Студент Сілін Ю.В., викладач Борисюк О.Б.

Житомирський національний агроекологічний університет

Негативний вплив туризму на місця відпочинку

Туризм уже давно належить до найбільш прибуткових і таких, що інтенсивно розвиваються, галузей світового господарства. Розвиток туризму відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем. У багатьох країнах світу саме за рахунок туризму з’являються нові робочі місця, підтримується високий рівень життя населення, створюються передумови для поліпшення платіжного балансу країни.

Однак швидкі темпи розвитку туризму та його масовість призвели до негативних змін природного середовища в окремих регіонах. Стали непридатними для відпочинку і рекреації забруднені пляжі, території з надмірним шумом, розвиненою ерозією, збіднілим ландшафтом, тобто туризм почав нищити основи свого існування [1].

Так бурхливий розвиток гірського туризму призвів до засмічення перевалів, місць для ночівлі, які практично ніхто не прибирає. Потік таких туристів за останні роки має хаотичний характер, а масовість сходжень на найвищі гірські вершини щороку збільшується, особливо це стосується найвищої точки України ‒ гори Говерли, яка стала місцем «паломництва» до свята Незалежності України та інших державних свят.

Наслідком таких масових сходжень є витоптані трави, які ростуть поруч із туристичними стежками, зруйнований підріст, ущільнений ґрунт, який починає гірше пропускати вологу та повітря, непомітно змінюється мікроклімат приґрунтового шару, зменшується кількість комах, середовищем існування яких була витоптана трава. На стежках з'являються глибокі ерозії глибиною від 10 до 50 см.

Заклади харчування і проживання, які обслуговують туристів, також найчастіше сконцентровані саме у важливих екосистемах. До них належать пляжі, узбережжя рік і озер, у горах вони розташовані неподалік гірських хребтів, на територіях з гарними краєвидами. Це призводить до знищення найцінніших природних систем і об'єктів [2].

Досить часто неочищені стічні води з готелів, ресторанів, туристичних баз потрапляють в озера, ріки і моря, завдаючи значної шкоди підводній флорі й фауні, а також тваринам, життя яких пов'язане з водою (бобри, видри, дикі гуси, качки). Додаткову проблему створює значна кількість відходів. Часто сміття скидають посеред лісу чи в море, що, крім шкоди для довкілля, погіршує санітарно-епідеміологічний стан природних територій. Шкідливим є і будівництво нових туристичних об'єктів. Відбувається вирубування лісів, відлякування звірів, руйнується структура ґрунту, гине велика кількість дрібних тварин і рослин [2].

Іншими негативними наслідками є засмічення, яке погіршує естетичний вигляд і санітарно-гігієнічний стан довкілля. Від необережного поводження з вогнем виникають лісові пожежі, які знищують ландшафти, призводять до появи ерозії (через знищення рослинного покриву) [3]. Вирубування дерев для заготівлі дров призводить до зникнення невеликих звірів, зменшення лісів, зміни екосистем, ерозії. Через постійний галас відпочивальників відлякуються звірі. Кожний турист прагне взяти сувенір на пам'ять, що призводить до знищення цінних природних об'єктів. Прикладом може бути г. Карадаг у Криму, де до відкриття національного парку відвідувачі по-варварськи вирубували цінні мінерали і коштовне каміння зі скель.

Тому у зв’язку з погіршенням стану навколишнього середовища останнім часом відбувається пошук альтернативних напрямів використання туристичних ресурсів, де достатньо вагомою є природна складова. Одним з таких напрямів, що активно розвивається в усьому світі, дослідники називають екологічний туризм [1].

Екологічний туризм - це такий вид туризму, який виражається в активному проведенні часу людиною в природному середовищі не тільки з використанням рекреаційних, пізнавальних та інших можливостей, але і з урахуванням їх збереження і примноження як на свідомому, так і на практичному рівні [2].

Висновок. По всій території України розташовані різноманітні природоохоронні об'єкти. Це заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки, пам'ятки природи тощо. Є багато природних територій і об'єктів, придатних для відпочинку. Це річки, озера, окремі скелі, каньйони і просто території з чудовими краєвидами.

Проте якщо природа України має великий потенціал для розвитку екотуризму, то соціально-економічний потенціал нашої країни для розвитку цього виду туризму дуже незначний. Такий чинник, як низький рівень екологічної свідомості туристів, є причиною багатьох варварських вчинків і свідчить про неготовність населення займатися екологічними видами туризму. Відсутність кваліфікованих кадрів призводить до того, що мало хто з туроператорів хоче займатися цією діяльністю, а якщо хтось і береться, то його дії не зовсім відповідають принципам екологічного туризму. Ще одним чинником, який зменшує перспективи розвитку екотуризму в Україні, є недосконала законодавча база, яка відштовхує як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Закон України «Про туризм», державні стандарти з туристично-екскурсійного обслуговування та послуг населенню практично не торкаються питань екології і зменшення негативного впливу туристичних підприємств на довкілля. Тому за таких умов екологічний туризм хоч і розвиватиметься, проте досить повільними темпами.

Список використаних джерел

1. Бочкарева Т. В. Эколого-культурный туризм : технологии и опыт организации / Т. В. Бочкарева, С. Е. Самарцев, Я. Г. Хлыстова. — М. : Книгодел, 2002.

2. Косолапов А. Б. Теория и практика экологическоготуризма : учеб. пособ. / А. Б. Косолапов. — М. : КНОРУС, 2008. — 240 с.

3. Храбовченко В. В. Экологический туризм : учеб.-метод. пособ. / В. В. Храбовченко. — М. : Финансы и статистика, 2009. — 208с.