Филологические науки/ 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Грищенко Я.С.

Київський національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут», Україна

До питання розвитку відносин поетики та риторики

В наш час словом герменевтика позначають науку про те, як, до якого ступеня, за допомогою яких принципів та процедур можливо інтерпретувати літературні тексти. Незважаючи на те, що нова критика стверджує неможливість розглядання твору у зв’язку з намірами автора, а структуралізм і деконструктивизм взагалі відкидають можливість виявлення в текстах одного визначеного змісту, саме герменевтичні методи використовують для розглядання дійсного змісту поетичних творів, як найбільш виразних. Але аналізування версифікаційного тексту без залучення таких суміжних лінгвістичних наук, як поетика, риторика, естетика, буде недостатньо висвітлювати сутність художного твору.

Поетика – наука про будову літературних творів та систему естетичних засобів, що в ній використовуються. Кожна окрема гілка поетики має свої власні функції. Загальна поетика вивчає засоби та закони побудови творів. Провідним завданням описової поетики є опис структури творів. Розвиток літературно-художніх засобів вивчає історична поетика. Однак, дійсна поетика використовує усі засоби роботи з творами для більш повного їх розуміння [3].

Поетика – один з найважливіших розділів теорії літератури, що бере свій початок від часів Аристотеля. Сьогодні поетика є самостійною науковою дисципліною, сукупністю засобів творення художньої реальності, яка існує в художньому просторі та часі й несе певну концепцію світу і особистості. Поетика – це близька до літературознавства, герменевтики, риторики, наукова дисципліна, яка вивчає засоби творення художньої реальності та її структуру [1].

Існує багато різних визначень поетики, наведемо деякі з них. Кріс Белдік [3] вважає, що поетикою є основні принципи поезії або літератури в цілому. Поетика тісно співіснує з такими аспектами поетичних творів, як форма, мова, жанр і композиційні засоби. Провідним завданням поетики, на думку Б.В. Томашевського [6] є вивчення засобів побудови літературних творів. У якості об’єкта вивчення поетики виступає художня література. Засобом вивчення є опис, класифікація й тлумачення явищ. В.М. Жирмунський [2] під поетикою розуміє науку про літературу як про мистецтво, науку про поетичне мистецтво, науку про поезію.

Поетика знаходиться у тісному зв’язку з риторикою, яка досліджує закладені в мові можливості переконання та вираження – засоби мови та мислення, що використовуються підчас побудови результативних висловів. Аристотель відокремлював риторику від поетики, вважаючи риторику мистецтвом переконання, а поетику – мистецтвом наслідування та відтворення [4, с. 79].

Нат теорію риторики як науки про переконання, форми та методи мовленнєвого впливу на адресата працювали Гермагор, Арістон і Цицерона [5, с. 8].

У філологічній традиції Середньовіччя й Ренесансу відбулося злиття теорій поетики та риторики. Остання почала розглядатися як мистецтво красномовності, а поезія (оскільки вона вчить, доставляє задоволення та спонукає на певні дії) – почала вважатися вищим проявом цього мистецтва. В кінці ХХ століття риторика відродилася як вчення про структурні особливості дискурсів [4, с. 79]. Школа французького структуралізму, зокрема такі вчені, як Р. Барт, Цв. Тодорова, Ж. Женетта, А. Й. Реймс, К. Брексон, відігравала не останню роль у становленні так званої «нової риторики». Французькому структуралізму властивий стійкий інтерес до досліджень поетичної мови та лінгвістичного аналізу літературних творів, що склався під впливом російської формальної школи, та, зокрема, ознайомлення з перекладеними на французьку мову працями М. Бахтіна, В. Проппа, Б. Томашевського, О. Чичеріна, В. Шкловського [5, с. 16-17].

Отже, риторика склалася пізніше поетики, базуючись на її теоретичному досвіді. Поезію та риторику об’єднує міцний зв’язок, оскільки риторика багата на мовні та мовленнєві фігури, призвані надати тексту переконливості. Художня мова й представлений нею зміст є сферою компетенції риторики, а описана цією мовою та розташована за нею художня реальність є сферою компетенції поетики. Для вірного розуміння, інтерпретації та тлумачення художніх творів необхідне поєднання обох наук.

Література

1. Борев Ю. Б. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов/ Ю.Б. Бореев. – М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 575с.

2. Жирмунский В. М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика / В. М. Жирмунский. – М. : Наука, 1977. – 405 с.

3. Иванов В. В. Поэтика / В.В. Иванов // Краткая Литературная Энциклопедия: В 9-ти тт. – Т. 5. – М.: Сов. Энциклопедия, 1968. – С. 936–943

4. Каллер Дж. Теория литературы: краткое введение/ Джонатан Каллер: пер. с англ. А. Георгиева. – М.: Астрель:АСТ, 2006. – 158с.

5. Общая риторика: Пер. с фр. / Ж. Дюбуа, Ф. Пир, А. Тринон и др.; Общ. ред. и вступ. ст. А. К. Авеличева. — М.: Прогресс, 1986 — 392 с.

6. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика : [учеб. пособие] / Б. В. Томашевский ; [вступ. ст. Н. Д. Тамарченко ; коммент. С. Н. Бройтмана при уч. Н. Д. Тамарченко]. – М. : Аспект-Пресс, 1999. – 334 с.

7. Baldick Ch. The conceise Oxford of Dictionary Literary Terms / Chris Baldick. – Oxford, 1990. – 246 р.