ДМИТРІЄНКО Ю.М.

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У ТРАДИЦІЙНОМУ ТА НЕТРАДИЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

           За численними проведеними дослідженнями, відбитими у науковій монографії [1] у нетрадиційному перехідному (революційному, воєнному, транзитивному та посттранзитивному) суспільстві механізмом правового регулювання є сама правова свідомість, а у традиційному – статичне право, правова система, де правова свідомість є стержневим складовим її елементом. Cпробуємо розпочати створювати у порівняльному відношенні  їх специфічні риси відмінності та тотожності у вигляді таблиці.

Механізм правового регулювання у нетрадиційному суспільстві (правова свідомість як механізм правового регулювання за перехідного правостановлення)

Механізм правового регулювання у традиційному суспільстві (правова свідомість як основна складова частина механізму правового регулювання неперехідного правостановлення)

Головний системний елемент – правова емоція за масової домінанти правової психології, її правових артефактів та значної їх масової, колективної та індивідуальної наочної візуалізації (широкі революційні гасла, пікетування візитів небажаних осіб з іноземних держав, вітчизняних політиків, страйки та демонстрації з гаслами перед будинками урядів, голів місцевих адміністрацій та ін.).

Головний системний елемент – чинна правова ідея – основа формального змісту Основного Закону певної правової країни  (Конституція певної держави) за масової домінанти правової ідеології,  її правових архетипів за мінімальної масової та колективної  наочної візуалізації (Незнання законів не визволяє від покарання).

Головний структурний елемент – радикально (нерадикально)  регулятивна форма правової емоції, що ідентифікується як ідеологічно універсалізована норма права, що регулятивно здійснюється емоційно, психологічно забарвлено та швидко, без необхідних правових процедур оформлення, верифікації та оприлюдненої адаптації, нормативно ідентифікована як регулятивний акт правосвідомості

Головний структурний елемент – чинна норма різногалузевого права, ідентифікована у певному письмовому нормативно-правовому акті.

Гіпотеза, диспозиція, санкція, як правило, або функціонально виконуються маргінально, або ігноруються, переважно  або, в першу чергу, класифікуєься та ідентифікується тільки  санкція норм правової свідомості первинних суб'єктів правової свідомості, що має перехідну форму (є типовою девіантною правовою свідомістю або правовою свідомістю, що має кризовий цикл соціальної активності).

Гіпотеза, диспозиція та санкція норм правової свідомості (первинних і вторинних її суб'єктів), що мають, як правило, некризовий цикл соціальної активності, автентично співпадають або не порушуються регулятивною силою гіпотези, диспозиції та санкції чинних норм статичного права вторинних суб'єктів позитивної правосвідомості (законосвідомості), що має некризові цикли соціальної активності.

Норми правової свідомості мають як ірраціональний (кризовий цикл соціальної активності правової свідомості), так й раціональний (некризовий цикл соціальної активності правової свідомості) характер.

Норма правової свідомості мають раціональний, науковий та техніко-технологічно адаптований характер у законодавчому сенсі.

Норми правосвідомості діють як у правовому полі суспільства та держави, так й у моральному, культурному та ціннісному полі актуального соціуму.

Норми права діють тільки у полі  регулятивних властивостей того чи іншого закону.

Норми правосвідомості більш здатні до суб'єктивізації та індивідуалізації у різних суспільних формах їх ідентифікації та регулятивної дії.

Норми права більш здатні до об'єктивізації та масовизації у різних суспільних формах їх ідентифікації та регулятивної дії.

Правове регулювання правовою свідомістю у перехідному нетрадиційному суспільстві  - ідейно-світоглядна умова формування основ (можливо, першооснов) майбутнього стабільного правового порядку, побудованому на грунті виконання паритету ментальних прав первинних суб'єктів правової свідомості (за максимумом) та мінімального не порушення прав первинних суб'єктів правової свідомості вторинними, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів первинних суб'єктів правосвідомості, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства з домінантою правових цінностей первинних суб'єктів правової свідомості.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель найчастіше забороненої або недозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин, в першу чергу первинних суб'єктів правосвідомості. Це знаходить своє вираження у наданні первинним суб'єктам правової свідомості пріоритетних певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тими самими взаємними правами та обов’язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні, а вони зумовлені правовими інтересами пригнічених первинних суб'єктів правової свідомості. Правове регулювання зумовлено деякими об’єкивними чинниками, до яких можна віднести :

