Економічні науки/15 Державне регулювання економікою

Аспірантка Гостєва Н.П.

Класичний Приватний університет, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИЗМУ В РЕГІОНАХ

Важлива роль туризму для економіки країни та ряду суб’єктів, які володіють значним туристичним потенціалом, закріплена у відповідних нормативно-правових актах. Ефективному розвитку туризму в Україні заважає відсутність чіткого державного регулювання розвитку туризму, нерозвиненість інфраструктури. Державне регулювання в сфері туризму може здійснюватися шляхом впливу на розширення туристичного ринку і здійснення відповідної соціальної політики.

В цілому в Україні туризм позиціонується як галузь економіки, яка відіграє важливу роль в соціально-економічному розвитку, що визначає участь держави у впливі на дану сферу. Разом з тим спеціалісти одночасно відмічають, що багатий туристичний потенціал країни використовується неефективно і туристична діяльність не приносить того результату, який можна було очікувати і який планувався, від реалізації в останнє десятиліття державних та регіональних програм розвитку туризму. До таких програм можна віднести «Програма розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру», «Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 року».

Без сумніву, їх реалізація дала позитивний імпульс розвитку туризму, але існує ряд причин, і однією із основних являється недостатня державна підтримка туризму як галузі економіки.

Необхідність посилення впливу держави на сферу туризму в теперішній час обумовлена також загостренням конкурентної боротьби як на міжнародному так і на внутрішньому ринку туристичних послуг. При цьому внутрішня конкуренція буде загострюватися між суб’єктами країни, які мають в якості пріоритетних одні і ті ж види туризму.

Основними напрямками державного регулювання, на мій погляд, являється розвиток

теорії державного регулювання сферою туризму і розробкою методичних положень і рекомендацій, які забезпечують досягнення цілей державного регулювання.

Існують різні підходи до визначення сутності державного регулювання.

Наприклад, «Державне регулювання туризму заключається в розробці і прийнятті основоположних правил організації і розвитку туристичного бізнесу в країні»[2]. Разом з тим в одному із економічних словників регулювання трактується як «функція управління, яка забезпечує функціонування управлінських процесів в рамках заданих параметрів» [3].

Розглядаючи, зміст державного регулювання, як зовнішню форму, можна виділити такі основні форми, правотворчість, підтримка, стимулювання, легалізація, регламентація і координація.

Система державного регулювання поряд з органом виконуючої влади в сфері туризму, являється суб’єктом регулювання, який включає об’єкти і засоби регулювання. Практичний вплив держави на сферу туризму здійснюється через механізм державного регулювання. Основними елементами цього механізму являються суб’єкти регулювання – органи державної влади (законодавча і виконавча) об’єкти регулювання, а також форми, методи і засоби регулювання. Регулювання направлене як на об’єкти внутрішнього середовища, так і на об’єкти зовнішнього середовища. Під внутрішнім середовищем, треба розуміти сферу туризму регіону, яка зв’язана з прийомом туристів наданні туристичних послуг місцевому населенню, які вирішили здійснити подорож в інший регіон країни або за кордон. Об’єктами регулювання внутрішнього середовища являються, в першу чергу, підприємства туристичної індустрії і об’єкти туристичного інтересу, інфраструктура дестинації (соціальні, транспортна та інженерна), середовище дестинації, муніципальні заклади і органи місцевого самоуправління, освітні заклади, які здійснюють підготовку кадрів для сфери туризму та населення [2].

Кожен із перелічених об’єктів мають свою особливу роль у туристичній діяльності, але тільки всі вони в сукупності визначають рівень розвитку туризму в регіоні і його привабливості для туристів. Тому в залежності від конкретної ситуації, яка склалася в туризмі регіону, треба визначити пріоритетні об’єкти і здійснити їх першочергове регулювання в найбільш важливих формах і найбільш дієвими методами.

Для цих цілей необхідно розробити методику визначення пріоритетних напрямків регулювання туризму, яка в загальному вигляді повинна включати наступні заходи і дії:

- визначення проблемних об’єктів регулювання;

- визначення потреб в засобах, які необхідні для покращення ситуації;

- вибір дієвих форм регулювання;

- вибір методів і засобів регулювання;

- регулюючий вплив на проблемні об’єкти;

- контроль діяльності проведеного регулювання.

Вплив на об’єкти зовнішнього середовища носить більш визначений характер і здійснюється з використанням невеликого числа методів, але має не менш важливе значення для туристичної сфери регіону, чим регулювання об’єктів внутрішнього середовища, оскільки саме за його результатами формуються туристичні потоки в регіон. Головною метою регулювання об’єктів зовнішнього середовища являється стимулювання населення (потенційних туристів) у відвідуванні свого регіону. Для цього в регіоні проводяться виставки і презентації туристичних продуктів, які розроблюються за кордонами свого регіону, а також рекламні тури, представники недержавних організацій сфери туризму, керівники і спеціалісти органів влади зарубіжних країн. Розроблена рекламна продукція повинна розповсюджуватися через представництва українських організацій за кордоном, а також обладнати рекламні стенди з інформацією про визначні місцях дестинацій, в містах великого потоку людей, наприклад, аеропорти, залізно дорожні та морські вокзали та ін.

В цілому розвиток теорії державного регулювання туризму і розробка методичних положень по його організації і здійсненню повинна надати позитивний вплив на туристичну діяльність, як в Україні так і її суб’єктах.

Література:

1. Барзыкин Ю.А. Текущие вопросы формирования принципов государственного регулирования туристкой деятельности //Национальный туристский журнал. Туристские фирмы. – 2004. – Вып. 34 (2).

2. Каурова А.Д. Организация сферы туризма: Учеб. пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – СПб.: «Издательский дом Герда», 2005.

3. Большой экономический словарь /Под ред. А.Н. Азрилияна. – 5-е изд. доп. и перераб. – М.: Институт новой экономики, 2002.