Студент механічного факультету Книшенко А.О.,
студент механічного факультету Бурдаков
М.В.
Харківський національний автомобільно-дорожній університет;
ТЕРМІНИ ЯК
СПЕЦІАЛЬНІ ЛЕКСИЧНІ ОДИНИЦІ ТЕРМІНОСИСТЕМИ
Вивчення української теоретичної
спадщини стосовно термінологічної розбудови української мови показує, що вже у
ХVIII ст. українські вчені підходять до теорії терміна.
Словник української мови в 11-ти
томах (1970–1980) фіксує таке визначення: «Термін – слово або словосполучення,
що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки,
техніки, мистецтва, суспільного життя тощо» [1, т.10, с. 88]. У «Лінгвістичному
енциклопедичному словнику» за редакцією В. М. Ярцевої (1990) подано таке
тлумачення: «Термін (від лат. terminus – межа, кордон) – слово або словосполучення, що
позначає поняття спеціальної галузі знання чи діяльності. Термін входить у
загальну лексичну систему мови, але лише за посередництва конкретної термінологічної
системи» [2, с. 508]. Згодом до зазначених енциклопедичних дефініцій додалися
уточнення окремих науковців від українського і зарубіжного мовознавства.
Російський мовознавець Т. Л. Канделакі пропонує
під терміном розуміти «слово чи лексикалізоване словосполучення, що вимагає для
з’ясування свого значення у певній системі понять побудови дефініції» [3, с.
7]. Чимало науковців, зокрема С. С. Вільчинський,
Б. М. Головін, В. П. Даниленко, К. Ю. Діброва,
В. В. Лопатін, Л. П. Ступін, С. Д. Шелов, описували
терміни, протиставляючи їх нетермінологічній лексиці. Слова-нетерміни характеризуються тим, що для них факт мовлення
практично завжди передує факту мови. Сутність терміна, таким чином, передує
його існуванню.
Український термінолог Л. О. Симоненко акцентує
на тій особливості наукової лексики, яка, на відміну від загальновживаних слів,
є продуктом вторинної номінації понять, що пов’язане передусім із подвійним
баченням світу: загальним і науковим, тобто мова науки, використовуючи
загальновживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює в
дефініціях [4, с. 6].
Схарактеризувавши терміни як лексичні одиниці,
В. М. Лейчик наголошує на таких особливостях: з погляду семантики
термін є позначенням загального спеціального поняття певної галузі знань і
діяльності; з погляду способу позначення терміни, базуючись на лексичних
одиницях, які можуть уважатися немотивованими в загальному мовленнєвому плані,
стають мотивованими цими лексичними одиницями; з погляду формальної структури
терміни не відрізняються від будь-яких лексичних одиниць (слів, словосполучень)
певної мови; з погляду функціональної структури термін виконує всі функції,
притаманні будь-якій лексичній одиниці [5, с. 96].
Можливо, одним із найбільш узгоджених питань українського
й зарубіжного термінознавства є вимоги до термінологічної одиниці та її
властивостей. З урахуванням попередніх набутків у сфері вивчення термінів,
науковці пропонують виокремити такі властивості цього розряду лексики: 1)
термін повинен орієнтуватися на поняття, мати певний ступінь осмисленості й
логічної виправданості; 2) мотивованість терміна виступає як одна з його
позитивних ознак; 3) термін може бути всебічно схарактеризованим тільки тоді,
коли він розглядається в певних межах, рамках (ТП); 4) приналежність терміна до
певної галузі забезпечує йому однозначність, незалежність від контексту;
5) близько до питання про контекст прилягає й інша проблема, – модальність
терміна; 6) термін повинен бути по можливості коротким; 7) небажаною в
термінології вважається синонімія, бо один із термінів починає набувати ширшого
(чи вужчого) значення, ніж інший, або зовсім іншого;
8) у термінологічній лексиці не бажані омоніми, їх, омонімів, лексика
уникає, тому що вони утруднюють швидке сприймання й розуміння терміна; 9)
мусить бути дериваційно продуктивним, що сприяє створенню нових термінів на
базі існуючих у мові [6, с. 11 – 25].
Укладачі ДСТУ 3966-2000 пропонують власний погляд на
вимоги до термінів : однозначна відповідність терміна поняттю; відповідність
лексичного значення терміна позначеному ним поняттю; системність; раціональна
стислість; словотворча (дериваційна) здатність; мовна правильність [7, с. 18].
Аналіз наявних визначень, властивостей
і вимог до терміна дозволяє
констатувати, що термін – це
слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі з науки, техніки,
мистецтва, основними ознаками якого є системність, відповідність позначуваному
поняттю, наявність дефініції, тенденція до однозначності в межах свого
термінологічного поля.
Література
1.
Словник української мови : в 11-ти т. – К. : Наук. думка,
1970 – 1980. 2. Лингвистический
аспект стандартизации терминологии : монография / Даниленко В. П., Волкова И. Н., Морозова Л. А.,
Новикова Н. В.
– М. : Наука, 1993.– 127 с.3. Канделаки Т. Л. Семантика и мотивированность терминов / Т. Л.
Канделаки. – М. : Наука, 1977. – 167 с.4. Симоненко Л. О. Українська наукова
термінологія: стан і перспективи розвитку / Л. О. Симоненко // Українська
термінологія і сучасність : Зб. наук. праць. – К. : КНЕУ, 2001. – Вип. ІV. – С. 3–8. 5.Лейчик В. М. Столяров Я. Теорія плоских
статично невизначених конструкцій /Оптимальная длина и оптимальная структура
термина / В. М. Лейчик // Вопросы языкознания. – 1981. – № 2. –
С. 63–73. 6.Нікуліна Н. В. Становлення сучасної української
термінологічної системи автомобілебудування та ремонту транспортних засобів :
дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.01 / Нікуліна Неля
Василівна. – Х., 2004. – 256 с.
7.Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять :
ДСТУ 3966-2000. – Чинний від 01.01.01. – К. : Держспоживстантарт України, 2000. – 32 с.