Економічні науки/10. Економіка підприємства

Плакида С. І.

К. е. н., доцент Лохман Н. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган- Барановського, Україна

Проблеми та перспективи розвитку спільних підприємств в Україні

Питання  особливостей розвитку спільних підприємств в Україні є актуальним, тому що на сучасному етапі  розвитку наша країна внаслідок трансформаційних процесів у минулому  переживає період нестабільності та встановлення економічної, правової та соціальних структур. Будь які зміни подібного характеру не проходять без значних  затрат ресурсів, а зміни в масштабі цілої країни потребують залучення капіталів колосального масштабу. Нажаль, наша економіка не може забезпечити достатній рівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвинутістю вітчизняного фондового ринку, а також станом банківської системи України. В результаті цього, питання залучення інвестиційних ресурсів з-за кордону є досить актуальною вже протягом довготривалого періоду часу. Досягти ефективності  можна за допомогою проведення процесу інвестування у вже сформовані організаційно-економічні структури. Такий варіант розв’язку проблеми може запропонувати міжнародне спільне підприємництво. А саме одна з його складових – спільні підприємства (СП).

Мета даного дослідження - розглянути спільне підприємство в умовах економіки України, а також прослідити зміни в державному регулюванні цього виду іноземних інвестицій.

В умовах суверенного економічного розвитку необхідність утворення і диверсифікації діяльності спільних підприємств в Україні диктується такими головними факторами:

- по-перше, поглибленням загальносвітових процесів ін­тернаціоналізації, транснаціоналізації і глобалізації виробництва товарів і по­слуг, фінансово-кредитних відносин і створення на цій основі глобальних і ре­гіональних економіко-технологічних систем і структур;

- по-друге, переходом до відкритої економічної системи, яка об'єктивно повинна залучати щоразу бі­льше світогосподарських факторів і джерел для власного прогресивного розви­тку;

- по-третє, потребами розв'язання завдань щодо ринкового реформування економіки, створення конкурентного середовища, подолання кризових явищ (насамперед в інвестиційно-виробничій сфері), структурної перебудови, удо­сконалення торговельних і платіжних відносин України із зарубіжними парт­нерами тощо [1].

На сучасному етапі СП функ­ціонують переважно у таких галузях, як внутрішня торгівля (22,4%), харчова промисловість (14,5%), машинобудування і металообробка (12,8%), чорна і ко­льорова металургія (5,0%), зовнішня торгівля (4,4%), транспорт і зв'язок (4,1%), легка промисловість (4,0%), хімічна промисловість (3,9%), будівництво (3,7%). Найбільша кількість СП зосереджена у м. Києві, Львівській, Одеській, Дніпропетровській, Закарпатській областях. У 2009 році питома вага внесків іноземних ін­весторів у статутні фонди СП оцінюється у 80% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України.

Іноземні інвестиції у формі СП розподіляються за регіонами України вкрай нерівномірно. Зокрема, можна виділити регіони, де обсяг іноземних ін­вестицій в СП досягає значення 100 млн. дол. В цілому на основі означених тенденцій щодо розмірів іноземних капі­таловкладень у рамках СП можна зробити висновок про інвестиційну приваб­ливість різних регіонів України.

На основі інформації Держкомстату України розраховано показники, що відображають розподіл СП за галузями народного господарства (табл. 1) [2].

Таблиця 1

Розподіл спільних підприємств України за галузями народного господарства у 2009 році

 

