Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Журбей О.М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Напрямки покращення використання майна підприємства

Майно підприємства є одним з найважливіших факторів будь-якого виробництва, їх склад і ефективність використання прямо впливає на кінцевий результат господарської діяльності підприємства.

Формування ринкових відносин передбачає конкретну боротьбу між різними товаровиробниками, перемогти в якій можуть лише ті, хто найбільш ефективно використовує усі види наявних ресурсів.

Умови переходу до ринкової економіки вимагають від виробничих колективів постійний пошук резервів підвищення ефективності використання усіх матеріально-речових факторів виробництва, в тому числі і основних засобів. Виявити і практично використовувати ці ресурси можна за допомогою фінансового аналізу.

Питання напрямків покращення використання майна підприємства комплексно не досліджені ще в роботах економістів з достатньою глибиною. Зокрема, методам аналізу майна та джерел його утворення присвячені праці таких вітчизняних економістів як Мниха Є.В., Поповича П.Я. та ін. На реалізацію стратегічного управління фінансами підприємства значну увагу звернула Лукіна Ю.В., а кредитному фінансуванні – Тітенкова М.В. та Таряник О.М.

Майно підприємства являється однією із найважливіших категорій економічного аналізу. Майно для діяльності підприємства є категорією, аналогічною за значимістю категорії капіталу. Капіталом вважаються вкладення в активи, які перебувають у розпорядженні підприємства (товариства) і достатні для виконання господарської та фінансової діяльності й отримання прибутків [3].

Фінансовий стан підприємства і його стабільність значною мірою залежать від того, яке майно є в розпорядженні підприємства , в які активи вкладено капітал і який дохід вони йому приносять. Керівництво підприємства має чітко уявляти, за рахунок яких джерел ресурсів воно буде здійснювати свою діяльність і в які сфери діяльності буде вкладати свій капітал.

Політика управління майном підприємства передбачає постійне здійснення перегляду наявного складу майна і порівняння його із отриманими фінансовими результатами. При цьому використовується ще порівняння із попередніми роками і визначається при якій політиці та при якій структурі активів підприємство працювало найрентабельніше і на разі визначаються шляхи оптимізації складу майна.

Розглядаючи шляхи підвищення ефективності та оптимізації складу окремо основних засобів та оборотних активів, головними напрямками підприємства є визначення резервів підвищення ефективності використання.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних засобів будь-якого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих засобів підприємства:

- поліпшення складу, структури і стану основних виробничих засобів підприємства;

- удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

- зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

- підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці [2].

Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення їх використання й відвертання на позапланові цілі, капітальні вкладення та капітальний ремонт і інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел, знижує ефективність використання оборотних активів, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах має бути організований систематичний контроль за використання оборотних активів, що у них є. Цей контроль має включати: перевірку зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів; перевірку вірності витрачання власних і позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів; перевірку ефективності здійснюваних на підприємстві заходів по економному витрачанню на виробництво матеріальних цінностей та грошових коштів.

З метою забезпечення на підприємствах запланованого рівня оборотних активів необхідно не допускати понаднормативних вкладень у оборотні активи, відвертання оборотних активів у капітальні вкладення та на інші заходи. У зв'язку з цим важливим є здійснення контролю за використанням майна підприємства за цільовим призначенням.

Звичайно позитивним є те, що для здійснення своєї діяльності підприємство використовує власні кошти, але не завжди негативним є залучення кредитів. Коли підприємство здійснює діяльність виключно за рахунок власного капіталу, тоді воно функціонує в давно установлених масштабах. Підприємство не розширює свою діяльність , не закуповує нове устаткування, обладнання, не робить інвестиції в інші суб'єкти господарювання. Це означає, що підприємство працює щоб функціонувати, а не розширювати діяльність, не завойовувати нові території. Ці дії можуть у майбутньому принести значні прибутки, якщо ж раціонально, ефективно проводити фінансово-економічну політику [4].

Не завжди погано, коли підприємство залучає в свою діяльність позикові ресурси, зокрема, кредит. За рахунок цих коштів воно може розширити діяльність, створити, можливо, нові робочі місця і площі, покращити устаткування, асортимент продукції.

Таким чином, підприємство, що використовує позичковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту

рентабельності власного капіталу, однак втрачає свою фінансову стійкість.

Доцільно, на нашу думку, звернути увагу й на проблему залучення підприємством довготермінових кредитів та визначення ролі облігацій як інструменту залучення довготермінових кредитних ресурсів, який заповнюватиме вільну нішу цього проблемного та мінливого сегмента кредитного ринку.

Банківські кредити є одним із найпоширеніших способів залучення довготермінових позичкових ресурсів у розвинених країнах. В українській економіці простежується зовсім протилежне. Кредитні установи віддають перевагу стратегії задоволення короткотермінових потреб позичальників у кредитних ресурсах, що стримує їх у здійсненні довготермінових потреб.

Більшість вчених вважають, що сьогодні треба говорити не лише про проблеми структурування капіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетування структури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в наукових джерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливості формування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційовані підприємства для установлення цільової структури власного капіталу з метою досягнення високих фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і його учасників та замовників, а також зростання фінансової стійкості [4].

Отже, варто зазначити деякі принципи оптимізації використання майна підприємства:

1. Залучення кредитних ресурсів за допомогою такого інструменту, як облігації має стати не панацеєю чи єдиним способом їхнього залучення, а лише додатковим щодо кредитування методом.

2. Одним із напрямів поліпшення стратегії залучення кредитного капіталу підприємства є розробка ними внутрішніх нормативних документів, за допомогою яких вони зможуть оцінювати перспективність та доцільність способів залучення та структуру джерел позичкових ресурсів.

3. Із розвитком вітчизняного фондового ринку, а саме такого його сегмента, як ринок облігацій, залучення підприємствами кредитних ресурсів поліпшить не лише ступінь надходжень їх до підприємств, а й дасть змогу створити конкуренцію банківському кредитуванню, що приведе до зниження процентної ставки за банківськими кредитами, поліпшення умов кредитування, створення передумов до розвитку довготермінового банківського кредитування та інших видів залучення кредитних ресурсів.

Зазвичай підприємства зацікавлені у залученні позичкового капіталу, оскільки відсотки за кредит розглядаються як витрати і не включаються в оподаткований прибуток. Окрім того, витрати на виплату відсотків, як правило, нижчі від прибутку, який підприємство отримує від використання в своєму обороті позичкових коштів, а це сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу.

Політика управління майном повинна забезпечувати пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи підприємства.

Література:

1. Лукіна Ю.В. Формування та реалізація стратегії управління фінансами підприємства // Фінанси України. - 2006. - № 3. – С. 25-33.

2. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 412 с.

3. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 630 с.

4. Таряник О.М., Тітенкова М.В. Кредитування підприємств міжнародними фінансово-кредитними інститутами// Фінанси України. - 2006. - № 7. – С. 31-38.