Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Особливості розселення слов’янської спільноти

Розселення слов’ян доцільно оглядати на тлі розселення всієї єдности індоєвропейців, що завдавало нормативи міграції.

Індоєвропейці
західні		східні
кельти італьці	греки вірмени	германці хети	індійці іранці
ілірійці венети	фракійці фригійці	балти слов’яни	дарди тохари

Видається, що єдність вислала далеко на схід і захід таких собі „розвідників”. Ними були дві спільноти східної половини єдности - тохари, четверта спільнота першого гурту, та хети, друга спільнота другого гурту. Їхнє окремішнє розселення передбачає таке саме розселення їхніх колег - дардів і германців. Проте, перший східний гурт розселявся, ймовірно, цілком або, принаймні, двома хвилями: тохари й дарди, потім індійці й іранці. Окремо розселялися перші гурти обох половин єдности, східної в Азії. західної, певно, з Карпат. Натомість, другі гурти розселялися зі спільного осередку в Альпах (що, певно, й зумовило низку іноді дивних паралелей - германо-кельтських, італьсько-балтських тощо). У другому східному та першому західному гуртах спостерігаємо розселення напівгуртів, відповідно, „демографічного” (за спорідненістю) - балти й слов’яни та „міграційного” (за позиційністю) - фригійці й вірмени. Це зумовило затримку з обранням окремої батьківщини вірменами, з одного боку, та сусідство батьківщин балтів і слов’ян (Судовія та Мазовія), з іншого боку. Нормативно спільнота розселяється шістьма гілками або давніми племенами, чиїх етнонімів позначено шістьма іменними показниками. Першою хвилею мають розселятися перші гілки обох половин спільноти (r-, v/b-гілки) та, певно, з додатковою до другої (n-гілка); другою хвилею - другі гілки тих половин (l-, d/t-гілки) з додатковою до другої (m-гілка). Відступ може виявлятися лише в поділі другої хвилі на два етапи. Проте, стикаємося з виразним описом розселення слов’ян трьома давніми племенами, ототожненими з певними археологічними культурами: анти - пеньківська АК, словени - празька АК, венети - дзедзіцька АК. Розселення трьох інших гілок затьмарено, вірогідно, розселенням зазначених. А до цього додано обмеження опису розселенням лише „провідних” гілок із забобонним уникненням парної кількости (або числа, 3 замість 4-ох). Постійне сусідство „ранських” племен із антськими дає підставу припустити одночасність розселення двох гілок. Використання фоноквартету первісної самоназви n-гілки на нові самоназви давніх племен спонукає припустити, що її роль може виконати етнонім, що, також, належав до фоноквартету з фонопарою другого типу: нудичі - нитичі - нижани - нижини. Така заміна може виявитися справедливою в разі й другої „носової” гілки, до відповідного фоноквартету якої належить етнонім „мазовшани”. Певна проблема полягає в тому, що ймовірна батьківщина антів була на Волині, а двох інших давніх племен - помітно західніше: ранів - у верхів’ях річки Варта, а в n-гілки - на річці Ниса-Клодська. Хоча то може бути природній поділ на східну й західну частини за цим разом трьох гілок, що мігрували одночасно. Але в такому разі мусимо припустити протилежний поділ решти гілок: „південні” - словени з батьківщиною на терені, окресленому країною епічних подій (Вісла, вісляни) та її осередку (Пшув, пшовани), та „північні” - венети у Великопольщі й мазовшани в Мазовії.

Венеди „слов’яни”
(рани)	словени	[„нисяни”]	анти	[мазовшани]	Венети
перша хвиля	друга хвиля, перший етап	Перша хвиля		друга хвиля, другий етап

На особливу увагу заслуговує розселення антів. Воно справляє враження розселення групами. На захід до Лужиці, Лаби й Балтики рушила одна група - кашеби, полаби, серби (лужицькі) та морави. Поруч батьківщини розселялася друга група - дуліби, хорвати, серби (балканські) та чорногорці. До Чорного моря, а потім, до Запоріжжя й Наддніпрянщини рушили ще дві групи. Назви двох племінних спілок другої групи та всіх спілок третьої та четвертої груп дізнаємося, коли вони оселяються на Балканах. Український літописець не згадує перших та узагальнює інших географічною назвою „уличі” ← *угличі від Угол „Запоріжжя”, дотримуючись нормативу кількости „кращих країн” - 16.

Під час розселення на Балкани спостерігаємо поділ груп на напівгрупи. Дуліби й хорвати дійшли на заході до Чехії, але загалом завернули на південь. Дуліби зникають як племінна спілка біля Балатону, а хорвати оселяються в Хорватії, як серби й чорногорці, відповідно, в Сербії та Чорногорії. Так само, парами племінних спілок розселялися й дві інші групи: езерці - міленці на Пелопонесі та драгувіти - сагудати біля Солуні; борзи(ці) - верзити північніше Солуні та велегезити - ваюніти, відповідно, півн. Греція - Албанія. Зважимо на гуртування на міграцію непарних (першої та третьої) груп, з одного боку, та парних (другої та четвертої), з іншого. Така міграція призводить до гуртування груп племінних спілок із фонопарними етнонімами на противагу гуртуванню груп племінних спілок із семопарними етнонімами, що, поза сумнівом, суперечить засадам розподілу етнонімів. Через те, мабуть, етнонімів фонопари першого типу дуліби - кашуби перекинуто на чільні позиції парних груп.