- низький рівень економічного розвитку первинних суб'єктів правової свідомості;

- соціальну структуру первинних суб'єктів правової свідомості, котра характеризується зменшенням рівня їх соціальної захищеності, фізичним зменшенням їх чисельності, зумовлене низькою заробітною платнею, зубожінням та згортанням можливості офіційного захисту своїх природних прав;

- рівень незрілості, цивілізаційної нестійкості суспільних відносин ;

- кризовий рівень правової культури громадян і посадових осіб;

- кризовий рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

Правове регулювання механізмом правового регулювання у традиційному суспільстві - важлива регулятивно-нормативна умова створення реального стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання первинних і вторинних суб'єктів правової свідомості.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює загальну модель обов’язкової або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тими самими взаємними правами та обов’язками, при чому права первинних і вторинних суб'єктів правосвідомості або у пріоритетних стосунках, або хоча б з мінімальною домінантою прав первинних. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об’єктивними та суб’єктивними чинниками, до яких можна віднести :

- нормативно узгоджений рівень економічного розвитку суспільства ;

- його соціальну структуру первинних і вторинних суб'єктів правової свідомості, що є рівномірно соціально захищені;

- некризовий рівень зрілості, стійкості суспільних відносин ;

- некризовий рівень правової культури громадян і посадових осіб ;

- некризовий рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

 

У реальному житті перехідного суспільства не статичне право (котре тілько-но формується), в правова свідомість, котра чинить на суспільні відносини, в першу чергу, не дію суто юридичного (у тому числі й широкого нормативно-правового за умов перетворення кризового циклу соціальної активності правової свідомості у некризовий, під час чого абсолютна самостійність правосвідомості (правова емоція кіл владної еліти дорівнюється механізму правового регулювання суспільних відносин) переутворюєься у відносну), а дію загальносоціального плану – ідейно-світоглядного, морального, ідеально-етичного, виховного, інформаційного та іншого (що належать родовій правовій природі), та лише тоді – юридичного характеру (що належить видовій правовій природі).

Основні напрямки правового регулювання:

1) вільне формування принципово нових, становлення ідейно-світоглядної бази для принципово нових та розвиток чинних суспільних відносин. На конституційному рівні закріплені право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації та ін., але для правової свідомості уявляє найвищу цінність широке громадянське суспільство як цивілізаційну основу широкої правової держави, становлення таких ідейно-світоглядних основ правової свідомості, котра  б стала новою базою для принципово нових відносин, побудованих на європейських цінностях  громадянського суспільства і правової держави;

2) не строга заборона та навпаки, певне ідеологічне виправдання, моральне заохочення та нормативна необов'язковість, деяких  суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад (наприклад, у виступах деяких політичних лідерів під час виборної компанії (стосовно державної мови, зміни унітарного устрою Україна на федеративний та ін..), шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) вільне заохочення, виправдання та пропаганда  зміни характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) пріоритетне    стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) активне та актуальне сприяння або навпаки  (за допомогою створення нових раціональних і об'єктивних форм правосвідомості, збільшення циклу соціальної її активності, формування громадських слухань та громадськості до необхідності з'явлення нових законів або до їх передчасності) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ, ініціативних груп всеукраїнського референдуму. 

 

У реальному житті статичне право чинить на суспільні відносини, в першу чергу, дію суто юридичного характеру, а тільки лише потім - дію загальносоціального плану – виховного, інформаційного та іншого.

Основні напрямки правового регулювання:

1) примусове закріплення і охорона нових суспільних відносин на конституційному рівні закріплені прав на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;

2) примусова заборона певних суспільних відносин і поведінки, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) примусова зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства, заборона  колгоспів і радгоспів та ін.;

4) вільне стимулювання розвитку певних суспільних відносин вторинними суб'єктами правової свідомості, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів, що може примусово та непередбачено водночас бути заборонено, заохочення населення до депозитних внесків та створення неправих наслідків -  заборони за умов кризи видачі депозитних внесків первинним суб'єктам правосвідомості;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ - Законом України про референдум уводиться нове суспільне явище — ініціативна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі, але на той час на рівні верховної влади та на місцевому рівні таке положення часто-густо порушується (наприклад, не введення юридичної сили у дію референдуму про скорочення депутатів Верховної ради України до 300, обмеження депутатської недоторканості,  на місцевому рівні – проведення різних перетворень місцевого значення без їх публічного обговорення, без громадських слухань та ін.).

