Зарицька Х.,студентка
Буковинська державна фінансова академія,
м.
Чернівці
Проблеми і перспективи
розвитку туризму в Україні
Починаючи з
середини 80-х рр. ХХ ст. туризм стає важливим соціальним і політичним явищем,
він істотно впливає на сучасний світовий устрій, економіку багатьох країн і
регіонів світу. Туристична галузь завдяки стрімким темпам зростання
перетворилася на одну з важливих складових світової економіки. На сферу туризму
припадає близько 12% від світового валового продукту, понад 30% від обсягів
світової торгівлі послугами та 11% від світових споживчих витрат, 7% від
загального обсягу інвестицій та 5% від усіх податкових надходжень.[2, c.210-211]
Аналіз стану вітчизняного
туристичного ринку свідчить про те, що розвиток туризму в Україні перебуває
лише на початковій стадії. Збільшення потоків внутрішнього та в’їзного туризму
нині уповільнюється через низку негативних факторів, до яких належать:
недостатній розвиток туристичної інфраструктури; нерозробленість
нормативно-правової бази; економічна та політична нестабільність у країні;
обмеженість асортименту запропонованих послуг; відсутність комплексного бачення
країни як перспективної туристичної дестинації; недосконалість реклами
українських туристичних центрів за кордоном та ін.
Зазначені
проблеми неможливо вирішити без підтримки держави. Тому на даному етапі до
першочергових завдань державних органів управління в галузі туризму можна
віднести створення ефективних умов для роботи туристичних підприємств, установ
та організацій, що, у свою чергу, потребує: розробки й впровадження
прогресивних методів і стандартів туристичного обслуговування; розвитку малого
та середнього підприємництва в сфері туризму; підвищення ефективності
використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини; зміцнення
матеріально-технічної бази туризму; розвитку туристичної інфраструктури;
вдосконалення інформаційного та рекламного забезпечення туризму; провадження
ефективної інноваційної діяльності; поліпшення кадрового забезпечення в сфері
туризму; розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі; підвищення
іміджу держави на міжнародному рівні.
[2, c. 212]
Також проблемою Україні є те, що
туристичні ресурси сьогодні використовуються далеко не в повному обсязі.
Дослідження науковців свідчать про те, що одночасна ємність природних ресурсів
України з врахуванням можливого навантаження та екологічних вимог складає
близько 50 млн. чоловік, в той час як рівень використання внутрішніх
туристично-рекреаційних ресурсів України фактично дорівнює 7-9% .[3, c.21-22]
Це викликано такими причинами:
-
відсутність коштів на проведення маркетингу
туризму в Україні;
-
необхідність отримання візи для в’їзду в Україну
викликає перше негативне ставлення у потенційних туристів;
-
наявність різноманітних перешкод для туриста:
застаріла літаки та занедбані аеропорти, повільні та некомфортабельні поїзди та
автобуси, часті зупинки працівниками державної інспекції, прискіпливість митних
та прикордонних служб.
До сьогодні в Україні
було досить чітко вибудовано диференційовану систему органів урядового та
неурядового характеру, які фахово займалися цими питаннями. Так, Законом “Про
туризм” встановлено, що державна політика у галузі туризму визначається
Верховною Радою України. Центральним органом державної виконавчої влади в
галузі туризму був Державний комітет України по туризму (на сьогодні -
ліквідовано), повноваження якого визначалися цим законом та положенням, що
затверджувалося Кабінетом Міністрів України. Державний комітет України по
туризму реалізував державну політику в галузі туризму і ніс відповідальність за
подальший його розвиток; брав участь у підготовці проектів законодавчих та
інших нормативних актів з питань туризму. [1]
При впровадженні Закону “Про туризм” його метою
визначалося створення правової бази для становлення туризму як
високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку
громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень,
захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності,
визначення їх обов'язків і відповідальності. Як бачимо, пройшло вже більше 5
років, а ситуація в туристичній галузі реально не змінилася. Тому можна дійти
до цілком логічного висновку, що вся створена система органів, видана кількість
законів, розпоряджень, указів є черговою жертвою бюрократизму в нашій державі.
