Педагогічні науки/ 2. Проблеми підготовки спеціалістів

К.п.н. Л.П.Ткаченко

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Україна

Вивчення риторики в контексті фахової підготовки

Сьогодні в Україні риторика стала невід’ємним складником фахової підготовки. До базових дисциплін та варіативної частини навчальних планів входить риторика різного спрямування: академічна, ділова, конфесійна. Набувають популярності різноманітні риторичні тренінги, курси, семінари. Проведений нами аналіз доводить, що риторична проблематика активно досліджується в контексті фахової підготовки.

Риторичний аспект досліджувався і педагогікою. Відомі роботи з історії педагогіки Б.Грінченка, Г.Жураковського, М.Демкова, П.Каптерева, М.Левківського, О.Любара, Є.Мединського, М.Стельмаховича визначають риторику як компонент освіти ще з часів античного світу. Незаперечним є вагомий внесок в розробку проблем вітчизняної риторики корифеїв української педагогічної думки: Х.Алчевської, Г.Ващенка, М.Грушевського, М.Драгоманова, О.Духновича, А.Макаренка, І.Огієнка, С.Русової, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, І.Франка, Т.Шевченка, П.Юркевича які обстоювали ідеї створення такої системи освіти, яка б спиралася на виховання і навчання особистості засобами активного, впливового рідного слова. У галузі педагогіки та шкільництва в Україні риторика досліджувалася як елемент підготовки в єзуїтських колегіумах та братських школах (А.Бичко, Я.Ісаєвич, В.Литвин, Т.Шевченко та інші), як складник трівіуму та інтегрувальний компонент навчання, основа для розробки вітчизняної методики в Острозькій та Києво-Могилянській академіях, Львівському, Харківському, Київському університетах, колегії Павла Галана (В.Андрушенко, В.Горський, В.Литвинов, В.Маслюк, Я.Стратій, З.Хижняк, Я.Чумак та ін.). Останнім часом з’явилися дисертаційні роботи, що по-новому висвітлюють творчу спадщину педагогів і просвітників досліджуваного періоду, передовсім без ідеологічних нашарувань та класового підходу: С.Бабич «Творчість Мелетія Смотрицького в контексті раннього українського бароко», Б.Бадрак «Творчість Івана Величковського», С.Бакай «Музично-педагогічні ідеї та просвітницька діяльність Г.С.Сковороди на Слобожанщині», Г.Гучко «Кирило-Мефодіївська традиція в українській духовній культурі (ІХ – перша половина ХІХ ст.)», Т.Левченко «Ключ розуміння» Іоаникія Галятовського як явище риторичної культури бароко», О.Туляков «Античні ідеї освіти та виховання у творчій спадщині Г.С.Сковороди», Л.Черник «Арістотелізм у Києво-Могилянській академії», О.Чорний «Вчення про людину Чернігівського літературно-філософського кола (друга пол. ХУІІ – перша пол.ХУІІІ ст.)», О.Шикула «Екзистенційний вимір духовності людини у творчості Григорія Сковороди».

Досліджувалася риторика як складник навчального процесу в контексті вивчення навчальної діяльності відомих освітніх закладів України, як феномен діяльності релігійних конфесій, як елемент творчої та наукової спадщини видатних українських діячів. Про це свідчать дисертації, де розкрито нові підходи до висвітлення означеної проблематики: Л.Алексієвець «Києво-Могилянська академія у суспільному житті України і зарубіжних слов’янських країн(ХУІІ – ХУІІІ століття)», Н.Бойко «Вчений-енциклопедист М.О.Максимович як історик України», Г.Панчук «Науково-педагогічна спадщина Іоаникія Галятовського», А.Ясіновський «Синтагміон про Сім Святих Тайн Гавриїла Севєра в контексті грецько-українських культурних та релігійно-політичних зв’язків кін. ХУІ – поч.. ХУІІ століття».

Останнім часом зріс інтерес до риторики у галузі професійної підготовки, зокрема досліджено формування риторичного потенціалу фахівців гуманітарної сфери (Я.Білоусова), соціокультурної (В.Романова), юристів (В.Молдован), державних службовців (Л.Михайлець), соціальних педагогів (А.Первушина). у цих дисертаційних роботах розглянуто особливості фахової підготовки, що обов’язково включає риторичний компонент. Широко досліджено різні аспекти використання риторичного потенціалу в процесі професійної підготовки вчителя. Так, А.Бєлкін, Л.Крамущенко, Н.Тарасевич розглядають риторичний потенціал у контексті педагогічної майстерності, А.Капська – як складник виконавсько-мовленнєвої діяльності, Л.Мацько, М.Пилинський – як елемент активного дискурсу. Значущим доробком є наукові дослідження в галузі риторики Г.Сагач, яка розробила концепцію риторичної підготовки майбутніх учителів, де риторика розглядається як інтегруючий компонент. Авторці належить й вагома друкована спадщина – навчальні посібники, методичні розробки, наукові статті тощо. Навчальний посібник авторів І.Зязюн, Г.Сагач «Краса педагогічної дії» чи не єдиний виданий для вчителів та аспірантів.

Таким чином, аналіз наукових досліджень, періодичних видань фахової проблематики, навчально-методичної літератури свідчить про те, що питання теоретичної та практичної риторики перебувають у процесі активної розробки. Однак, той же аналіз доводить, що фактично відсутні історіографічні дослідження риторики як навчальної дисципліни у вишах України в різні історичні періоди, методики її викладання. Фрагментарно вивчено спадщину видатних українських викладачів-риторів, громадських діячів, історичних постатей, відсутні системні хрестоматійні матеріали. Специфіка викладання риторики розглядалася виключно в контексті діяльності навчального закладу. Невирішеними залишаються питання становлення риторики як навчальної дисципліни в парадигмі професійної освіти.

Література:

1. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: (Навч. посіб. для вчителів, аспірантів, студ. серед. та вищ. навч. закладів). – К.: Укр. - фін. Ін-т менеджменту і бізнесу, 1997. –301 с.