 

Правова свідомість як найголовніша та єдино максимально функціональна  складова у механізмі правового регулювання (та сама як повний й остаточний такий механізм) суспільних відносин не примусово, а вільно забезпечує правове та маргінально-правове віддзеркалення життєдіяльності  суспільства як структура пізнавальних властивостей світу та Всесвіту через використання істотних, часто повторювальних принципів, зразків правил поведінки за тривалого конкретно-історичного часо-простору ідейно-світоглядного громадянського та нормативного  владного (державного, державницького, корпоративного) регулювання засобами вибіркового використання гіпотези, диспозиції та санкції власної норми як акту правосвідомості, а також вибіркового використання інших засобів правового регулювання перехідних суспільних відносин, доцільність чого визначає чинна спадкоємність правової свідомості (формальна та неформальна).

Спадкомність правової свідомості може бути повною та єдиною - як повна спадкоємність механізму правового регулювання - за перехідного правостановлення у своєму формальному значенні максимально може бути наближена до спадкоємності чинної правової традиції статичного права, у  неформальному значенні як частина спадкоємності правової традиції - максимально може бути віддалена від чинної правової традиції. Визначення тієї чи іншої домінанти формальної чи неформальної спадкоємності правової свідомості залежить від рівня розвиненості правової культури, циклу соціальної активності правової свідомості, абсолютної чи відносної самостійності правосвідомості, від того, чи випереджує або відстає становлення та розвиток історичної та сучасної правової свідомості від історичного становлення та розвитку статичного права, а також від того наскільки історична та сучасна правосвідомість, правова культура та законодавство розвинулись у національні сфери нормативного регулювання традиційної ідейної світоглядності масових і колективних первинних суб'єктів правосвідомості та у традиційному чи нетрадиційному суспільстві відбуваються процеси становлення та розвитку правової свідомості як національної, що фокусує максимально власні істотні властивості як типові світові. На відміну від механізму правового регулювання у традиційному суспільстві домінанта ідейної світоглядності первинних суб’єктів правосвідомості споконвічно покликано бути, як правило, дестабілізуючим і неспокійливим фактором завдяки формуванням нових принципів волі і справедливості, які містяться у ньому з точки зору,  в першу чергу, вторинних суб'єктів правової свідомості.

      Правове регулювання тут — це дія норм правосвідомості на суспільні відносини за допомогою використання певних норм звичаєвої правової свідомості, моральних норм, втілених у застарілі механізми юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин саме норми правової свідомості, а не статичного позитивного права набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризуються як правова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин, що породжені нормами чинного права як типовими актами правової свідомості. При всій широті предмета правового регулювання, до нього входять не всі суспільні відносини, а ті з них, що мають певні істотні ознаки, визначені за допомогою ціннісної сфери чинної державно-правової свідомості, верифікованої у зперсоніфікованих її актах прогресивних партійних лідерів, правознавців та державних діячів. Це відносини :

1) що виникають між первинними суб'єктами та вторинними суб'єктами правосвідомості, коли предметом правового регулювання є кризові явища об’єктивної дійсності, що розвиваються за законами суспільної та соціальної природи, викликані, в першу чергу масовим порушенням природних (ментальних) прав первинних суб'єктів правосвідомості тощо.

2) суб’єкти яких є свідомими й вольовими їх учасниками, але маючими кризовий цикл соціальної активності правової свідомості. Закони, які вони вважають, за багатьох випадків неправовими,  не можуть справедливо регулювати дії, що залежать від свідомої волі людини.

3) які, з точки зору первинних суб'єктів правосвідомості, мають принципове значення для них, як об’єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин чітко  установлене – відносини з приводу захисту своїх мінімальних природних прав та сваобод. Вони змінюється залежно від конкретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства;

4) що об’єктивно потребують, але не  піддаються юридичній регламентації завдяки масовому, колективному чи індивідуальному порушенню природних прав первинних суб'єктів правової свідомості.  Дружба, кровне рідство, любов тощо можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм – корпоративних норм правової свідомості, в першу чергу, владних вторинних суб'єктів правової свідомості – депутатів Верховної Ради України, коли депутатами або керівниками установ, організацій нерідко стають цілі сім'ї, родичі та ін.