І саме це є головною проблемою сьогодення у суспільстві. Не можна вважати, що,
видавши пару законів, ситуацію можна змінити на краще. Доки не прийде
усвідомлення у потребі туризму як провідної галузі економіки, ніяких змін на
краще не відбуватиметься. [3, c.24-25]
Серед багатьох подій, очікуваних в Україні найближчими роками, дедалі
більшої значимості та популярності набуває фінал чемпіонату Європи з футболу
2012 року. Така увага є закономірною, адже підготовка до
проведення фіналу зачіпає практично всі сфери нашого суспільства. Це стосується
і подальшого розвитку туризму в Україні.
Враховуючи нинішній стан туризму в Україні, для досягнення поставленої
мети необхідно в короткі строки вирішити досить складні проблеми. Сучасна
туристична індустрія — дуже складна й багатогранна економічна система. Туризм
не тільки прямо чи опосередковано охоплює більшість галузей економіки, у тому
числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт,
страхування, зв’язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство,
сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, а й стимулює їхній розвиток.
Туризм може і повинен стати одним із найефективніших засобів отримання
прибутку, стимулювання ринкових відносин, активного впливу на зайнятість
населення. Крім економічного, важливим є і політичний аспект впливу туризму,
оскільки імідж країни на світовій арені залежить і від вражень туристів, які її
відвідали. Значну роль туризм відіграє також у питаннях охорони здоров’я та
духовної культури населення.[4]
Основою туристичної
індустрії є насамперед туристична інфраструктура і турпослуги. Нинішній стан інфраструктури не задовольняє ні
українських, ні іноземних туристів, а рівень сервісу і якості надаваних послуг
робить нас іноді просто неконкурентоспроможними.
Стан транспортної
інфраструктури більшості рекреаційних територій характеризується низьким рівнем
розвитку єдиної транспортної мережі, пришляхового сервісу та інформаційного
облаштування, незадовільним станом дорожнього покриття та безпеки дорожнього
руху. [5]
Враховуючи, що історико-культурна спадщина та
унікальні пам’ятки природи викликають величезний інтерес вітчизняних і
іноземних туристів, ми повинні активно використовувати наявний потенціал і
розробити ефективну модель створення туристичної інфраструктури в
історико-культурних та природних заповідниках.
Безумовно, для
вирішення всіх окреслених проблем необхідне значне бюджетне фінансування. Поряд
із цим, і на державному, і на регіональному рівні слід продовжувати роботу над
залученням інвестицій у створення сучасної курортної та туристичної
інфраструктури. При цьому закономірно, що і іноземні, і вітчизняні інвестори
очікують від нас створення сприятливого клімату та реального дієвого механізму
сприяння інвестиціям. Тільки в цьому разі можна розраховувати на швидке і
якісне будівництво нових та реконструкцію діючих об’єктів рекреаційного
призначення та інфраструктури.[6]
Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі
України, можна виокремити її головні проблеми та знайти альтернативний шлях
виходу з кризи. Незалежно від рівня фахової підготовки, на сьогоднішній день є
декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше
з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання проблеми.
Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того,
якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх
боку. І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Може
здаватися, що для вирішення поставлених завдань у нас досить багато часу. Проте
обсяг роботи, яку необхідно виконати для їх вирішення, не залишає нам часу,
далі зволікати не можна. Тому можна вважати
що футбольний чемпіонат Євро-2012 не тільки надихне наших уболівальників
і спортсменів, а й змусить усіх зацікавлених осіб по-новому подивитися на
проблеми курортно-туристичної галузі і стане додатковим поштовхом для її
розвитку та наближення до європейських стандартів. Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати
свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким
шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема та майбутнє
економіки, а, отже, і життя України в цілому.
Список використаних джерел:
1. Закон України “Про туризм” (N
324/95-ВР) від 15.09.1995 р.
2. Козловський Є. “Державне
регулювання та підтримка розвитку туризму в Україні: досвід країн Центральної
та Східної Європи // Актуальні проблеми внутрішньої політики.” – 2004. – Вип.
4. – С. 209–218.
3. Прейгер Д., Малярчук І.“Розвиток
іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних
коридорів” // Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28