Бєляков О.Р., студент ІІІ курсу

Навчально-науковий юридичний інститут

Національний авіаційний університет, м. Київ

Науковий керівник: Омельченко А.В., асистент

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ "СЛУЖБОВИЙ ТВІР".

Глобалізація інформаційних технологій та інтенсивні процеси міграції продукції інтелектуальної праці висувають сьогодні високі вимоги до механізмів правового регулювання широкого кола питань щодо охорони прав інтелектуальної власності. Серед критеріїв розвитку правових інституцій цивілізованих держав все більшого значення набуває ефективність законодавства та гарантованість щодо збереження і примноження інтелектуального потенціалу.

У зв’язку з трудовими відносинами велику кількість творів автори створюють під час виконання своїх службових обов’язків. Службові обов’язки можуть виникати лише внаслідок трудових правовідносин. Тож, можна зробити висновок, що твори, створені за наявності трудових відносин між автором та іншою особою, – це службові твори. Визнання творів службовими істотно впливає на обсяг авторських прав та режим використання цих творів. Поняття «службовий твір» визначено у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та у Цивільному Кодексі України.

На сучасному етапі існує термінологічна неузгодженість щодо терміна «службовий твір» загального закону (Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) із спеціальним законом (Законом України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон). Так, у ст. 429 ЦК України, на відміну від ст. 16 Закону, законодавець не оперує поняттям «службовий твір», а використовує словосполучення «об’єкт, створений у зв’язку із виконанням трудового договору». У наведених вище статтях законів існує ще одна парадоксальна ситуація. Так, у ст. 16 Закону закріплено, що службовий твір створює автор за трудовим або цивільно-правовим договорами. У той час, як у ст. 429 ЦК України з’являється працівник, у якого відсутні будь-які авторські права на службовий твір, оскільки законодавством України про авторське право цього не передбачено. Положення ст. 429 ЦК України вступає у протиріччя з ч. 1 ст. 435 ЦК України, якою закріплено, що первинним суб’єктом авторського права є саме автор твору, а не працівник. Виходячи із вищевикладеного, на практиці, говорячи про службові твори поняття «автор» і «працівник», застосовують в однаковому значенні.

Отже, службовий твір – це твір, створений автором чи працівником у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Тобто, щоб твір було визнано службовим, його створення має передбачатися у трудовому договорі (контракті) або в результаті виконання автором службового завдання. Однак зазначимо, що це завдання не може виходити за межі трудової функції автора (тобто за межі його службових обов’язків). Крім того, такі завдання за своїм обсягом не можуть перевищувати норми праці, встановлені законодавством. Інакше кажучи, якщо автор створив твір, який не передбачено умовами трудового договору (контракту) або службовим завданням, то такий твір не вважатимуть службовим і всі права на його використання повністю належатимуть автору. Укладаючи трудовий договір (контракт) або призначаючи автору службове завдання, роботодавець фактично купує в автора твору пов’язані з ним виключні майнові права. Особисте немайнове право залишається за автором твору, як визначено у ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Чинним законодавством України встановлено, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцеві, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором та роботодавцем. Наразі за створення та використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір і порядок виплати якої встановлюється трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Отже, при використанні службового твору його автор, крім заробітної плати, має право на виплату авторської винагороди. Виплачувати авторську винагороду має та особа, яка використовує службовий твір. Для авторського права традиційною є договірна форма правовідносин між автором та особою, яка використовує результати творчої діяльності автора. Виходячи з цього, можна сказати, що одним із засобів захисту авторських прав на службовий твір є службовий договір, умови якого повинні бути також викладені в положенні, наприклад, як в Положення Інституті Фізики НАН України «про створення, охорону та використання права інтелектуальної власності і виплату винагороди їх авторам» (далі – Положення).

Це Положення має бути розроблено на підставі ст. 418–508, 1107–1114 Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права», Закону України «Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій», Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», розпорядження Президії НАН України від 30.10.2008 № 622 та постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 200 8р. № 520 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер».

Також у цьому Положенні визначається порядок створення, використання та охорони об‘єктів інтелектуальної власності та виплати винагороди їх творцям та особам, що здійснюють трансфер технологій.

Список використаної літератури

1. Аналіз правових підстав визнання твору службовим // Г.Г. Головань, маг., А.С. Клєтчикова, маг., НТУ «ХПІ»

2. Проблеми захисту службових творів (креслень та технічної документації) // Терещенко О.А.

3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» [Електронний ресурс] : Редакція від 13.01.2016 — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12

4. Цивільний Кодекс України [Електронний ресурс] : Редакція від 01.04.2016 — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15