Історія / 1. Вітчизняна історія

к.і.н. Передерій І.Г.

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка, Україна

Про сутність концепції української державності

В’ячеслава Липинського

Політична думка України досягала вагомих наукових здобутків упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Сучасній ідеологічній сфері нашої держави бракує остаточної визначеності, а тому вельми доцільним видається використання теоретичних суджень та державотворчого досвіду вітчизняних науковців тієї доби. Серед них чільне місце посідає В'ячеслав Липинський (1882-1931), який, проникливо усвідомлюючи величезну загрозу повної асиміляції українського етносу, що несли революційні події 1917–1920-х років та соціалістична гегемонія тодішньої еліти, пропонував альтернативну теорію державності – консервативно-монархічну. Визначальні чинники його політичної концепції: авторитетна влада, хліборобсько-селянський потенціал, християнські цінності – залишаються актуальними й для сучасного українського державотворення.

Незважаючи на певну хронологічну віддаленість, дослідження В.Липинського, що формувались в умовах кризової доби, є дивовижно співзвучними з громадсько-політичним сьогоденням. Однак, не всі ідеї цього мислителя можна сприймати беззастережно й однозначно. Вони потребують критичної оцінки й адаптації до сучасних умов.

На жаль, в рамках радянської історичної та політичної науки така постать, як В. Липинський, свідомо ігнорувалася, а якщо й згадувалась, то побіжно або виключно в негативному контексті, адже тільки революційно-пролетарську енергію народних мас існуючий більшовицький режим з гордістю називав поступом, консерватизм же – зневажливо – реакцією. Тому цілком закономірно, що ґрунтовне наукове дослідження теоретико-політичної спадщини В.Липинського набуває переломного значення для розвитку новітньої української історіографії і політології, де він, відповідно, був засновником державницького й консервативного напрямів.

Із відродженням української державності до спадщини В.Липинського нарешті отримали доступ і вітчизняні дослідники. Це створює сприятливу нагоду і нагальну потребу залучати його оригінальні ідеї до реальних політичних відносин. Намагаючись відшукати в історії України модель її майбутнього державного ладу, В.Липинський зумів виробити конструктивну доктрину державотворення, яка репрезентує помірковану самостійницьку політику, що базується на власних традиціях.

У політичній концепції В. Липинського руйнівному демократичному поступові протистоять власні національні стримуючі сили, здатні реалізувати незалежну державотворчу політику. Враховуючи декларації сучасного політичного істеблішменту України лише на демократичні цінності, що не завжди збігаються з національними інтересами суверенної держави, такі політологічні міркування мислителя залишаються гостро злободенними й в епоху посткомунізму [1].

Пріоритетне значення в організації національно-державного буття суспільства В. Липинський відводить політичній еліті. Тисячолітній досвід переконливо свідчить, що серед людської спільноти завжди були сильніші, розумніші, спритніші особистості. Вони поступово виділялися й творили правлячу верству, яку згодом почали називати еліта (від франц. слова eliter - добірність). У Липинського еліта – це необхідна домінанта становлення й успішного функціонування національної держави. Думка про те, що лише активна меншість, яка має владу і природні управлінські задатки, може ефективно організувати національно-державне життя етносу, формується у В. Липинського як на основі вищезгаданих тенденцій, так і на підставі досвіду вітчизняної історії [2]. 

Для того, щоб провідна верства змогла належним чином виконувати свою надзвичайно тяжку організаційну роль в державі, Липинський невтомно наголошує на тому, що вона мусить мати матеріальну силу більшу, ніж будь-яка інша група в нації. А оскільки “на штики можна опертися, але не можна сісти”, то іншою необхідною властивістю еліти є її моральний авторитет та законна підстава існування в очах своєї нації.

Аналізуючи працю Липинського “Україна на переломі”, присвячену кінцевому періоду діяльності Б.Хмельницького, бачимо переконання її автора в тому, що лише той народ має майбутнє, який здатний об’єктивно подивитись у своє минуле, враховуючи його уроки. Центральною темою цієї монографії  Липинського є створення Б.Хмельницьким провідної української верстви та будівництво за її допомогою національної держави. В даному контексті мислитель конструює архетипічний образ керівництва, при якому велика політична воля та особливі харизматичні якості Гетьмана творять аристократію для організації української держави.

Велику увагу В.Липинського до питань політичної еліти України можна пояснити розумінням вченим того факту, що шляхетська верства безповоротно сходить з історичної арени, а разом із нею й ієрархія її цінностей. Це спонукало науковця в центр своїх теоретичних досліджень поставити українську шляхту, яка завжди була важливим учасником суспільно-політичного життя. Коли провідна верства набуде необхідного морально-політичного статусу в суспільстві, тоді органи влади зможуть стабільно функціонувати, а держава гармонійно розвиватись. В цьому суть політичного світогляду В.Липинського, зведена до найпростішої форми.

Литература:

1. Гордієнко. М.Г. Концепція політичної еліти В.Липинського як фактор національно-державної ідентичності України // Нова політика. - 1998. - № 2. - С. 44-48.

2. Осташко Т. Суспільно-політична діяльність Вячеслава Липинського на тлі його листування / У кн. В.Липинський. Повне зібрання творів, архів, студії. Серія «Архів». Листування / Ред. Я. Пеленський, Р. Залуцький, Х. Пеленська та ін. – Т.1. (А-Ж) – К.:Смолоскип, 2003. – 960 с. – С. 119-152.