Лупашку А.М.

Науковий керівник:Банар В.Ф.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Проблемні питання та напрямки реформування

ринку праці в Україні

Рівень розвитку ринку праці забезпечує соціальний, економічний і культурний розвиток регіону, області чи країни загалом. У сучасних умовах зменшення рівня зайнятості населення, проблема безробіття
все частіше стає предметом дослідження вітчизняних і зарубіжних учених.

Сучасний розвиток ринку праці характеризується такими показниками:
попитом і пропозицією робочої сили на ринку; рівнем працевлаштування
населення; чисельністю незайнятих громадян; рівнем вимушеної неповної
зайнятості регіону.

Проблемами розвитку ринку праці, визначенням основних показників та їх аналізом на регіональному рівні займаються такі вчені, як М.І. Андрушко, С.І. Бандур, П.Ю. Буряк, В.І. Герасимчук, О.А Грішанова, Б.М. Данилишин, М.М, Єрмошенко, С.А. Єрохін, Г.Т. Завіновська, С.Ф. Покропившій, В.І. Приймак та інші.

Український ринок праці склався під впливом як інерції планово-централізованої системи організації праці та трансформаційної кризи, так і позитивних соціально-економічних перетворень. Стан ринку праці визначається як становищем економіки в цілому та діями у сфері макроекономічного регулювання, так і ефективністю дій у різних сферах соціальної політики, зокрема в галузях загальної та професійної освіти, пенсійного забезпечення, житлової політики тощо. Створення атрибутів ринку праці України поки що відстає від загального поступу економічних перетворень. Це діє як додатковий фактор, що негативним чином впливає на динаміку зайнятості та безробіття [3, 103].

Сучасна ситуація у сферах регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами в країні є результатом існування проблем та суперечностей, які тривалий час не вирішувались та продовжують загострюватися. Зокрема:

1. Висока залежність економічної сфери від політичної кон’юнкутри, відсутність чітких погоджених орієнтирів розвитку, його пріоритетів, непослідовність проведення економічної політики, послаблення ролі держави, зниження довіри населення до державної економічної політики. Усе це збільшує невизначеність та ускладнює розробку та реалізації політики на ринку праці.

2. Короткострокова орієнтованість економічної діяльності, відсутність широкомасштабних довгострокових проектів при недостатньому інвестуванні виробничої сфери, відтак – старіння виробничої сфери.

3. Негативні демографічні тенденції. З 1993 року Україна має стійку динамку скорочення населення, а також скорочення населення працездатного віку при збільшенні кількості населення непрацездатного віку.

4. Територіальна диспропорція попиту та пропозиції на ринку праці. Сучасний ринок робочої сили України функціонує в умовах територіальної незбалансованості концентрації промислового виробництва та трудових ресурсів, що деформує попит та пропозицію на ринку праці. Наразі розподіл трудових ресурсів характеризується концентрацією попиту та пропозиції на Сході країни.

5. Структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці. Модернізація виробництва, розширення та застосування нових наукоємних технологій ведуть до змін професійно-кваліфікаційної структури попиту та пропозиції на ринку праці, підвищення вимог до якості робочої сили. Однією з причин є неспівпадіння структури професійної освіти з потребами ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою.

6. Незбалансованість існуючих трудових ресурсів та робочих місць, що пов’язано з відсутністю їх планування, недосконалістю інвестиційної політики.

7. Невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, відсутність державних пріоритетів у галузі освіти, зниження якості підготовки фахівців, слабка прив’язка програм підготовки до потреб виробництва, зниження престижності професій науково-технологічного спрямування.

8. Активізація процесу вивільнення робітників із сфери матеріального виробництва.

9. Низький рівень заробітної плати у бюджетному секторі (а також окремих галузей що фінансуються з позабюджетних фондів).

10.Низька якість робочих місць, що має негативний вплив на функціонування ринку праці та зменшення продуктивності праці, втрати кадрів у зв’язку з виробничим травматизмом [2, 103-104].

В Україні відбувається стабільне зменшення зайнятості населення в сфері економічної діяльності, а структурні трансформації зайнятості по агрегованих галузях економіки відбуваються інертно і не демонструють прогресивного спрямування. Нагромадження протиріч і поглиблення кризових явищ у сфері зайнятості та використанні робочої сили зумовлюють необхідність коригування стратегії соціально-економічних перетворень, спрямованих на забезпечення повної, продуктивної та ефективної зайнятості. Концептуальний підхід до розв’язання цих проблем полягає у поєднанні державного і ринкового регулювання; економічної політики з соціальними пріоритетами; структурної політики з інвестиційно-інноваційною моделлю розвитку економіки; зовнішньоекономічної політики з політикою переорієнтації економіки на зростаючі потреби внутрішнього ринку; політики стимулювання зайнятості за рахунок створення нових і модернізації діючих робочих місць в галузях економіки з активізацією зайнятості в малому бізнесі, підприємництві, фермерських господарствах тощо.

Організація і функціонування ринку праці в Україні, як важливої складової ринкової економіки, повинна орієнтуватись на вирішення таких важливих проблем як, забезпечення ефективного використання трудового потенціалу, що вимагає врахування цілого спектра чинників. По-перше, реалізація індивідуальної здатності до праці повинна орієнтувати роботодавців на одержання максимальної віддачі від кожного працюючого і стимулювати виплату найманому працівникові заробітної плати відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, по-друге, важлива роль у підвищенні ефективності трудової діяльності найманого працівника належить впровадженню пільгового оподаткування і кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць та застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника. У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо. По-третє, через регульований ринок праці здійснюється узгодження економічних інтересів суб’єктів трудових відносин, забезпечується конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії, підтримується рівновага між попитом на робочу силу та її пропозицією [1].

Для забезпечення ефективного використання трудового потенціалу необхідний комплекс взаємоузгоджених правових, економічних, соціальних, технічних та організаційних заходів, а також застосування системи критеріїв оцінки індексу людського розвитку в суспільстві.

У рамках завдань реформування ринку праці та зайнятості населення доцільні наступні пріоритети:

- удосконалення трудового законодавства та законодавства про зайнятість населення, для чого необхідно провести гармонізацію законодавства України про працю з міжнародними нормами;

- удосконалити систему моніторингу та прогнозування на ринку праці;

- забезпечити збалансованість професійної освіти та попиту на робочу силу – забезпечення відповідності структури професійної освіти потребам ринку;

- стимулювання економічної активності населення;

- підвищення якості робочих місць;

- удосконалити розмежування повноважень у галузі регулювання ринку праці між державними та регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування, зокрема впровадити чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між загальнодержавним і місцевими рівнями, центр ваги управління трудовими ресурсами перенести на місцевий рівень.

Отже, врахування вищезазначеним пріоритетів в процесі розв’язання завдань реформування ринку праці в Україні дозволить оптимізувати ситуацію на ринку праці (нівелювати дисбаланси між попитом і пропозицією) та забезпечить зростання виробництва та загального добробуту громадян в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бандур С.І. Розвиток інноваційної діяльності в контексті її впливу на ринок праці та якість робочої сили // Вісник Хмельницького університету. Економічні науки. – 2005. – №2.Т.1. – С. 27-30.

2. Бражко О.В. Розвиток державної політики щодо регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами // Економіка та держава. – 2010. – №2. – С. 103-105.

3. Герасимчук В.І. Інновації як фактор розвитку і трансформації економіки // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України: зб. наук. пр. кафедри управління трудовими ресурсами і розміщення продуктивних сил ТАНГ. – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – №6. – С. 100-106.