Галузі

Кількість СП

всього

%

1

2

3

Промисловість

1828

25,4

Сільське господарство

153

2,1

Лісове господарство

19

0,3

Транспорт і зв'язок

182

2,5

Будівництво

584

8,1

Торгівля і громадське харчування

3076

42,8

Матеріально-технічне постачання і збут

60

0,8

Заготівля

75

1,0

Інформаційно-обчислювальне обслуговування

44

0,6

Операції з нерухоми майном

42

0,6

Загальне комерційна діяльність

165

2,3

Геологія та розвідування надр

6

0,1

Виробничі види побутового обслуговування

209

2,9

Інші види діяльності сфери матеріального виробництва

64

0,9

Житлово-комунальне господарство

15

0,2

Невиробничі види побутового обслуговування

33

0,5

Охорона здоров'я, фізична культура та соц. забезпечення

202

2,8

Освіта

44

0,6

Культура і мистецтво

40

0,6

Наука і наукове обслуговування

276

3,8

Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення

37

0,5

Управління

34

0,5

Об'єднання громадян

5

0,1

ВСЬОГО

7193

100

Найбільше спільних підприємств функціонує у промисловості - 1828, або 1/4 від їх загальної кількості, у торгівлі й громадському харчуванні - 3076 (42,8%) і будівництві - 584 (8,1%). Відносно низького залишається питома вага спільних підприємств, що функціонують у сільському господарстві, хоча поте­нційні можливості даної галузі оцінюються як досить високі.

Певний інтерес викликає також питання кадрового забезпечення СП України. Як показала практика, співвідношення між іноземними й українськими громадянами в СП схиляється в бік українського персоналу - в середньому на таких підприємствах працює 85% українців. При проведенні своїх операцій в Україні вищий керівний склад СП орієнтується на локальні трудові ресурси, оскільки:

1) ціна української робочої сили значно нижча, ніж у країнах із роз­винутою економічною системою;

2) кваліфікація українських фахівців не по­ступається перед західними спеціалістами (хоча іноді корисно проводити тренінги на базі спеціальних методик для підвищення кваліфікації);

3) українські фахівці знають місцеві особливості роботи, включаючи локальну  культуру;

4) український персонал має зв'язки з потенційними клієнтами на внутрішньому ринку і т. ін.

Але існують і деякі проблеми, оскільки переважній кількості пра­цівників властиві такі риси, як необов'язковість, відсутність порядності та ді­лової етики, невміння й небажання працювати, психологічна неготовність до самостійності.

Результати розрахунку показників економічної ефективності за­свідчили наявність великої кількості нерозв'язаних проблем у діяльності спіль­них підприємств стосовно сфер, до яких вони відносяться.

Маркетинг:

ü                Відсутність належного транспортного забезпечення для підтримання зв’язків зі споживачами продукції підприємства;

ü                Недостатня кількість огртехники для обробки й аналізу інформації;

ü                Слабка проінформормованість державних установ з питань щодо тенденцій розвитку світового ринку за напрямками, які стосуються діяльності СП;

ü                Недостатню обізнаність спеціалістів з питань організації маркетингових досліджень;

ü                Нестабільність ринкових відносин в Україні, що ускладнює запровадження методів маркетингових досліджень.

         Виробництво:

ü                Труднощі із впровадженням нової технології через перепони, які ставлять митні служби та центр стандартизації при закупівлі імпортного обладнання;

ü                Відсутність в ряді випадків реакції з боку постачальника обладнання на акт рекламації;

ü                Невідповідність у темпах розвитку технологій на СП та підприємствах-суміжниках;

ü                Труднощі, пов’язані з комп’ютерізацією виробничого процесу;

ü                Недосконалість виробничого процесу у зв’язку з відсутністю оборотних засобів, комплектуючих, запчастин для обладнання;

ü                Підвищення собівартості виробництва у зв’язку з подорожчанням електроенергії і бензину.

Матеріально-технічне забезпечення:

ü                Труднощі, пов’язані з пошуком оптимального каналу МТЗ;

ü                Нестабільність цін на ресурси;

ü                Висока вартість та низька якість комплектуючих виробів;

ü                Відсутність оригінальних запчастин для здійснення належного сервісного обслуговування продукції;

ü                Перебої у поставках ресурсів (порушення умов договору).

Фінансове забезпечення:

ü                Високі процентні ставки за кредит і відсутність виваженої кредитної політики;

ü                Складна процедура оформлення кредиту із зарубіжного банку;

ü                Нерозробленість механізму фінансового лізингу на СП;

ü                Поступове вичерпування джерел фінансування (відсутність прибутку, оборотних коштів);

ü                Високий ступень відповідальності за фінансових ризик перед іноземним інвестором. 

Управління:

ü                Конкурентна боротьба між СП і вітчизняним засновником на ринку відповідної продукції;

ü                Невизначеність функцій управлінського персоналу.

