Экономические науки / 9. Экономика промышленности

К.е.н. Терехов Є.В.

Державний ВНЗ «Національний гірничий університет», Україна

Управління гірничим землекористуванням в режимі землезбереження

Сучасне гірниче землекористування характеризується дедалі більшою деградацією земельних ресурсів, що потрапляють у зону видобувних робіт. Одне лише гірничодобувне підприємство, що видобуває корисну копалину у відкритий спосіб, протягом періоду своєї діяльності порушує декілька тисяч гектарів земельних угідь, що надовго, а то й незворотньо, втрачають свої функціональні властивості [1]. Це перетворює гірничу розробку у найбільш потужний осередок деструктивного екологічного впливу на навколишнє природнє середовище на регіональному рівні [2,3].

Обсяги відчуження земель залежать від типу, кондиції корисної копалини, проте, суттєво, і від застосовуваних технологій розробки її родовища. При цьому, для оцінки рівня деградації земель внаслідок відкритих гірничих робіт є важливим не тільки зіставляти обсяги відведених під розробку та рекультивованих після неї угідь, але й ступінь їх трансформації щодо попереднього стану.

На сьогодні технології відтворення земель не можна розглядати відокремлено від технологій розробки родовища. Особливості проведення підготовчих, розкривних та видобувних робіт визначатимуть умови здійснення заходів з рекультивації земель. Зменшення масштабів порушення земельних угідь на відкритих гірничих розробках слід досягати шляхом обмеження розширення контурів кар’єрів за рахунок зовнішнього відвалоутворення, натомість впроваджувати технологічні схеми, які дозволяють більшою мірою використовувати можливості внутрішнього відвалоутворення. Це передбачає переміщення розкривних порід кар’єру з ділянок, що підлягають розробці, на вже відпрацьовані ділянки для формування нового типу ландшафту.

Розміщення об’єктів гірничої розробки слід планувати таким чином, щоб уникати порушення земель, необґрунтованого виробничими потребами гірничодобувного підприємства, адже відтворення ґрунтів потребує суттєвих матеріальних витрат, що, зазвичай, перевищують ринкову вартість техногенних угідь за більшістю напрямів їх використання.

Приймаючи рішення щодо планування робіт з рекультивації земель, слід розрізняти дві принципові технології їх здійснення: 1) технологія, що передбачає зняття, складування ґрунту та його наступне повернення на ділянку, на якій він розміщувався до розробки; 2) технологія, що передбачає зняття ґрунту з ділянки, яка підлягає розробці, та його переміщення на сусідню, щойно відпрацьовану ділянку задля скорочення часового розриву між порушенням та відтворенням земель. Перевагою першої технології є краще збереження ґрунтового шару за найважливішими для агровиробництва кількісними та якісними параметрами, другої – пришвидшення темпів повернення земель до господарського використання, зниження транспортних витрат, пов’язаних з відтворенням земель, та скорочення темпоральних компенсаційних витрат землевласникам за відчуження належних їм угідь. Обидві технології в сучасних умовах господарювання гірничодобувних підприємств повинні бути скеровані на зменшення обсягів втрат земельних угідь внаслідок їх гірничопромислового використання. Для цього, здійснюючи управління режимом гірничого землекористування, необхідно оцінювати відповідні технології розробки родовища та рекультивації земель за їх відношенням до рівня землезбереження, а також до цілей відтворення земель. У якості показників, що відображають рівень землезбереження в умовах відкритої гірничої розробки слід розглядати наступні: показники родючості землі (потужність, вміст гумусу і ін.), показники відтворення землі за площею порушень (частка рекультивованих угідь у складі відведених під розробку угідь), показники екологічної стійкості (ймовірність зубожіння та деградації ґрунту, тривалість періоду реабілітації), вартісного відтворення землі (ринкова, витратна оцінки).

За визначення цілей рекультивації земель та заходів щодо їх охорони необхідно враховувати наступні критерії: 1) колишнє цільове призначення порушеної землі; 2) зміна структури виробничої приналежності місцевості; 3) рівень витрат на рекультивацію землі за певним напрямом її господарського освоєння; 4) стан ґрунту, зміна рельєфу, клімату місцевості після гірничих робіт; 5) прогнозована вартість ґрунтів після їх відтворення.

Якщо обсяги вилученої корисної копалини не зумовлюють утворення значного дефіциту гірської маси, необхідної для заповнення кар’єру, відтворення земель повинне скеровуватись на створення угідь лісогосподарського, сільськогосподарського призначення, або промислового та житлового будівництва, в іншому випадку перевагу слід надавати рекреаційному та водогосподарському напрямам рекультивації.

Таким чином, здійснюючи управління гірничим землекористуванням, необхідно виходити з того, що технічні та технологічні засоби гірничих робіт, затверджені на попередньому етапі експлуатації родовища, визначатимуть обсяги земельних площ, які використовуються на наступних етапах його відпрацювання. Відповідно до цього, використання земель в режимі земле- збереження повинне скеровуватись на створення організаційних та технологічних умов, необхідних для мінімізації обсягів порушення ґрунтів та їх найбільш повного відтворення для потреб наступного землекористування. Попередження втрат вартості рекультивованих земель є джерелом настання позитивних ефектів та передумовою мінімізації рівня збитковості природоохоронних програм гірничодобувного підприємства.

Література:

1. Bergbauregionen und Umweltbelastungen [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sundoc.bibliothek.uni-halle.de/diss-online/03/03H191/t3.pdf, вільний. Заголовок з екрану.

2. Terehow E. V. Entwicklung des okonomisch-okologischen potentials von boden nachtagebaulicher entstehung zu nachhaltiger bewirtschaftung technogenerlandschaften / E. V. Terehow // Економічний форум. - 2014. - № 2. - С. 78-86.

3.  Terehow E. V. Feststellung der ökonomisch zweckmässigen ordnungsfolge der ausnutzung und der wiedernutzbarmachung von grundflächen in den tagebauen / E. V. Terehow // Економічний форум. - 2015. - № 3. - С. 245-253.