Духаніна Н.М.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського»

МЕДІАОСВІТА ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

Метою сучасної освіти є підготовка фахівців високого рівня з розвиненими аналітичними та дослідницькими навичками, критичним мисленням, уміннями поглиблювати, систематизувати й активізувати свої знання для розв’язання різноманітних завдань, готових до самоосвіти і самовдосконалення впродовж життя. На нашу думку, впровадження медіаосвіти в навчальний процес; створення та розвиток медіаосвітнього середовища навчального закладу; активне застосування медіаосвітніх технологій у навчальному процесі, наукових дослідженнях; створення медіаосвітніх програм, проектів, навчально-методичних комплексів; формування медіакомпетентності студентів ефективно сприяє підвищенню рівня освітньої та фахової підготовки. У зв’язку з цим, нами визначено основні завдання щодо впровадження та реалізації медіаосвітньої підготовки студентів напрямів підготовки 6.050101 «Комп’ютерні науки», 6.040302«Інформатика»:

1. Проаналізувати сучасний стан медіаосвітньої підготовки студентів.

2. Проаналізувати робочі програми дисциплін, що вивчаються з метою наявності наскрізної медіаосвітньої складової.

3. Визначити особливості підготовки студентів засобами медіаосвіти.

4. Визначити організаційні, психолого-педагогічні умови впровадження медіаосвіти у навчальний процес.

5. Розробити методичні вказівки з медіаосвіти, низку інтегрованих, спеціалізованих і факультативних медіаосвітніх програм.

6. Розробити та впровадити медіаосвітні курси в навчальний процес.

7. Розробити систему мотивації педагогічного колективу та студентів до використання потенціалу медіаосвіти у фаховій підготовці та створенні медіаосвітнього середовища.

8. Організувати співробітництво з вищими навчальними закладами, структурами та організаціями, зацікавленими в поглибленні медіаосвіти фахівців ІТ-профілю.

Отже, на часі вести мову про цілеспрямоване навчання за посередництва та на матеріалі медіа, про необхідність спеціальної медіаосвітньої підготовки студентів, що включає теоретичну, організаційно-технічну, психологічну і практичну підготовки особистості до даної діяльності.

Аналіз наукової літератури з проблем медіаосвіти засвідчує, що медіапедагоги активно розробляють і впроваджують у навчальний процес моделі медіаосвіти (освітньо-інформаційні, етико-виховні, практико-утилітарні, естетичні, соціокультурні тощо), що зорієнтовані на максимальне використання її потенційних можливостей. Позитивним результатом медіаосвіти вважають медіаосвіченість, медіакомпетентність особистості, що включають:

1. Високу адаптованість особистості – здатність швидко реагувати на досягнення науково-технічного прогресу й адаптуватись до змін, в інформаційно-насиченому середовищі; наявність стійкості до маніпулятивності з боку медіа, стресів і неприємних ситуацій.

2. Інформаційні потреби – усвідомлення інформації як абсолютної цінності, сучасного потужного інструменту досягнення успіху; як ціннісної орієнтації особистості на задоволення інформаційних потреб та „інформаційного голоду”.

3. Розвинене мислення – здатність особистості міркувати, робити висновки, використовувати різновиди, форми, механізми і індивідуальні особливості мислення в процесі пізнавальної діяльності за допомогою та на матеріалі медіа.

4. Комунікативність – інтерактивне та вільне спілкування; усвідомлення медіатексту як „нового комунікаційного продукту”.

5. Відповідальність – здатність індивіда усвідомлювати результати своєї діяльності згідно з поставленими цілями й завданнями, прийнятими в суспільстві нормами, законами; здійснювати саморегуляцію та самоконтроль; нести відповідальність за власну діяльність, медіапродукцію: її контент, вплив на суспільство, з точки зору корисності або шкідливості.

6. Прагнення до самоосвіти – готовність до постійного саморозвитку, самовдосконалення, вищого статусу, нових досягнень; орієнтація на діяльність із залученням медіаосвітніх технологій як ефективного засобу самоосвіти.

7. Творчу активність – прагнення до нового, оригінального, креативного у постановці та вирішенні завдань; здатність генеpувати ідеї, висувати гіпoтези, виявляти протиріччя; уміння виокремлювати передові, прогресивні, раніше не використовувані деталі/елементи в своїй діяльності; наявність інтересу, уяви, інтуїції, гнучкого розуму, дивергентного мислення.