Усі виявлені проблеми надзвичайно тісно взаємопов'язані. Так, за відсу­тності необхідного ресурсного потенціалу неможливо розпочати виробництво, без маркетингових досліджень - правильно сформувати виробничу програму і стратегію збуту, а без належного управління неможливо досягти очікуваного рівня ефективності підприємства. Центральне місце у розглянутій сукупності проблем безперечно посідає питання фінансового забезпечення. Керівники майже усіх досліджуваних СП відзначали, що недостатність фінансових коштів перешкоджає реалізації запланованих проектів - розвитку виробництва, впро­вадженню нових технологій, організації маркетингових досліджень. Проте не слід зосереджувати зусилля виключно на розв'язанні фінансових проблем, за­лишаючи поза увагою інші сфери функціонування СП. Адже важливо не тільки отримати доступ до нових джерел фінансування, але й зуміти правильно розпо­ділити кошти між різними напрямками діяльності, застосувавши певні критерії пріоритетності сфер. Тому оптимальним методом підвищення рівня ефективності СП є комплексний підхід до розв'язання наявних проблем. Саме такий підхід відповідає багатофункціональній сутності спільного підприємства. Крім того, у даному процесі повинні брати участь не лише безпосередні учасники проекту, але й інші зацікавлені сторони - органи державної влади, кредитні установи тощо, від узгоджених дій яких залежить ефективність спільного підприємництва на мікро- й макрорівнях.

На основі результатів дослідження розроблено ряд загальних рекомендацій стосовно раціоналізації підходів до організації функціонування СП [3]:

1) доцільним для багатьох СП є запровадження стратегії диференційо­ваного або концентрованого маркетингу, що дозволить сконцентрувати увагу на певній "ринковій ніші", відмовитись від менш прибуткових сегментів і зе­кономити кошти за рахунок зменшення масштабів ринкових досліджень;

2) враховуючи, що одночасно на великій кількості ринків з різнорідною продукцією виступає незначна частка СП, доцільно в ряді випадків спростити складну матричну структуру управління маркетингом до товарної (якщо СП випускає великий асортимент продукції) або ринкової (якщо СП виступає на великій кількості географічно віддалених один від одного ринків);

3) є сенс практикувати залучення нематеріальних засобів у якості внес­ків учасників (передусім іноземних) до статутного фонду СП, що перетворить спільне підприємство у дієвий механізм трансферу технологічних знань, умінь, навиків тощо і тим самим дозволить прискорити технологічний прогрес вітчи­зняного виробництва;

4) з метою отримання нових джерел фінансування спільним підприємствам слід розглянути можливість диверсифікації діяльності - дослідити перспе­ктиви виходу у нові сфери з нижчим ступенем ризику і вищим рівнем прибут­ку;

5) для підвищення ефективності управлінських рішень СП слід більш широко вивчати ту аналізувати світовий досвід (організація тренінгів, семінарів, стажувань тощо), удосконалити контроль за результатами діяльності СП (активніше залучати до процесу контролю іноземних засновників), що дозво­лить вчасно виявляти негативні тенденції та вживати заходи щодо попередження банкрутства.

Вивчаючи стан міжнародного спільного підприємництва на Україні, можна зробити висновки про те, що у цієї сфери міжнародного співробітництва все попереду. До такого результату підводять нас як широкомасштабні інтеграційні процеси в межах всього світу, так і наші нагальні внутрішні потреби у припливі іноземних капіталів.

Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях  у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.

Хоча, звісно як і у кожній справі, при створенні СП виникають певні негативні моменти, як розбіжності цілей інвесторів з пріоритетами держави, розвиток монополізму в галузях тощо, але вони наближають Україну до міжнародного процесу інтеграції, а це досить приваблива річ, щоб за неї поборотися.

Література:

1. Торгова Л.В., Хитра О.В. Спільні підприємства в Україні: Організаційно-економічний механізм і ефективність функціонування. – К.: Фада, ЛТД, 2005. – 218 с.

2. Державний комітет статистики України [Электроний ресурс]. – Електрон. текстові дані (970 б). Режим доступу:< http://ukrstat.gov.ua>.

3. Спільні підприємства та особливості їх розвитку в Україні [Электроний ресурс]. – Електрон. текстові дані (106 Кб). Режим доступу:< http://revolution.allbest.ru/international/00039922_0.html >.