Педагогічні науки/4. Стратегічні напрямки реформування системи освіти

Ткачов А. С.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Історичні передумови розвитку ідеї навчання обдарованої молоді

Сьогодні існує актуальна потреба в пошуку ефективних шляхів розв’язання проблеми виявлення й розвитку обдарованої молоді. Значний інтерес у цьому плані викликають теоретичні та практичні доробки з окресленого питання, накопичені в попередні періоди історії людства, адже їх вивчення дозволяє проаналізувати, як відбувався розвиток ідеї навчання обдарованої особистості, а як наслідок – краще усвідомити суть цієї проблеми в сучасному суспільстві.

Як установлено, перші ідеї про видатні можливості людини та причини їх виникнення були сформульовані ще в античному суспільстві. Причому античні мислителі були переконані в божественному походженні геніальності людини, не розуміючи роль освіти в розвитку її здібностей. Незважаючи на цей факт, деякі з них відзначали необхідність навчання й виховання обдарованих людей як необхідну передумови забезпечення їхньої конструктивної ролі в суспільстві. Так, Сократ, вважаючи неможливим здійснювати зовнішній вплив на природну обдарованість особистості, водночас відстоював ідею про існування нагальної потреби у здійсненні освіти й морального виховання «могутніх духом» (тобто геніальних) людей, бо, на його думку, тільки в такому випадку вони можуть стати справжніми благодійниками людства, спрямувати свою активність на досягнення благородних цілей.

Певні думки стосовно проблеми обдарованості висловлював у своїх працях видатний філософ Аристотель. Зокрема, у своїй праці «Накомахова етика» він підкреслював, що людина є суспільною істотою, а життя в суспільстві вимагає від неї оволодіння відповідними доброчинностями. Цей процес передбачає усвідомлене здійснення молоддю певних соціально значущих вчинків. На цій підставі Аристотель щастя обдарованої людини вбачав у тому, що вона не просто на високому рівні виконує певного виду діяльність, але й забезпечує її узгодженість з вимогами доброчинності [1].

Незважаючи на недооцінку мислителями ролі навчання й виховання в розвитку здібностей обдарованої молоді, прогресивна освітня система античного суспільства виступала ефективним практичним засобом формування його творчої еліти. Адже зазначена модель освіти забезпечувала різнобічний розвиток особистості, сприяла успішному розкриттю й подальшому розвитку її творчого потенціалу.

Актуальні для сьогодення ідеї з проблеми обдарованості висловлював відомий римський педагог Квінтіліан. Зокрема, він вважав, що всі діти мають значні навчальні здібності, які треба розвивати в процесі здійснення освіти. Водночас мислитель привертав увагу тому факту, що деякі діти виділяються серед решти школярів своїми непересічними навчальними здібностями, швидкістю мислення, гарною пам’яттю, однак дуже часто в майбутньому ці здібності не отримують подальшого розвитку. Таку ситуацію Квінтіліан порівнював із процесом проростання насіння, що посадили близько до поверхні землі: воно швидко проростає, проте пізніше значно відстає в рості від решти насіння та набагато раніше починає жовтіти. Видатний педагог робить висновок про те, що «швидкий розум» дитини, як і передчасні плоди, як правило, майже ніколи достатньою мірою не визріває.

На підставі цього Квінтіліан робить висновок про те, що про справжню обдарованість людини можна говорити в тому разі, якщо їй вдасться попередити, подолати період свого раннього оскудіння та успішно перейти на наступний етап свого розвитку, який, за Квінтіліаном, пов’язаний з віком «плідності» й «винахідливості» особистості. Як справедливо вважав учений, успішність цього переходу школярів значною мірою залежить від професійної майстерності педагогів, які мають створювати відповідні сприятливі передумови для розвитку індивіда. Отже, найкращі результати в процесі навчання й розвитку учнів досягаються в тому випадку, коли виховний вплив відповідає їхнім природним обдаруванням та здібностям [3].

Як з’ясовано, в добу Середньовіччя ідея про божественне походження здібностей людини набула підкріплення на рівні релігійних догм. У церковних трактатах підкреслювалось: усе, що відбувається в житті людини, є практичним втіленням волі Бога, тому слабка людина не може змінити те, що визначено її таланом. У дослідженні встановлено, що суттєві зміни в уявленнях стосовно здібностей людини відбулись тільки в епоху Відродження. Саме в ті часи під впливом існуючих реалій відбулось переосмислення підходів до розуміння суті та природи обдарованості, шляхів її розвитку. Повністю не заперечуючи роль Бога в розвитку обдарованості молоді, провідні мислителі сформулювали в ті часи принципово нові ідеї про цей феномен та шляхи розвитку здібностей особистості педагогічними засобами. Саме в епоху Відродження виник концепт обдарованої особистості [2].

Отже, можна підсумувати, що ідея навчання обдарованої молоді має тривалу історію розвитку. На різних її етапах провідні діячі та педагоги висловлювали актуальні для сьогодення думки з цього питання, які можна творчо застосувати в сучасних умовах функціонування навчальних закладів.

Література:

1. Аристотель. Никомахова этика [Электронный ресурс] / Аристотель. – Режим доступа : https://www.civisbook.ru/files/File/Aristotel_Nikomakhova.pdf.

2. Ивлева М. Л. Формирование психологической концепции одаренности в эпоху Возрождения / М. Л. Ивлева, В. А. Иноземцев // Известия МГТУ «МАМИ». – 2014. – № 2(20). – Т. 5. – С. 125-131.

3. Квинтилиан М. Ф. Двенадцать книг риторических наставлений / М. Ф. Квинтилиан. В 12 кн. – Спб. : типограф. Императ. Рос. академии, 1834. – Ч. 1. – С. 27.