Історія / 3. Істория науки і техніки

Мудрук О.С.

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук, м. Київ, Україна

Наукові принципи теорії розвитку наукової думки про картографування грунтів

Розвиток картографії грунтів завдячує діяльності таких особистостей, як Андроніков В.Л., Вавілов Я.И., Вернадський В.І., Віленський Д.Г., Вільямс В.Р., Висоцький Г.Н., Герасимов И.П., Глінка К.Д., Дімо Н.А., Добровольский Г.В., Докучаєв В.В., Калніна В.А., Ковда В.А., Коссович П., Красюк А., Крупеніков И.А., Ліверовский Ю.А., Набоких А., Неуструєв С.С., Нефедов Г.Ф. , Полинов Б.Б., Прасолов Л.И., Роде А.А., Садовніков И.Ф., Сибірцев Н.М., Сімакова М.С., Толчельников Ю.С., Фрідланд В.М. та інші.

Найбільш універсальною й загальною формою вираження наших знань з питання картографування грунтів є створювана утилітарна теорія еволюції наукової думки про феномен грунту.

Уважається, що найбільш важливим елементом наукової теорії є принцип, який органічно об’єднує інші елементи теорії в єдине ціле, у струнку систему. Це повною мірою стосується й розроблюваної теорії. Основний принцип теорії поєднує основні поняття, судження й закони в певну цілісність, ядро якої, як і всієї теорії, становлять фундаментальні закони, що виражають зв'язки між вихідними, основними поняттями. За словами А. Ейнштейна дослідник повинен вивідати в природи чітко формульовані загальні принципи, які відображають певні загальні риси величезної множини експериментально встановлених фактів… До тих пір, поки принципи, які можуть служити основою для дедукції, не знайдені, окремі дослідні факти теоретику безкорисні, тому що він не в змозі нічого зробити з окремими емпірично встановленими загальними закономірностями.

Принцип, як ядро теорії, дає можливість досліднику розкрити шляхи її подальшого розвитку. Але при теоретичному дослідженні ми повинні насамперед синтезувати історичні й логічні сторони розвитку картографування ґрунтів. Фактологічна, систематизаторська робота дослідника в галузі історії науки й техніки нерозривно пов'язана з осмисленням і реконструкцією логіки й закономірностей розвитку самої науки, її внутрішньої "лінії", "осі" розвитку.

Основними теоретичними принципами історії розвитку наукової думки про картографування ґрунтів можна вважати наступні.

1. Принцип історичної нерівномірності: наукові погляди на процеси, що супроводжують картографування ґрунтів у часі розвиваються нерівномірно – її розвиток визначається не тільки логікою руху наукових ідей, але, насамперед, самим життям, його вимогами й умовами. Це складний процес, повний протиріч, спадів, підйомів, повернень на новому рівні до старих, давно залишених чи забутих поглядів, боротьби різних думок, гіпотез, теорій, що рідко виходять із цієї боротьби у своєму первісному вигляді, але майже завжди непомітно мінливих, що видозмінюються, убираючи нові елементи. Цей процес не можна звести до чисто логічної схеми. Життя науки складніше будь-якої схеми.

2. Принцип взаємозв'язку в історичному ланцюзі наукових ідей про картографування ґрунтів, коли кожна наступна ланка ланцюга використовує досягнення попередньої й збагачується новими ідеями, під впливом наукової думки конкретного історико-наукового періоду.

3. Принцип історичної необхідності появи обдарованої особистості в царині ґрунтознавства взагалі й картографування грунтів, зокрема, зумовленої сплеском наукової думки, підготовленої ходом історичного й соціально-економічного розвитку, потребами суспільства та умовами творчої діяльності конкретної особистості.

4. Історичний принцип картографічної відповідності. Карта ґрунтів повинна відповідати їхньому реальному стану й зафіксованому рівню науки в конкретний період картографування.

5. Історичний принцип динамічності розвитку ґрунтових карт. Карти змінюються в залежності від наших уявлень про ґрунти, рівня досліджень і рівня техніки, яка використовується при цьому, змін у самому ґрунті, потреб суспільства.

6. Історичний принцип кореляції наукової думки в картографії ґрунтів. Наукова думка в картографії ґрунтів корелює зі світовою науковою думкою в інших галузях науки.

Перша головна теза В. В. Докучаєва — Н. М. Сибірцева свідчить, що грунт, а є особливим природним тілом, яке утворилося з гірської породи (її денних горизонтів) при дії на останню кліматичних агентів і рослинних та тваринних організмів.

Усякий ґрунт лежить на своєму місці там, де він повинен лежати, і займає саме ту площу, яку повинен займати через природні закони, або умови свого походження; рівність чинників ґрунтоутворення приводить до формування однакових ґрунтів.

С. А. Захаров (1927), який дав детальний аналіз морфології ґрунтів, писав, що морфологічні ознаки ґрунтів є майже єдиним критерієм, по якому судять про зміну ґрунтів і частково ґрунтоутворювачів.

Значно пізніше академік І.П. Герасимов (1948), аналізуючи питання картографії ґрунтів, указав, що будова морфо-генетичних профілів ґрунтів може й повинно бути основою для діагностики й систематики ґрунтів у полі.

Таким чином, як сучасне генетичне ґрунтознавство, так особливо й сучасна картографія ґрунтів засновані на перерахованих вище положеннях.