Педагогічні науки/ 2. Проблеми підготовки спеціалістів

В.О.Шишенко

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Україна

Мотивація як складник розвитку особистості вчителя

Важливим елементом підготовки вчителя до професійної діяльності, складником його особистісного розвитку є мотивація. Позитивна мотивація скеровує студента, забезпечує потреби у постійному пошуку. Створити стійку мотиваційну сферу – провідне завдання педагогічного ВНЗ.

Складність і багатоаспектність проблеми мотивації обумовлює множинність підходів до розуміння її суті, природи, структури, а також до методів вивчення (Б.Г. Ананьєв, М. Аргайл, В.Г. Асєєв, Дж. Аткінсон, Л.І. Божович, К. Левін, О.М. Леонтьєв, М.Ш. Магомет-Емінов, А. Маслоу, Ж. Нюттен, С.Л. Рубінштейн, 3. Фрейд, П. Фресс, В.Е. Чудновський, П.М. Якобсон). Підкреслимо, що основним методологічним принципом, що визначає дослідження мотиваційної сфери у вітчизняній психології, є положення про єдність динамічної й змістовно-смислової сторін мотивації. Активна розробка цього питання пов'язана з дослідженням таких проблем, як: система відносини людини (В. Мясищев), співвідношення сенсу і значення (О.Леонтьєв), інтеграція спонук і їх смисловий контекст (С. Рубінштейн), спрямованість особи й динаміка поведінки (Л. Божович, В. Чудновський), орієнтування в діяльності (П. Гальперін). У вітчизняній психології мотивація розглядається як складний багаторівневий регулювальник життєдіяльності людини – її поведінки, діяльності. Вищим рівнем цієї регуляції є свідомо-рольовий. У низці досліджень наголошується, що мотиваційна система людини має набагато складнішу будову, ніж простий ряд заданих мотиваційних констант.

Розуміючи мотивацію як джерело активності й одночасно як систему спонук будь-якої діяльності, цей феномен вивчається в різноманітних аспектах, через що трактується авторами по-різному. Дослідники визначають мотивацію як один конкретний мотив, як єдину систему мотивів і як особливу сферу, що включає потреби, мотиви, цілі, інтереси в їхньому складному переплетенні та взаємодії.

Трактування «мотиву» співвідносить це поняття або з потребою (Ж. Нютенн, А. Маслоу), або з переживанням цієї потреби й її задоволенням (С. Рубінштейн), або з предметом потреби. Так, в контексті теорії діяльності О. Леонтьєва термін «мотив» вживається не для позначення переживання потреби, а означає те об'єктивне, в чому ця потреба конкретизується в даних умовах і на що зорієнтована діяльність. Зазначимо, що розуміння мотиву як «опредмеченої потреби» визначає його як внутрішній мотив, що входить в структуру самої діяльності.

Відповідно до своєю моделі А. Маслоу стверджував, що вищі потреби можуть направляти поведінку індивіда лише тією мірою, в якій задоволені його нижчі потреби. Що ж стосується високого класу здібностей – самоактуалізації, то, за А. Маслоу, самоактуалізація як здатність може бути присутньою у більшості людей, але лише у незначної кількості вона є довершеною.

На основі потреб формуються мотиви – усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки. Мотиви тісно пов'язані з потребами і навпаки. Їхній зв'язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці й діяльності. Мотивами можуть виступати і потреби, і інтереси, і прагнення, і бажання, і почуття, і думки. Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється залежно від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її «стрижнем» виступають відносно стійкі й домінуючі мотиви (саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості).

Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійким особистісним властивістю, зсередини спонукає до здійснення певних дій.

Такий підхід у вивченні мотивів дозволяє розглядати їх як особистісні суб'єктивні утворення. Тому необхідні спеціальні способи й засоби виявлення психологічних проявів і виражень мотиву, котрі були б дані людині мовою смислу й переживань, через їх посередництво. Мотив – це наявність ставлення до діяльності, до світу в цілому, відношення, що стоїть біля витоків усієї суб'єктивної феноменології психіки». Таким чином, закономірно вважати, що фактичне місце мотиву значно ширше й різноманітніше, ніж участь у діяльності. На підтвердження цього, у вивченні психологічних механізмів мотивації поведінки людини В.К.Вілюнасом були виділені так звані потенційні мотиви, що пов'язані з діяльністю генетично. Розрізнення функціональних та феноменальних характеристик, що беруть участь у спонуканні до дії, знайшло відображення в тенденції до розрізнення стійких та конкретно-ситуативних мотиваційних утворень, яка намітилась в останні роки. Стійкі мотиваційні утворення виявляються потенційно, в усякому разі, як риса характеру – це згусток мотивів людини, що осів і закріпився в ній і що здобув внаслідок умов життєвого шляху і виховання особливу дієвість і стійкість. Багаторазове формування в свідомості людини та реалізація в поведінці й діяльності певного мотиваційного утворення призводить до того, що це дієве утворення стає рисою характеру людини, якістю її особистості. Уявлення про ситуативну мотивацію поведінки пов'язане з розумінням мотиву як такого, що складається в процесі підготовки і здійснення безпосередньо спонукаємого ним акту діяльності. Це призвело до різноманітних спроб синтезу двох цих розумінь мотивації, зокрема до розробки уявлень про ситуаційне перетворення стійких мотиваційних утворень при підготовці та здійсненні конкретного акту діяльності.

Література:

1. Кислюк О. Співвідношення понять "мотив", "стимул", "потреба" та інтерес до навчання // Соціальна психологія. – 2004. - № 5. – С. 109-118.