Педагогічні науки

Малихіна С. В.

Криворізький державний педагогічний університет, Україна

Реалізація системно-діяльнісного підходу у процесі формування пізнавальної самостійності студентів при вивченні економічних дисциплін

Пізнавальна самостійність студентів – складне, системне поняття, зміст якого не можна розкрити в одній площині, зокрема, через діяльність, у якій вона формується та проявляється, через готовність до діяльності та через уміння здійснювати діяльність, через рівень активності чи творчості в певній пізнавальній ситуації тощо. Складність і багатоаспектність поняття «пізнавальна самостійність», його взаємозв’язки з багатьма стрижневими сферами функціонування особистості, визначає необхідність застосування системно-діяльнісного підходу у подальших дослідженнях змісту, структури, видів та провідних компонентів досліджуваного поняття.

Зауважимо, що системність – одна із ключових характеристик явищ і процесів. Системний підхід – це метод наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем. Теорія систем розглядалася у роботах А. Авер’янова, М. Кагана, Г. Серікова, А. Уйомова, Е. Юдіна, у педагогіці вона знайшла відображення у працях В. Безпалька, В. Бондаря, І. Зязюна, Ю. Конаржевського, Н. Кузьміної, В. Лозової, І. Малафіїка, В. Пікельної та інших. Усі автори єдині в розумінні того, що педагогічні системи є досить складними динамічними об’єктами.

Під системою розуміють упорядковану множину пов'язаних елементів, сукупність яких функціонує й розвивається як цілісна єдність. З поняттям системи пов'язані різні сторони складного цілісного об'єкта: його склад, будова, способи функціонування його елементів, спрямованість розвитку системи в цілому. Педагогічні системи мають універсальні властивості й характеризуються здатністю до розвитку й саморозвитку. У рамках системного підходу необхідно мати на увазі наступні системні особливості:

1. Цілісність.

2. Структурність.

3. Ієрархічність.

4. Взаємозв'язок системи й середовища.

5. Множинність описів.

Використання системно-діяльнісного підходу в нашому дослідженні має немаловажне значення для чіткої постановки проблеми і розгляду поняття «пізнавальна самостійність» у якості системи, що функціонує у сфері самостійної та самоосвітньої пізнавальної діяльності і проявляє ознаки цілісності, структурності, ієрархічності, відкритості зовнішнім і внутрішнім впливам. Аналіз підходів до даного поняття у психолого-педагогічній літературі дозволяє виділити характерологічні особливості й види пізнавальної самостійності на основі системно-діяльнісного підходу та зробити певні узагальнення.

Будь-яка діяльність, за словами П. Підкасистого, являє собою систему, що містить у собі наступні основні компоненти: 1) змістовий; 2) оперативний; 3) результативний. А головною ознакою самостійної діяльності як дидактичної категорії є те, що мета діяльності суб’єкта несе в собі одночасно й функцію управління цією діяльністю. Стосовно самостійної пізнавальної діяльності це проявляється у: 1) ототожненні безпосередньої мети пізнавальних дій, виконуваних тим, хто навчається, зі змістом пізнавального акту; 2) співвідношенні змісту з мотивом виконуваної пізнавальної діяльності.

Виходячи з цього, треба зазначити, що пізнавальна самостійність характеризується предметністю, оскільки, проявляючись у діяльності, спрямовується на певну її сферу, якою є пізнання. У цьому сенсі пізнавальна самостійність є похідною від самостійності як риси особистості, проте має відносно незалежний предмет прояву.

Людина може бути досить самостійною, проте не проявляти цю якість під час пізнання з-за відсутності сформованих необхідних операційних компонентів саме пізнавальної діяльності, зокрема, системи навичок самоорганізації (В. Буряк). Таким чином, характеризуючи пізнавальну самостійність необхідно виявити предметну галузь, приналежну суто їй і відрізняти на цій основі пізнавальну самостійність від самостійності взагалі.

Н. Половникова важливу для предмета нашого дослідження відмінність убачає у співвідношенні категорій «пізнання» та «практика» і виділяє прикладну самостійність і власне пізнавальну, які у єдності створюють суть навчальної самостійності. Пізнавальна самостійність проявляється при виконанні тим, хто навчається, власними силами продуктивних навчальних завдань, що вимагають логічної переробки, або часткового додаткового усвідомлення раніше проведеної такої переробки. При цьому нове встановлюється як у змісті, так і в конкретних шляхах самого процесу виконання завдання. Прикладна самостійність проявляється при застосуванні тим, хто навчається, власними силами добре засвоєних знань. У цьому випадку знання лише відтворюються й, не піддаючись логічній переробці, майже автоматично використовуються. Накопичуючись, такі навички прикладного характеру, в остаточному підсумку, допомагають розвитку здатності до самостійної пізнавальної діяльності. Однак це їхнє значення не є безпосереднім і зрівняним із розвивальними результатами прояву пізнавальної самостійності. Обидві названі форми самостійності є видовими поняттями стосовно поняття навчальної самостійності.

Таке чітке розмежування, характерне для робіт Е. Голанта, І. Лернера, Н. Половникової та інших учених, дозволяє виокремити галузь діяльності суб’єкта, у якій формується, функціонує, розвивається пізнавальна самостійність. Якщо діяльність, хоча й пов’язана з застосуванням знань, але не передбачає їх інтелектуальної переробки, то діяльність того, хто навчається, не можна назвати пізнавальною діяльністю, навіть якщо вона здійснюється самостійно за відсутністю допомоги ззовні.

Разом з тим, виокремлення галузі практики від суто теоретичного пізнання, надало можливість В. Бенері виділити вид практично-пізнавальної самостійності студентів. У її основі лежать мотиви самореалізації власних здібностей на практиці, прагнення відшукати свій індивідуальний спосіб вирішення даної проблеми. Ознаками цієї самостійності є висока інтенсивність у роботі, як на стадії висування нових ідей, так і на стадії їх реалізації на практиці.

Говорячи про предметність будь-якої діяльності неможна обійти аналізом характеристику навчально-пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання економічних дисциплін. Мотиви і зміст самостійної та самоосвітньої діяльності при вивченні економічних дисциплін обумовлені цілями й потребами сучасного суспільства до рівня освіченості його громадян як активних членів суспільства.

Формування пізнавальної самостійності студентів при вивченні економічних дисциплін співвідноситься з проблемою активізації їх самостійної та самоосвітньої пізнавальної діяльності, що закономірно породжена вдосконаленням процесу навчання відповідно до тенденцій розвитку суспільства, змін у розвитку продуктивних сил, економічних відносин в умовах ринкової економіки та циклічного розвитку ринку. Разом з тим, цей процес визначається певною своєрідністю щодо змісту матеріалу і відповідно мотивів у його засвоєнні, операційних складових, специфічних для економічних дисциплін.

Так, галузь функціонування пізнавальної самостійності студентів у процесі навчання економічних дисциплін розповсюджується на різні джерела економічної інформації, оволодіння сучасними інформаційними технологіями на базі комп’ютера, методами економічного аналізу, прогнозування, моделювання, програмно-цільовими та евристичними методами, методами спостереження та збору даних тощо.

Охоплення усіх сторін діяльності у процесі навчання економічних дисциплін обумовлює не лише навчальну успішність студентів, а є визначальним у становленні їх цілісної особистості.