анти (v/b -гілка)
езерці міленці	дуліби хорвати	борзи(ці) (велегезити) верзити (ваюніти)	кашеби полаби
драгувіти сагудати	серби чорногорці		серби морави

Щодо r-гілки можна відзначити самовидне розпорошення серед антів 3-ої групи: тиверці (Наддністров’я) - севірці (верхів’я Варти) та сівера (Сівера, Переяслав) - севери (Болгарія, Преслав). Друга група нагадує третю групу v/b-гілки попри самовидно семопарний характер. Четверта група містить оригінальну пару етнонімів із фонетично пов’язаними етнонімами на парних позиціях, як і 1-а група - нову фонопару етнонімів із основами, запозиченими в етнонімів такої фонопари l-гілки. Решту етнонімів слід добирати.

рани (r-гілка)
укри ?	варни ? ретрани	тиверці (сівера) севірці (севери)	?.. плісни ? ?.. мільчани ?
вагри ?	ререги руяни

Щодо n-гілки мусимо припустити використання етнонімів племінних спілок 1-ої групи на нові знані самоназви трьох давніх племен (гілок спільноти) та самоназву нібито пересічної племінної спілки. Так само фонетично можна виявити іншу „фонопарну” групу. Решта груп потребує окремого з’ясування. Груповим може бути розселення племінних спілок 2-ої групи.

?.. (n-гілка)
рани словени анти венети	глиняни доленчани чрезпеняни хижани ?	нудичі нитичі нижани нижини	?.. ?.. ?.. ?..

Перший етап 2-ої хвилі розселення становила міграція словенів (l-гілки). Маємо приклад групового розселення з поділом на напівгрупи, підтверджений археологічно - варіант Прага-Корчак празької АК. Україну заселили племінні спілки 3-ої групи з етнонімами фонопари 2-го типу. Припустиме й пізніше підтвердження чотирма типами українських патронімічних прізвищ. Завдяки семопарі етнонімів за назвами країни епічних подій та її осередку визначаємо склад 2-ої групи. Скрайні групи на міграцію поділилися навпіл. У 1-ій групі половини очолили племінні спілки з етнонімами фонопари 1-го типу, чиїх основ запозичено в таких етнонімів r-гілки. У 4-ій групі перша половина, здається, розпалася.

словени (l-гілка)
х(е)бани дечани	зличани пшовани словани вісляни	волиняни бужани поляни деревляни	хорутани моравани словени полочани
куявяни ?..

Географ Баварський наводить чотири етноніми поспіль, що належать племінним спілкам 1-ої групи m-гілки. Можливо, так само купно розселялася й 3-я група з мазовшанами в складі. Дві інші групи поділилися на дві половини, так би мовити, лужицьку й чеську. Зважимо на подібність 2-ої групи та третьої групи r-гілки ... германської спільноти: тевріохайми - луги - руги - ульмеруги.

?.. (m-гілка)
атторичі атурежани ентарадичі хотироги	жирмунти лужичани ? лучани ? седличани ?	мазовшани ?.. ?.. ?..	гломачі долемінці лемузи літомержиці

Головною на другому етапові другої хвилі розселення слов’ян була міграція венетів (d/t-гілки). Перші три групи виразно розселялися половинами: одна ніби лишалася на батьківщині (дзедзіцька АК), інша мігрувала далеко від неї. Можна добачати мішані групи з половин природніх першої та другої груп.

венети (d/t-гілки)
радимичі дреговичі в’ятичі кривичі	лендзичі = ляхи ленчани	бодричі моричани
серадзяни бобжани ополяни ? дедошани	*четичі = чехи слензяни	ободрити плоні

Таким чином, розселення слов’ян підлягало, загалом, нормативам розселення етнічної спільноти. Окрема гілка поділялася на чотири групи по чотири племінні спілки. Попри наяву прикладів групового розселення переважає розселення напівгрупами, тобто парами племінних спілок, або всередині групи, або окреме. Зрідка бачимо, певно, прикінцеве, тобто від напівгрупи, але не групи, відокремлення однієї племінної спілки.

Література.

Баран В.Д., Козак Д.М., Терпиловський Р.В. Походження слов’ян. - К., 1991.

Повість врем’яних літ. Літопис (За Іпатським списком). - К., 1990.

Романска Цв. Славянските народи. - С., 1972.

Павлюк Микола Васильович

Запорізька державна інженерна академія

кафедра українознавства, ст. викладач

69097 м. Запоріжжя

вул. Запорозького козацтва б. 15-б, кв. 25

(0612) 277-00-06