ІСТОРІЯ

Вітчизняна історія

Гирич Ярослав Миколайович

Аспірант кафедри новітньої історії України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Україна та Всесоюзний перепис населення 1959 року.

Перший повоєнний загальний перепис населення відбувся у 1959 р. Його реалізація ґрунтувалась на постанові Ради Міністрів СРСР № 480 від 5 травня 1958 “Про Всесоюзний перепис населення 1959 року” та відповідній постанові Ради Міністрів Української РСР № 755 від 6 червня 1958 року. Перепис проводився 15 – 22 січня по всій країні, його підсумкові звіти було опубліковано в 1963 році. Методологічні основи проведення обрахунку населення та організацію першого повоєнного радянського перепису населення обговорювались на Всесоюзній нараді статистиків у липні 1957 р.

До сфери інтересів органів статистики входила інформація про абсолютну та відносну кількість населення, його розміщення, національний склад та розподіл за мовами, освіту, сімейний стан, статево-вікова структура, розподіл за джерелами засобів існування, галузями народного господарства та родом занять. Низка показників, зафіксованих результатами проведеного перепису, порівнювались з відповідними величинами переписів 1939 та 1926 рр.

Перепис населення проводився відповідно до демографічного та економічного стану населення на 15 січня 1959 року. Безпосередньо перепис тривав 8 днів – з 15 до 22 січня 1959 р. Враховуючи рекомендації Статистичної комісії ООН по організації та проведенню переписів населення, рік проведення перепису мав би закінчуватись на нуль або на цифру наближену до нього. Окрім того, радянські економісти та демографи мотивували здійснення перепису потребою в інформації щодо стану населення для потреби планування розвитку народного господарства. Вибір одного з зимових місяців, пояснювався тим фактом, що в січні зазвичай спостерігається найнижчий рівень міграції населення. З тих же міркувань, днем початку проведення перепису став четвер 15 січня 1959 року – посередині тижня, коли переїзди населення є рідшими ніж впродовж вихідних днів. Ще одним аргументом на користь організації проведення всесоюзного перепису в січні стала можливість порівняння підсумків перепису з результатами обліку населення за попередній рік та можливість використання інформації перепису для розрахунків на 1959-й рік. Цього разу жителів країни переписували не по місцю роботи, а по місцю проживання. Переписні листи заповнювались в кожному приміщенні де могли проживати люди. Заповнення відбувалось станом на 24 годину в ніч з 14 на 15 січня за місцевим часом. Враховувалась інформація про осіб, що перебували на момент проведення перепису в поїздах, аеропортах, потах, залізничних вокзалах тощо – їх включали до населення тієї адміністративно-територіальної одиниці, на території якої знаходився пункт посадки переписної бригади. Після того впродовж 23 січня - 1 лютого відбувалась перевірка результатів контролерами. Перевірялась істинність результатів, отриманих упродовж загального перепису населення та запобігали повторному його обрахунку.

Органами статистики виділялось декілька категорій переписаного населення – наявне, постійне, тимчасово відсутні особи тощо. Головним елементом обліку населення в СРСР був інститут прописки, отже виходячи з усталеною адміністративної практики до категорії наявного населення зараховувались особи, що перебували в певному приміщенні на момент проведення обліку громадян. Тимчасово відсутніми вважались особи, котрі постійно мешкали у певному приміщенні, але на момент проведення перепису перебували поза межами своєї адміністративно-територіальної одиниці (Ради) за умови відсутності не більше ніж 6 місяців. Якщо термін відсутності громадянина на зазначеному місці перевищував шестимісячний термін, то його не вносили до переписних листів, а переписували серед постійного населення на новому місці проживання.

Особи, що змінили місце постійно проживання, що відбули на навчання і мешкали за місцем отримання освіти та призвані для служби в збройні сили переписувались як постійне населення за новим місцем проживання. Але ця норма не була повністю дотримана і у підсумкові звіти військовослужбовці включені не по місцю служби, а по місцю свого призову.

Окрім місця проживання громадян, перепис визначав і інші статистичні показники, що на думку радянських демографів, мали максимально характеризувати суспільство: національність, рідна мова, суспільні групи тощо.

Національна приналежність визначалась шляхом самоідентифікації опитуваного, національність дітей вказувалась їх батьками. При розробці матеріалів перепису все населення було розподілене за суспільними групами: робітники, службовці, колгоспники, кооперативні кустарі, селяни-одноосібники, некооперативні кустарі, особи вільних професій.

З підсумків перепису 15 січня 1959 року випливало, що в Україні на час його проведення в республіці проживало 41 869 046 осіб наявного населення. Згідно остаточних підсумків населення УРСР було поділене на міських та сільських жителів. У містах перебувало 19 147 419 осіб наявного населення, а у селах – 22 721 627 осіб. Вівся облік і згідно категорії постійного населення, яке зареєстрували на рівні 41 720 596 чоловік. З них в сільській місцевості - 22 752 677 чол. (9 921 663 особи чоловічої статі й 12 831 014 жіночої) та 18 967 919 осіб у містах та селищах міського типу (8 589 697 та 10 378 222 особи відповідно). З’явилось одне місто, абсолютна чисельність жителів якого перевищила один мільйон – Київ. Народжуваність було зафіксовано на рівні 20,9 осіб на 1000 населення; смертність – 7,5; природний приріст – 13,4. Жінки становили 55,6% населення. Домінантною (переважаючою) національністю залишались українці – 76,8%, вони становили етнічну більшість у 25 з 27 регіонів УРСР, за винятком Севастополя та Кримської області.