпатської області, яка незабаром увійшла до складу Української РСР.

Однак, при порівнянні даних, що вміщені у низку загальнодоступних джерел про окупацію та визволення населених пунктів України [1, 2, 3], виявлено певну різницю у тому, які населенні пункти були захоплені першими, саме 22 червня 1941 р. Зокрема зазначено, що 22 червня 1941 р. ворогом було захоплено залізничні станції Соколики Гірськи та Сянки у Дрогобицькій (нині Львівській) області, залізничну станцію Галичани та місто (районний центр) Устилуг у Волинській області [1, с. 373-374, 385-386]. Уточнити хронологію пекельних подій, які розгорнулись 22 червня 1941 р. на трьох названих залізничних вузлах досить складно, зокрема через відсутність загальнодоступних відомостей про бої на таких дрібних пунктах, як залізничні станції. А місто Устилуг з 3-ї години ранку 22 червня 1941 р. і впродовж дня зазнало настільки масованого наступу ворога, що прикордонники, на допомогу яким так і не змогли пробитись бійці військ прикриття державного кордону, були змушені залишити місто [3, том Волинська обл., с. 147]. І хоча є інша дата захоплення цього міста – 23 червня 1941 р. [2, с. 245], можна припустити, що все ж таки, саме воно було першим серед захоплених ворогом в Україні у роки війни. Так само принаймні три названі залізничні станції на території України, були також захоплені у день початку війни.

Стосовно повної окупації України, то серед великих міст останнім з захоплених 22 липня 1942 р. вважається Свердловськ Ворошиловградської (нині Луганської) області [1, с. 408; 2, с. 213]. Хоча із посиланням на архіви міста Луганськ наводиться і дата 20 липня 1942 р. [3, том Луганська обл., с. 750]. А датою, яка віддаляє повну окупацію ворогом України майже на тиждень є 27 липня 1942 р. Тоді було захоплено селище міського типу та залізнична станція Шотове і таким чином, повністю окуповано Ворошиловградську область (нині Луганської) (останню серед окупованих областей України) [1, с. 409, 442].

Вигнання ворога з України розпочалось наприкінці 1942 р. На території Ворошиловградської (нині Луганської) області, першої з визволених від ворожого панування областей, 18 грудня 1942 р. ворог залишив перший населений пункт – село Півнівку [3, том Ворошиловградська обл., с. 47; 4, с. 307]. 16 січня 1943 р. було визволено перше місто (районний центр) Ровеньки, селище (районний центр) Марківка та селище міського типу (районний центр) Мілове [1, с. 405-406; 4, с. 308].

Вирішальні бої за повне визволення української території від ворожої окупації були дані на території Закарпатської області. За повідомленнями радянського інформбюро 27 жовтня 1944 р. було визволено останнє серед окупованих великих міст – Ужгород [1, с. 390; 2, с. 243]. У той же час, за повідомленнями радянського інформбюро, 29 жовтня 1944 р. було визволено залізничну станцію Чоп і цей день став днем остаточного завершення визволення області і усієї території України [1, с . 392, 444].

Враховуючи те, що запеклі бої із загарбниками на України велись подекуди із перемінним успіхом, то при опрацюванні наявних джерел [1, 2] можна назвати принаймні 332 населені пункти України (включаючи міста, обласні та районні центри, селища міського типу, села та залізничні станції), які були захоплені та визволені від ворога двічі, тричі і навіть чотири рази. Найбільша кількість таких випадків у Харківській (148), Ворошиловградській (нині Луганській) (26), Донецькій (26), Київській (25), Сумській (24) і Житомирській (21) областях [пораховано за 1, с. 369-442].

У названі 332 населені пункти включено 278 населених пунктів захоплених і визволених від ворога двічі (Харківська – 111, Київська – 25, Донецька – 20, Ворошиловградська (нині Луганська) – 19, Житомирська – 19, Станіславська (нині Івано-Франківська) – 18, Тернопільська – 11, Вінницька – 7, Волинська – 7, Кіровоградська – 4, Кримська – 3, Полтавська – 3, Львівська – 1 та Сумська – 1 області); 48 населених пунктів захоплених і визволених тричі (Харківська – 31, Ворошиловградська (нині Луганська) – 7, Донецька – 6, Житомирська – 2, Сумська – 1 та Тернопільська – 1 області) та 6 населених пунктів захоплених і визволених чотири рази (залізничні станції Андрвіївка, Кузьминівка, Лижачеве та Тройчате, місто (районний центр і залізнична станція) Лозова, селище (районний центр) Олексіївське та селище міського типу (районний центр і залізнична станція) Сахновщина Харківської області) [пораховано за 1, с. 369-442].

Разом із тим, як мінімум 79 населених пунктів взагалі в Україні (переважно невеликих міст, районних центрів, селищ міського типу, сіл та залізничних станцій) були тимчасово зайняті партизанськими загонами або з`єднаннями під час окупації або зайняті ними напередодні приходу частин Червоної армії (Житомирська – 13, Ровенська – 12, Чернігівська – 11, Вінницька – 9, Волинська – 7, Сумська – 7, Кам‘янець-Подільська (нині Хмельницька) – 6, Полтавська – 4, Київська – 3, Кіровоградська – 2, Львівська – 2, Ворошиловградська (нині Луганська) – 1, Дніпропетровська – 1 та Тернопільська – 1 області) [пораховано за 1, с. 369-442].

У той же час, у ряді випадків, наприклад, для міст Зінькив (Полтавська область), Чорнобиль (Київська область), Ровеньки (Луганської область), Красноград (Харківська область), Лозова (Харківська область) та Суми у одному джерелі [2] дано такий один хронологічний період окупації, який включає в себе два за джерелом [1]. У свою чергу джерело [3] описує події пов’язані із такими неодноразовими визволеннями від ворожої панування низки населених пунктів наступним чином: “Здійснюючи … операцію, війська … остаточно визволили район (вказано дату)” або “Остаточно село було визволено (вказано дату)”.

Таким чином, перелічені аспекти питання неодноразової окупації ворогом і визволення частинами Червоної армії населених пунктів України у роки Великої Вітчизняної війни та уточнення хронології цих подій, відкриває широке поле для подальших наукових досліджень проблеми.

Література:

1. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні / Зб. док. і матеріалів. – К., 1963. – 488 с.

2. Освобождение городов. Справочник / ред. С.И. Иванова. – М., 1985. – 598 с.

3. Історія міст і сіл УРСР у 26 томах.

4. Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої Світової війни. – К., 1987. – 568 с.