Отже, ознаки правового регулювання:

- правове регулювання — різновид як соціального, так й асоціального, корпоративного регулювання

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної, але не завжди повної зовнішньої правової форми можливі неправі (ідеологічні, корпоративні, ситуативні) механізми домовлення про її затвердження,  але яка набуває  традиційно примусовий державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання не завжди має конкретний нормативно-правовий характер, тому що не завжди пов'язане з реальними правовими відносинами (тобто коли замість правової норми може існувати корпоративна політична доцільність або домовленість);

- правове регулювання не завжди має цілеспрямований характер – тобто не завжди спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права (наприклад, рішення про підвищення мінімального прожиткового рівня та мінімальних пенсій є, але воно завчасно не задовільняється;

- правове регулювання здійснюється не завжди за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність, а за допомогою політичних рішень, домовленостей, прийняття різних державних і міждержавних нормативно-правових актів без їх публічного обговорення, без урахування опозиційних поглядів, масових первинних суб'єктів правової свідомості;

- правове регулювання не завжди гарантує доведення норм чинного статичного права до їх виконання у зв'язку з його слабкою нормативно правовою основою, яка або заново формується, або модернізується чи суттєво ідейно-світоглядно вдосконалюється. Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору первинних суб'єктів правової свідомості, а не держави, правові  відносини, що об’єктивно потребують, але мало піддаються юридичному регулюванню у зв'язку з тим, що вони стають видовою нормативно-правовою природою, що тілько-но формується, а корелюються вони суспільною свідомістю – родовою правовою природою та сторони яких виступають їх свідомими,  вольовими, але не рівновладними та нерівноважними учасниками. Термін  «регулювання» позначає непримусове впорядкування, налагодження, приведення чинних норм статичного права щодо статусу автентичних суб'єктів первинних природних прав первинних суб'єктів правосвідомості  у відповідність з загальновизнаним їх світовим статусом у інших світових державах і традиційних суспільствах. Термін „вплив” позначає примусовий вплив на вторинних суб'єктів правової свідомості, що домінують у особі найвищого вторинного суб'єкта правосвідомості - держави, але при цьому масово порушують права первинних. Правовий вплив — це взятий в єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей, але за допомогою тільки правових засобів. Правова свідомість є самим механізмом правового регулювання, у тому числі й у вторинних її суб'єктів. Вона ігноруватися принципово не може.

Держава як найголовніша складова у механізмі правового регулювання суспільних відносин примусово забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому з точки зору,  в першу чергу, вторинних суб'єктів правової свідомості.

Правове регулювання — це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризуються як правова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин.

При всій широті предмета правового регулювання, до нього входять не всі суспільні відносини, а ті з них, що мають певні істотні ознаки. Це відносини :

1) що виникають між людьми та їх об’єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об’єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи – фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища – землетруси, повені тощо. Проте деякі з цих явищ і процесів або їхні результати можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, завдані землетрусом);

2) суб’єкти яких є свідомими й вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини – психічно хворих людей або тих, що перебувають під гіпнозом;

3) які, з точки зору держави, мають принципове значення для неї, об’єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не установлене. Воно змінюється залежно від конктретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства ;

4) що об’єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов тощо не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм – моралі, звичаїв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Отже, ознаки правового регулювання:

- правове регулювання — різновид соціального регулювання;

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно примусовий державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

- правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

- правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

- правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов’язані з існуванням спадкової монархії), інші – починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ та ін.).

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін „регулювання” походить від латинського слова „regulo” (правило) і позначає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін „вплив” позначає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним. Правовий вплив — це узятий в єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів. Правова свідомість у цьому механізмі правового  регулювання – є  найважливіша складова та основа прогресивного процесуального різногалузевого права, ідентифікована у правосвідомості суддів, правоохоронців,політичних і правових діячів, керівників партій, депутатів, владної еліти на різних рівнях, співробітників правоохоронної системи, юристів, адвокатів, викладачів юриспруденції, засобів масової інформації, тобто більшою мірою є професійною та державно-правовою, формуючей пріоритетну державно-правову форму правової свідомості. За позитивного становлення та розвитку правової свідомості як основи процесуального механізму правового регулюваня суспільних відносин її спадкоємність або є розірваною, або маргінально-правовою, або її взагалі не існує у зв'язку з її невизнанням або різким порушенням природних (ментальних) прав первинних суб'єктів правової свідомості. Тут правова свідомість може ігноруватися вторинними її суб'єктами

 

 

                                             Список використаних джерел:

1.     Dmitrienko Yu. Newest becoming and development of Ukrainian legal consciousness as typically: scientific monograph // Nauka i studia. – N 7 (19). - 2009. – P. 204-348